Макс іще ніколи не говорив так про ту людину, котру Франсуа щойно назвав прізвиськом, під яким вона була відома в Ісудені. Колишній в'язень іспанської тюрми-баржі мав досить життєвого досвіду, а командир гвардійських гренадерів — досить уявлення про честь, аби здогадуватись, за що його засуджують у місті. І ніколи не дозволяв нікому й слова сказати про мадмуазель Флору Бразьє, про служницю-хазяйку Жана Жака Руже, яку шановна пані Ошон так різко назвала хижачкою. Правда, всі знали, який вразливий Макс, і не важились заводити з ним мову на цю тему, поки він не почне сам. А він не починав. Та й надто небезпечно було викликати Максів гнів чи просто дратувати його, отож найкращі Максові друзі ніколи не кепкували з Баламутки. Коли хтось забалакував про стосунки Макса з цією дівчиною перед майором Потелем чи капітаном Ренаром, двома офіцерами, до яких він ставивсь мов до рівних собі, Потель зауважував: "Якщо він нешлюбний брат Жана Жака Руже, то чом би йому не жити там?" — "Та й кінець кінцем,— додавав капітан Ренар,— ця дівчина — ласий шматочок хоч би й для короля, і коли він її любить, то що тут лихого?.. Хіба ж молодий Годе не любить пані Фіше, аби в нагороду за цю панщину дістати дочку?"
Вислухавши цю заслужену догану, Франсуа згубив нитку своєї думки й не віднайшов її навіть тоді, коли Макс ласкаво сказав йому:
— Ну, кажи далі.
— Ні, ні! — вигукнув Франсуа.
— Ти даремно сердишся, Максе! — гукнув молодий Годе.— Хіба ми не домовилися, що за столом у Коньєтти можна говорити все що завгодно? Хіба ми не стали б смертельними ворогами тим з-поміж нас, котрі б згадували десь інде те, що було сказано, подумано чи зроблено тут? Все місто називає Флору Бразьє Баламуткою, і коли це прізвисько ненароком вихопилось у Франсуа, чи це злочин супроти "неробства"?
— Ні,— відказав Макс,— тільки проти нашої особистої дружби. Я сам облишив сердитись, подумав, що ми зібралися для "неробства", і попросив його: "Кажи далі..."
Настала глибока мовчанка. Ця пауза вже гнітила всіх, коли Макс раптом вигукнув:
— Ну, то я докажу за вас...
Усі здибувались.
— Докажу за всіх!
Усі здивувалися ще дужче.
— Скажу вам, що ви думаєте!
Всі геть оторопіли.
— Ви думаєте, що Флора, Баламутка, мадмуазель Бразьє, економка татуся Руже,— бо його називають татусем Руже, хоч цей старий парубок ніколи не мав дітей! — ви думаєте, кажу, що ця жінка, відколи я повернувсь до Ісудена, забезпечувала всі мої потреби. І коли я можу щомісяця викидати на вітер триста франків, та частувати вас, як оце сьогодні, та позичати вам усім гроші, то я беру ті гроші з гаманця мадмуазель Бразьє? Що ж, це правда!
Знов усі сторопіли.
— Сто чортів, це правда, щира правда!.. Так, мадмуазель Бразьє ставить карту на спадщину того стариганя...
— Вона зуміла виграти й у батька, і в сина! — озвався молодий Годе зі свого кутка.
— Ви гадаєте,— провадив Макс, усміхнувшись на ті слова,— що я надумав одружитися з Флорою, коли татусь Роже помре, і що ця сестра та її син, про яких я оце вперше від вас почув, загрожують моєму майбутньому?
— Ото ж то! — вигукнув Франсуа.
— Так думають усі, хто сидить за цим столом,— докинув Барюк.
— Заспокойтеся, друзі мої! — відказав Макс.— Хто попереджений, той вартий двох! Тепер я звернусь до "лицарів неробства". Коли, щоб позбутися цих парижан, мені буде потрібен наш орден, ви допоможете мені?.. Звичайно, в тих межах, у які ми поставлені, щоб витівати наші штуки,— додав він жваво, помітивши, як заворушились усі.— Ви гадаєте, що я хочу їх повбивати, отруїти?.. Слава Богу, я не такий дурний. Та й, кінець кінцем, коли ті Брідо свого допнуть, а Флора зостанеться ні з чим, я однаково її не покину, чуєте? Я люблю її достатньо, щоб віддати їй перевагу перед мадмуазель Фіше, якби мадмуазель Фіше захотіла мене!..
Мадмуазель Фіше була найбагатша спадкоємниця Ісудена, і доччина рука важила чимало в захопленні молодого Годе її матір'ю. Відвертість має таку ціну, що всі одинадцять "лицарів" підвелись, як один.
— Ти славний хлопець, Максе!
— Говори! Ми всі — "лицарі неробства"!
— Дулю тим Брідо!
— То сама бридота — ті Брідо!
— Врешті, хіба не бувало, що королі одружувалися з пастушками!
— Кий біс! Старий Лусто міг любити пані Руже, то чи не менший гріх — любити чиюсь економку, вільну, як пташка?
— А коли покійний Руже справді трошки Максів тато, це ж чисто родинна справа!
— Думати вільно що завгодно!
— Хай живе Макс!
— Геть святенників!
— Випиймо за здоров'я прекрасної Флори!
Такі були одинадцять відгуків, вигуків чи тостів, що пролунали з уст "лицарів неробства", виправдані їхньою, скажімо, досить-таки розхитаною моральністю. Тепер видно, чого прагнув Макс, стаючи Великим магістром ордену Неробства. Вигадуючи свої витівки, прив'язуючи до себе юнаків із перших родин міста, Макс хотів забезпечити собі підтримку на той час, коли відновить своє суспільне становище. Він елегантно підвівся, підняв свій келих, наповнений бордоським вином, і всі обернулися в слух.
— За те, що подумав про вас погано, я вам кожному зичу такої дружини, як прекрасна Флора! Що ж до втручання родичів, то я їх поки що нітрохи не боюсь. А що далі — побачимо!..
— Не забуваймо візка старого Фаріо!..
— Ет, візок у безпеці,— сказав молодий Годе.
— О! Я вирішив скінчити цю комедію! — вигукнув Макс.— Приходьте вранці на ринок, а тоді пошліть по мене, коли старий шукатиме свого візка...
Пробамкало пів на четверту ранку, і "лицарі" мовчки розійшлись додому, тулячись до стін і нечутно ступаючи ногами в самих шкарпетках.
Макс повільно дійшов до площі Сен-Жан, що лежала у високій частині міста, між брамами Сен-Жан і Вілат, у кварталі багатіїв. Майор Жіле приховав свої побоювання, але новина вразила його в саме серце. Від часу свого полону й ув'язнення він навчився прикидатись, і його потайність рівна була зіпсутості. Ті сорок тисяч ліврів ренти з земель, що їх мав татусь Руже, можете повірити, лежали в основі захоплення Максанса Флорою Бразьє. З його манери поводитись легко зрозуміти, яким чином певне становище Баламутки сповнювало його надіями на майбутнє багатство, яке обіцяла їй прихильність старого парубка. Проте звістка про прибуття законних спадкоємців похитнула віру Макса у владу Флори. Всі прибутки, не витрачені за останні сімнадцять років, теж відкладались на рахунок Руже. Тож коли заповіт, який, за словами Флори, вже давно складено на її користь, буде скасовано, принаймні ті заощадження можна буде врятувати, перевівши їх на ім'я мадмуазель Бразьє.