Тут же вешталася і Пріська, жінка Гусакова. Сама домувала зараз, бо свекор із свекрухою ще не повернулися з церкви із Зеленого Яру, а чоловік, розстроєний вельми розмовою з Кандибою, взяв вудку й подався на річку, полишивши весь клопіт на неї. І клопіт, і турботи. Хазяйським оком наглядала, щоб не зробили хлопці якої шкоди. А втім, куди більш, аніж діжки та засіки, її цікавило зараз щось зовсім інше. Власне, того й вертілась отут, бо побачила з-за тину, як до будиночка у Вухналевому садку рушив до воріт Кандиба із своїми гість-ми. То, напевно, і в комору загляне. Отам, на своєму дворищі, найзручніше буде спобігти його, щоб по свіжому сліду розвіяти підозру його щодо її чоловіка.
З самого ранку, відколи Павло, вернувшись од Кандиби, розповів, навіщо той викликав його, мало не з постелі піднявши, була вона як не своя. Ще б пак! "Лякав трибуналом. Куля в лоб і конфіскація майна. Якщо хоч одна волосина впаде з голови Грицька Саранчука".—"А ти ж тут при чім?!"— не одразу второпала Пріська. Павло переказав усю розмову з Кандибою. І що врешті-решт поклявся на його нагані (замість євангелія), що нічого лихого не вчинить проти Грицька, і на віки вічні забуде зло й образу на нього. За те, що він обеззброїв його тоді, взимку. От же телепень! Та хіба ж то — Грицько?! То ж вона сама обеззброїла, його, поки спав; хотіла ще й у "холодну" щоб посадили, навіть бігала до Гармашів серед ночі за порадою до Артема, але він сказав, щоб до ранку сама вже затримала якось, а вранці ото й прислали Грицька — готову зброю забрати, а заодно вже й верхового коня з сідлом. А стерегти Павла в хаті, щоб не вихопився нікуди, Козир лишивсь, котрий зараз служить при волості в поліцаях. То при чім же тут Саранчук?! І за що мав би якесь там зло почувати до нього Павло? Отак і треба було сказати Кандибі, а не присягатися на нагані. Дурень нещасний! Ну а тепер вже доведеться самій втрутитися. І молодиця так запалилась була цією думкою, що аж невтерпіж було їй чекати.
Проте цього разу не пощастило їй порозумітися з Канди-бою. Тільки-но підійшов вій до воріт, як під'їхала валка, і з першого воза, що спинивсь якраз біля Вухналевого двору, сплигнули Легейда Петро та піщаиський чоловік, Злидень на прізвище, підійшли до Кандиби з його гістьми. Щось доповідали йому. Потім стали під'їздити возами — один по одному — до комори і вивантажувати гвинтівки, заносити в комору. То вже до Кандиби не підступитися було їй. Облишила свій намір на потім. І навіть, щоб не дати ніякого приводу Кандибі запідозрити її в надмірній цікавості, хотіла вже йти звідси до хати, але якраз Кандиба й затримав її, гукнувши через тин — де чоловік? Пріська, зрадівши нагоді, підійшла до тину і навмисно неголосно (може, хоч цим змусить і його підійти до тину) сказала, що десь на риболовлі.
— А не знаєш, чи нема в нього гасу?— не підходячи гукнув Кандиба.
— Гасу? Ні, є в балцанці. Вам що, лампу налити? Кандиба сказав, що йому — не для світла. Для іншого
діла. І не балцанку, а бочку цілу. Чи хоч би відер кілька. Чи не зміг би він десь роздобути? Пріська нічого певного на це не відповіла. Ось прийде сам... Еге ж, як тільки з річки вернеться, нехай зразу ж зайде до нього,— закінчив розмову Кандиба, приємно заклопотаний прийманням добра, яке привалило отак раптом та ще до того ж у кількості, що перевершувала його найсміливіші сподівання. Щось понад сімсот гвинтівок, шість кулеметів. Щоправда, більшість гвинтівок були дійсно аж руді од іржі, наче з увареними затворами, а кулемети — частина без замків і два з них — з розмороженими кожухами. Ну та дарма! Коли докласти рук: спершу потримати кілька діб у гасі, а тоді — пісочком,— як порадив Тургай, то, за незначним винятком, майже вся зброя буде до вжитку цілком придатна. А частину її — двісті гвинтівок, що були в найкращім стані, одібрано було для вручення навіть уже сьогодні беззбройним бійцям, під час загального збору загону. З решти одну сотню Кушнір розпорядився видати Тургаєві, за що той на радощах пообіцяв тисяч зо дві набоїв, що в них відчував велику скруту Кандиба, а з привезеною зброєю тільки й було їх, що в магазинних коробках гвинтівок та в нероз-стріляних кулеметних стрічках; три сотні з чимсь гвинтівок лишались на складі4^ Кандиби. Проте розпоряджатися ними буде відтепер вже не він, а безпосередньо партизанський штаб. Частину, очевидно, доведеться перекинути в інші загони цієї ж зони, де так само відчувалась нестача зброї.
-— Ну то інші ж нехай і морочаться з нею!— розсердився Кандиба.
Кушнір од "мороки" Кандибу охоче звільнив. Коли так вже сутужно в нього з людьми. Всю роботу по перечистці та по ремонту гвинтівок і кулеметів покладено було на Гармаша та його товариша Гука, котрі не входять до складу Кандиби-ного загону і перебуватимуть до закінчення цієї роботи безпосередньо в розпорядженні штабу. Обидва — металісти, слюсарі, сам бог велить доручити саме їм це діло.
Хлопці не відмовлялися. А тільки виговорили собі певну допомогу Кандиби: передусім — у забезпеченні таким матеріалом, як гас, мастило. І відповідати за схоронність зброї, звичайно, теж він повинен: його вартові біля комори-складу мають стояти. ЕІ,одо вартових — Кандиба легко згодився, але про гас та мастило — то де ж він візь^?!
-^~~Коли б я був не Кандиба, а Нобель .... Ось прийде Гусак — зведу Гармаша з ним... Нехай домовляються.
То мусив Кушнір, на цей раз відкинувши всяку поблажливість, якнайсуворіше застерегти Кандибу, щоб "Ваньки не валяв" і добре затямив собі, що всяке зволікання, а тим більш відмову в допомозі Гармашеві штаб вважатиме за пряме невиконання наказу штаба. А це може дорого йому обійтись.
У Кандиби стало здорового глузду прислухатись до цього застереження. Лайнувши подумки себе за гарячку, яку щойно впоров, він запевнив Кушніра, що з хлопцями — Гармашем та його товаришем — все буде гаразд: сам забезпечить їх усім необхідним, а треба буде на поміч людей, то й людей тямущих знайде. Отак і покінчили з цим.
Сонце вже підбивалось к зеніту. За якусь годину треба буде рушати на загальний збір загону, призначений десь зразу ж на післяобід, в розташуванні Журбівської сотні, в урочищі Байрак, за дві верстви од Підгірців. Тому, як тільки розвантажили зброю з возів, Кандиба власноручно замкнув двері комори Гусаковим пудовим замком і, наказавши вартовому дивитись обома, запросив прибулих обідати.