Після третього тосту Арій Федорович Нещадим, ворушачи, як кінь, прозорими і тонкими ніздрями, надав слово Михайлу Ховрашкевичу, котрий сидів по праву руку від Ковбика. На чистому, по-науково жовтуватому, наче пергамент, обличчі Ховрашкевича контрастно виділялися, мов краватка-метелик, густі й руді вуса. А під чорними бровами, що зрослися на переніссі, бігали маленькі живі очі: насторожені й недовірливі. Ховрашкевич підвівся, оглянув, оцінюючи, всіх присутніх і, ніби хизуючись собою, поправив картато-претензійний піджак, непоспіхом почав:
— То щоб довго не говорити, я скажу коротко... Я почну з того, як ми... "Ми" — це я маю на увазі... я б сказав, мого учителя... Точніше, нашого наставника,— він повернувся до Ковбика,— нашого, так би мовити, директора, незамінимого керівника "Фіндіпошу" Стратона Стратоновича... Бо, буду відвертий, селекційний процес, я б сказав, починається з вивчення... детального вивчення вихідного матеріалу... У даному випадку таким матеріалом були... це ви уже знаєте... північноамериканська ондатра і... наш улюблений... образно кажучи, герой дитячих віршиків і народних казок — мудрий їжак... Шляхом добору цих, я назвав би, живих організмів... з корисними для нас із вами ознаками і був створений новий вид... Так званий... Назва поки що умовна: ше-пе-он. Тобто, шапкоподібна ондатра з натуральним сріблясто-колючим хутром... Щоб не забирати у вас багато часу, я не буду багатослівним...
Перекладачам стало несподівано важко. Вони аж упріли і, зрозумівши, що упродовж цієї промови однією хустинкою, навіть якби вона була завбільшки з простирадло, не обійтися, схопилися за накрохмалені серветки. Ховрашкевич ще довго говорив про штучний добір, помісь помісей, вживаючи мудрі слова на зразок: "дивергенція", "гетерозис", "гомогенний і гетерогенний методи". Але найдетальніше все-таки зупинився на вбирному методі схрещування самок поліпшуваної породи. Хтось зробив йому зауваження, але тут же, очевидно, пожалкував про це, бо Ховрашкевич залишивши у спокої самок, повернувся до свого опонента і сказав:
— То я вам зараз поясню... Я гетерозис розумію, як гібридну силу, яка виникає при схрещуванні різних порід і... я б сказав...
Сідалковський слухав цього, як він подумки охрестив його, ціцерона "Фіндіпошу" й дедалі більше переконувався, що вершини своєї промови Ховрашкевич сьогодні так і не дістанеться, скільки б його туди не підсаджували Нещадим і Ковбик. Над Стратоном Стратоновичем, наче марево, повисли клуби випарів. Він пік раків і, ризикуючи своїми верхніми дихальними шляхами, пив холодну мінеральну воду, не думаючи про ускладнення.
— Михайле Танасовичу, мабуть, досить. Пожалійте перекладачів,— не витерпів Ковбик.— Люди з дороги потомилися, а у нас он ще скільки роботи,— показав на стіл.
— Ні, то я хочу закінчити свою думку...
— Закінчите завтра... На роботі.— Ковбик рішуче повернувся до Нещадима.— Арію Федоровичу, що там у нас далі за програмою?
— Вручення подарунків і сувенірів.
— От і надайте слово Карлу Івановичу. Ховрашкевич спалахнув, як цигарка, начинена порохом:
— То я вам скажу, монархізм...
— Махровий,— тихо потвердив Ковбик, а голосніше додав: — Та сядьте ви врешті. І пити треба менше!..
— Назріває дискусія,— прошепотів Сідалковський.— Але, здається, не наукового характеру...
РОЗДІЛ IV,
в якому розповідається про пристрасть Стратона Стратоновича, його характерні риси, подвиг юності Ковбика і його хобі
Поки дещо сп'янілий молодий і перспективний науковець "Фіндіпошу" Михайло Танасович Ховрашкевич щось доводить своєму директорові, ми спробуємо тим часом змалювати портрет Ковбика. Зросту, як ми вже пам'ятаємо, він був невисокого і чомусь усім без винятку нагадував китайського божка. Ковбик не ходив ні в музеї (хоч знав, де вони знаходяться), ні в кіно, а тим більше в театр опери та балету. Говорив найчастіше про різні закуски та випивки, і той, хто його не знав, міг подумати, що Стратон Стратонович директор кафе або шеф-кухар із тресту їдалень та ресторанів. Він так смачно розповідав про закуски, що не тільки у нього, а й у слухачів несподівано починали працювати підшлункові залози.
Розмовляв Стратон Стратонович надзвичайно образно. Слова були такі соковиті, як солоні кавуни взимку. Це були переважно неологізми, яких не завжди знайдеш навіть у творах сучасних письменників, не кажучи вже про словники. Згодом, у процесі розгортання дії роману, ми зможемо познайомитися з його лексиконом детальніше, а зараз наведемо бодай Два-три слова. Скажімо, на літеру "м". Тут він створив такі слова, як "мармиза", "мордоворот", "мармигало". Часто траплялися неологізми й на інші літери абетки. Наприклад, на "в" — "відшабашили". Але чи не найбільше Стратон Стратонович вживав слів на "б". Особливо йому подобалося одне слово: "бухгалтерá" — з твердим наголосом на останньому складі. Він вимовляв його з якоюсь особливою любов'ю, називаючи так усіх своїх підлеглих, хоч серед них за професією, покликанням і дипломом числився усього-на-всього один бухгалтер — Карло Іванович Бубон.
Тут слід зробити ще один ліричний відступ і сказати, що у "Фіндіпоші", як і колись на Запорозькій Січі та в спудеїв Києво-Могилянської академії, всі спеціалізувалися не тільки на дотепності, а й на вигадуванні прізвиськ. Тому, окрім своїх офіційних прізвищ, усі носили ще, інтелігентно кажучи, неофіційні псевдоніми. Мав їх і Стратон Стратонович Ковбик. Виглядаючи з вікна під час роботи, підлеглі з любов'ю казали про нього:
— Алло! Закругляйтесь: Колістрат іде,— і в ту ж мить усякі кросворди, белетристика чи така інтелектуальна гра, як розігрування один одного по телефону, припинялися. Науковці натягували разом з нарукавниками найсерйозніші маски на свої обличчя і зосереджувалися настільки, що, коли б хтось глянув на них збоку, подумав би: "Ця установа вирішила відкрити ще один закон Ньютона або вивести тваринку, яка нічим не відрізнялася б від готової шапки". Лише Стратон Стратонович дивився на це цілком тверезо і платив їм за "Колістрата" взаємністю.
— Бух-гал-те-ра-а!!! — обзивав він.— Сидите! Позіхаєте! Зранку робити нічого! У відрядження з собакою не виженеш! — 3 силою зачиняв двері і вже в коридорі ніби запитував сам себе: — Де б і собі таку роботу знайти?!