Але були й інші думки в Сідалковського: а чому б і не повечеряти на дурничку? Тим більше є запрошення. Та й відомо, на таких бенкетах часто сидять люди, які мають відношення до тих учт таке ж самісіньке, як Сідалковський до польської делегації.
Він ще раз оглянувся, ніби відчуваючи на собі чийсь погляд. Тамара показала йому разок чистих зубів, яким у найближчий десяток років ніяка корозія, здається, не загрожувала. Сідалковський посміхнувся у відповідь, але відчув непідробну фальш: посмішка вийшла крива, штучна і одразу зіпсувала настрій. "Тьху,— лайнувся він про себе.— Наче показав зуби".
— От і приїхали! — повідомив Мурченко, по-дружньому поплескуючи Сідалковського по плечу.— Готель "Україна". Один із кращих у місті. Старовинний. У стилі ампір,— він узяв Сідалковського під руку і попрямував до готелю.
При вході на тротуарі стояли невеличкі групки. "Гуртування між своїми",— подумав Сідалковський. Ковбик давав підлеглим водіям якісь розпорядження, машини враз заводилися і кудись мчали. Було ясно, що бенкет буде затяжний і, очевидно, щедрий.
Сідалковський хотів було пройти повз Ковбика непоміченим, але Мурченко активно збивав його із заданого курсу і направляв, як баржу на маяк, прямо на Стратона Стратоновича.
— Ось! Знайшов. Запізнились. Шукав,— відрапортував Мурченко.
— Гаразд. Заходьте в бенкетний зал: ваші вже там,— Стратон Стратонович демонстративно повернувся і ніби буркнув: "Попривозили. Хизуються титулами. Граф'я!.."
Колючий погляд Ковбика на мить паралізував Сідалковського. "Такий і міліцію викличе". Він оглянувся. Хотілося шуснути у бічні двері й піти геть. Та тікати було не в його характері, завернути в туалет — нижче його гідності. Та й Мурченко, як ад'ютант його превосходительства, ходив за ним невідступно, неначе тінь.
— Я вам, очевидно, дуже подобаюсь, Славо? — запитав нахабнувато Сідалковський, щоб якось відшити його від себе.
— Дуже,— щиро признався Слава.— Таких я люблю. Заздрю. Поважаю. Так мене і звіть: Слава.
Сідалковський не відповів. Мозок у нього працював, як індикатор по виявленню комах у зерні для посіву: шуму багато, а наслідків ніяких.
— Прошу до бенкетного залу,— Мурченко не відставав, як осінній листок, прикутий першим приморозком до асфальту. Та й дівчата були такі уважні до нього і шепотіли "Сідайте з нами", що Сідалковський не стримався і сказав:
— Ніщо так не зближує людей, як стіл у бенкетному залі.
Дівчата засміялися, а Сідалковський відчув: голод давав про себе знати активним бурчанням у шлунку, яке нагадувало Євграфові повоєнне дитинство і далекі приглушені перекати грому.
Стіл і справді був накритий щедро. Хоч надворі стояла весна, над столом ще панувала пізня осінь у вигляді натюрмортів і холодних закусок. Поруч стояли батареї пляшок: коньяки "Дойна", "Молдова", горілка "Польська виборова", німецький "Шнапс", чеський лікер "Корд", вірменський коньяк, угорський "Будафок", болгарська "Плодова ракія", "Анісова мастика", бренді "Злачен котва", словацька "Сливовиця", мартіні, "Чінцано", "Тракія", "Кодарка", кубинський ром "Золотий берег", арабський і ризький бальзами, московська горілка з медалями та українська з перцем.
— Гостинність понад усе,— кинув ще одну репліку Сідалковський, вмощуючись з одного боку поруч Слави і Тамари, а з другого біля Осмоловського, Осовського і Бжезовського.— Чим багаті, тим і раді...
— Вудка польська виборова,— шепнув на вухо Мурченко.— Замовили! Спеціально для вас.
Сідалковський поклав грати комедію далі:
— Це ми можемо і в Польщі, а тут, на Україні, хотілося б чогось вашого, українського...
— Буде, буде й українське: щука з хріном,— Мурченко витяг з кишені меню і, протерши окуляри, продовжував: — Лин з капустою. На перше борщ із пампушками та юшка мисливська, на друге... Рибні я вже називав, а з м'ясних — битки по-запорізьки, крученики волинські, січеники полтавські, рубці по-українськи, курчата в сметані та гуска з яблуками...
Далі Сідалковський не міг запам'ятати нічого: несподівано запрацювали, як шлюзи, шлункові залози.
Ковбик, як монумент, твердо і впевнено керував столом і виголошував тости на честь приїзду гостей. Говорив він коротко і влучно, але Сідалковському здавалося, що цьому першому тостові не буде кінця. Тим більше, що Стратон Стратонович, здавалося, весь час дивився на Сідалковського, і це не дуже останньому подобалося.
"Хоча б уже швидше!" — подумав Сідалковський, бо крісло під ним затвердло і почало виділяти піт.
— Першу з фужера. По-нашому, по-фіндіпошівськи! — донеслося до Сідалковського.
Він глянув на Мурченка і помітив чомусь лише окуляри та ніс, на якому можна було сміливо вішати будь-які головні убори: від шапки до капелюха включно.
— Я "за", хто "проти", хто утримався,— промовив Сідалковський.— Але краще...— Останні слова його потонули в оплесках.
— Я розумію. Все буде в фужері,— скаламбурив Слава і подивився на Сідалковського: як той, мовляв, зреагував.
Сідалковський зреагував по-своєму: він підніс фужер до рота, перехилив і випив. Рідина приємно розтеклась по тілу, як тепло по батареї опалення.
— Ну як? — запитав Мурченко.
— Їсти — отже, існувати,— повеселішав Сідалковський, накладаючи собі в тарілку язика з ізюмом.— Ради такого напою варто жити!
— Беріть грибки! Накладайте салатів! Закусіть лимончиком! — Мурченко запобігав перед Сідалковським, як директор бази перед ревізором.— Ви дуже скромний.
— Скромність — це добре, але, як казав Чехов, щастя краще.
— Слово має товариш Василаку — керівник молдавської делегації,— дзенькаючи ножем по фужерах, підвівся високий і худий чоловік. Коли він стуляв рота, то здавалося, що у нього під довгим і тонким носом не було губів. Це Арій Федорович Нещадим, заступник Ковбика.
— Колючий,— проінформував Мурченко.
— Дорогі товариші! — з чисто молдавським акцентом почав Василаку.
Голови за столом миттю повернулися в його бік, як на голос гіда в екскурсійному автобусі. Сідалковський інстинктивно зробив те ж саме. Молдаванин був середній на зріст чоловік і такий вродливий брюнет, що Сідалковський мимоволі позаздрив.
— Йому брати б участь у конкурсах чоловічої краси, а він займається селекцією,— шепнув Мурченко на вухо Сідалковському.— Але ви перемогли б. У вас зріст, фігура. Зачіска! І...— Мурченко не договорив: Нещадим пропік його таким поглядом, що Слава несподівано почав парувати.