Антін Калина

Сторінка 9 з 11

Кониський Олександр

— В Царевомосковську.

— Де? — спитав вдруге жандарм, ніби не дочуваючи.

— Хіба не чуєте — в Царевомосковську.

— От тобі й на! Як же се так? — жандарм почав швидко перекидувати пучками аркуші: читав, перечитував, краснів, мінився на лиці, а далі до Калини:

— А як вас звати?

— Антін зроду.

Жандарм взяв папір, написав, що Калина нічого про бунт розкольників не знає, дав йому підписати і звелів одвести його назад у кріпость.

Через кілька днів привели знов Калину і об'явили, що вийшла "невеличка помилка" і його даремно потриволшли. Треба було привезти Андрія Калініна з Царевосанчурська, а писар помиливсь і написав телеграму до губернатора не в Казань, а в Кабарду, приказуючи "доставить з Петербург Калініна"... За таку помилку Калині зробили "полегкість" і заслали в тепліше трохи місце — Бугуруслан. Повезли Калину одні жандарми в Бугуруслан, а другі тим часом привезли Калініна, котрий справді-таки і вмер незабавом у кріпості.

Незгірша помилка вийшла і тоді, як писар робив справку Кабанову. Звичайно писар перш усього глянув у список "наличных арештантов". Калина там не стояв; тоді писар кинувся до списку померших і, знайшовши Калініна, задовольнився і дав посвідчення, що вмер Калина... А на ім'я звернути увагу — йому й думки не прийшло.

Прибувши до Бугуруслака, Калина занепав, переніс тиф і тільки через три чи чотири місяці став на ноги. Перша думка його була про Марину; послав він до неї лист — відповіді нема; послав другий — нема; нема й за третім. Тоді Калина написав до ісправника в Царевомосковськ, просячи хоча двома словами відповісти йому: де Марина? Довго, дуже довго не було й від ісправника листа, аж ось приходить до нього офіціальна відповідь: ісправник пише до бугуруслан-ського ісправника, просячи об'явить Калині, що стара Кабаниха і син її вмерли з холери, а Марина з'їхала, нікому не сказавши куди, і ніхто не знає в Царевомосковську, де вона є тепер.

Калина, прочитавши сю відповідь, ні скрикнув, ні зітхнув, навіть з місця не піднявся — він одеревенів наче... Очуняв він вже вночі. "Що ж це таке! Невже ж вона мені зрадила? Ні, ні! Сього не може бути! Але де ж вона, де ж її шукати і як шукати, коли я прикутий до Бугуруслана... Писати — куди? Ох, ох!.. Гм, а чом же вона не відповідала на мої листи? Хіба не застали вже її, а може, й не доходили?.."

Чого, чого не передумав, не перегадав тоді Калина! Він ходив кілька днів наче божевільний, а далі махнув рукою. "Ех! Зрадила вона! Не любила вона мене... їй здавалося, що любить; коли б любила, знайшла б мене..."

Безталанний! Він грішив против Марини, не знаючи, як вона його шукала, як їздила і чого добула...

В 187* року Калину визволили з заслання, і він прибув до батька в своє рідне село Дідове.

Отакі-то пригоди, отаке-то лихо зістарили Антона Калину і з тридцятип'ятилітнього чоловіка зробили діда!.. Літо сталося йому зимою...

І— Глянь, Антоне, яке куряво! — сказав старий, вказуючи на шлях.

— Хтось поштовими біжить... От скоро не буде сього курява... Чули, може, будують залізницю у Крим...

— Коли то ще вона поспіє!..

А куряво ставало ближче і ближче — от вже воно порівнялось з хатою Калини.

— Татусю, татусю! — несамовито скрикнув Антон.— Вона, вона! Ті самі очі!..

— Господь з тобою, Антоне! Чи ти при собі! Схаменись та розкажи толком: що таке — хто вона?

— Вона, вона, татусю! Марина!

— Яка Марина? — дивувався старий.

— Моя Марина! Дайте швидше мені коняку — побіжу, дожену її, поки перепрягатимуть коні на станції — я дожену... Швидше!..

А старий, хрестячись, дивився на нього і не знав, що й думати. Миттю Антін побіг в загороду, піймав першого коня, накинув на нього оброть і охляб погнав шляхом, —тільки курява замітала слід його. СтарийчКалина не вспів допитати свого сина, дивився услід_його і тільки хрестився та старими устами шепотів: "Заступнице усердная, заступи його і помилуй! Луці і Клеопі спутешествовав в Емаус..." А через годину Антін вертався тихою ходою. Він був такий хмурий, що старий, дивлячись на нього, боявся й спитати і мовчки підійшов узять від нього коня.

— ї тут невдача, тату! Так вже мені на роду написано... Завтра, тату^ скоро світ — прощайте,, поїду в Крим!

Старий слухав і нічого не розумів.

— Вона, тату, була. Серце моє вгадало, та не поспів; я... Може, воно й краще так... Поки я дотюпав до станції, вона вже далеко опинилась, але довідався з поштової книжки, що проїхала іменно Марина.

— Та скажи ти мені, будь ласкав, що за Марина така? Верзеш: вона, вона, Марина — а я нічогісінько не розумію, що воно й до чого..

— Коли таку тату, слухайте,— і Калина усе розказав батькові.

Усі ще спали і в домі, і в селі,, як старий Калина виряджав до Криму свого сина, благословляючи його "на путь довгий, на путь добрий" і шепочучи знов: "Луці і Клеопі..."

— Прощайте^ татусю! Жив буду — вернуся незабавом.

— Прощай синку! Пришли звістку.

— Як тільки приїду до Ялти, зараз пришлю.,

XI

Невеличке повітове місто в Таврії — Ялта, справді куточок земного раю. Од півночі її заслоняють кримські гори, з південного боку безкрає Чорне море. А по взгір'ю лежать хутори і дворці багачів, інде розкидані татарські убогі хатинки, обвиті г заслонені зеленими садами й виноградниками. Як на кого, а на мене оті царські і князівські замчища наводили, таку тугу, що за нею не видно було й краси їх. Інша річ — море! Сядеш на березі — то спокійне воно, як скло, і синє,, як небесна блакить, то сердите, бурливе, страшне; заходиться воно бороться з вітром, не подужає його, гуде, реве, надимається, і на сивих своїх ребрах-хиилях вергає на берег сиву піну. Сюди, в оцей райський куточок з'їздиться з початку осені доволі недужих їсти виноград. Доволі часто буває, що лікарі, вигоївши у своїх недужих всі кишені до дна, радять їхати "на виноград у Крим" вже тоді, коли ніякий виноград не поможе, але радять, аби, мов, не в мене на руках вмерло, а там; чи поможе виноград, чи ні — лікареві байдуже. Бува і так, що "на виноград" посилають таких недужих, котрим у їх недузі винограду і коштувати не слідує.

Отак було і з Мариною. Гоїли її лікарі і в Москві, і в Петербурзі, і в Києві, посилали її "на кумис" у Самару 12, і "на води" в П'ятигорськ, і "на купелі" в Спаа 13, а в кінець — у Крим "на виноград". Багато вона бачила світа, а ще більше переплатила грошей і'за кумис, і за води, і за купелі, і за поради, а здоров'я не поправлялося і скрипіло, і скрипіло.