— Отже, о четвертій перед будинком...
У парку Ксав'є ніби вперше побачив високі гінкі сосни, і йому здалося, що вони кільцем охопили щастя, що переповнювало його. Як усе-таки добре, що Жан поруч нього і що він може з кимось поговорити про цей дивовижний переворот у його житті... Краєчком вуха він чув, як монотонно і сердито гуде голос Жана. Йому теж слід було що-небудь сказати, і він запитав:
— Чого ви так мучитесь марно? Чому ви хочете бути нещасним? Чому ви навмисне самі собі завдаєте болю?
— Це ти завдаєш мені болю,— сказав Мірбель.— Я не шукав тебе, не викликав на розмову. Адже в поїзді не я кинувся до тебе, а ти до мене! Не здумай заперечувати.—Він не міг говорити далі. Тоді Ксав'є сказав:
— Ви мій друг. Ще ніколи я так не прагнув мати друга, як сьогодні.
— Отже, ти мене більше не боїшся?
Ксав'є похитав головою. Вітер ніс дим од багаття, яке розпалили на стерниську, що межувало на сході з парком. Вони посідали на затрав'янілому схилі, прогрітому полудневим сонцем.
— Я завдячую вам таке щастя...— провадив Ксав'є піднесено.— Якби не ви...
Він хотів був сказати: я б не приїхав до Ларжюзона, не спіткав би Домініки.
— Ясно,— урвав його Мірбель,— не говори більше нічого.
Він звівся і відійшов на кілька кроків. Ксав'є знов заглибився в себе, але недавньої радості в ньому уже не було. Мірбель повернувся і знов сів поруч з Ксав'є. Він мовчав і не зводив з нього очей. Нараз він сказав:
— Ти мав би розповісти Роланові історію не Йосифа, а Ісаака.
І у відповідь на запитливий погляд Ксав'є пояснив:
— Твій Бог любить людські жертви, милий хлопче. Ксав'є бавився піском, пересипаючи його між пальцями.
— Ісаака не приносили в жертву,— озвався Ксав'є.
— Ясно, куди ти хилиш,— сказав зі сміхом Мірбель.— Нагадуєш, що він одружений з Ревекою.— Раптом він, різко змінивши тон, сказав:— А ти, мій друже, з Ревекою не одружишся, заздалегідь постав хрест на цьому.
— Чи не думаєте ви, що маєте наді мною владу більшу, ніж мадам Піян над Домінікою,— вимовив Ксав'є тремтячим голосом.
— Та тут річ не в мені і не в старій Піян!
Мірбель знову устав. Ксав'є глянув на цього довготелесого чоловіка, що стояв на тлі неба, знизу вгору, як дивляться на дерево.
— Диви, який Ганімед вирискався! Ти знаєш історію Ганімеда?
— Дайте мені спокій! — гукнув Ксав'є.
Він підбіг до паркової огорожі і перескочив через неї. Але Жан уже простував поряд із ним.
— Все-таки дивно, що саме мені треба тобі нагадувати, в чиїх ти пазурях...
Ксав'є усе наддавав ходи, марно силкуючись утекти від Мірбеля, і повторював півголосом, уперто:
— Е ні! Не через таку людину, як ви, ні! Не через вас Бог промовлятиме до мене.
За поворотом алеї показався Ролан; він біг їм назустріч і кричав:
— Сніданок на столі! Сніданок на столі!
Він кинувся до Ксав'є, який схопив його на руки і підкинув угору:
— Та важкий же ти, як маленький ослик.
І пригорнув хлопця до себе міцно, аж боляче.
— А ви й не здогадалися, що мій острів ось тут, зовсім поряд,— промовив Ролан.— Ви пройшли коло нього і не помітили.
Ксав'є поставив хлопця на землю і взяв його за руку. Мірбель ішов за ними на деякій відстані.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Під час обіду він відчував, ніби всі нишком за ним наглядають. Зламавши гробову мовчанку, він запитав, чи Ролан обідає разом із ними.
— Ні,— відповів Мірбель,— він їсть як свиня. Бріжітта Піян додала, що навіть його не саджають за
кухонний стіл, а подають окремо в буфетній.
— Так, але це недобре,— вигукнула Мішель. Вона підвелася, відчинила вікно і гукнула:
— Ролане, ти тут? Піднімися до нас. Будеш обідати в їдальні.
— А мене посадять поряд з мадемуазель? — почувся хлопців голос.
— Так, поряд з мадемуазель.
Мішель сама поклала ложку й виделку, поставила на стіл ще одну чашку. Зайшов Ролан, дивлячись на Домініку блискучими від радості очима. Але вона не звертала на нього уваги.
Вона дивилася на Ксав'є. Таким самим ніжним, глибоким поглядом, який так потряс його душу дві години тому, коли він розповідав історію Иосифа. Але зараз такою далекою здавалась йому та радість! Такою далекою, що він уже й не надіявся, що вона коли-небудь вернеться до нього. В ньому знову пробуджувалася туга: нелюдською мукою було сидіти за цим столом, обідати разом з цими людьми, які оточували його, наче зграя псів, утримуваних на смику чиєюсь невидимою рукою. Але ж Домініка, як і раніше, опускала свої ніжні й серйозні очі, ледве зустрівшись із ним поглядом. Адже нічого не змінилося. Чого йому ще треба? Ось він, його порятунок, простягни тільки руку, і всі суперечності буде розв'язано, всі провалля засипано. О життя, просте й правдиве! Тяжке життя людської пари, обтяженої дітьми, котрих треба годувати й викохати! На кожному повороті їхньої щоденної путі поставлено скромні розп'яття, щоб ти, Господи, був свідком цього вбогого щастя, зліпленого з невдач, нестатків, упокорення, сорому, втрат, гріхів... і зруйнованого розпукою перед лицем смерті...
Октавія разом із кавою принесла й пошту. Ксав'є зауважив, що на двох конвертах адресу було написано фіолетовим чорнилом, яке так уподобала його мати. Вона водночас написала і до сина, і до Бріжітти Піян. Стара зняла темні окуляри.
— Лист од вашої любої матусі. Мабуть, розминувся з моїм. То, виходить, ви її повідомили, що ви тут.
Так, Ксав'є написав до неї з Бордо. Щоб читати, Бріжітта Піян скористалася лорнетом, але все ж тримала аркушики далеко від очей. Вона похитала головою, цмокала злегка язиком і насилу стримувалась од вигуків.
— Мені треба,— сказала вона, складаючи листа,— поговорити серйозно з вами...
— Про що саме? — запитав Ксав'є і поставив на коминок порожню чашку. Він почув, як розреготався Мірбель за розгорнутою газетою, яку він не читав, а лиш удавав, ніби читає. Стара нітрохи не збентежилася.
— Прочитайте листа, адресованого вам, тоді ви, може, зрозумієте, в чому річ.
Ксав'є рушив до дверей, але коли проходив повз Мірбеля, той притримав його за руку.
— Сказати, що мені нагадує ця сцена? Не знаю тільки, як у ваш час коментували в школі євангельський текст про Хресну путь, який читають під час Великого Посту, у страсний четвер. А у нас те місце, де мовиться, що Христа прив'язали до хреста, священик пояснював так: "Але найстрашнішим для Господа було те, що його наготу виставлено напоказ величезній юрмі..."