Івасик все маленький та маленький. І рік йому — маленький. І п’ять — маленький. І дванадцять — маленький. І все мати біля нього:
— З’їж, Івасику!
— Випий, Івасику!
— Ляж поспи, Івасику!
Ліг він, пообідавши, спати, а мати взяла штани й випрала — любила, щоб син у чистеньких ходив.
А тут до вікна хлопці і кричать:
— Іване, Іване, вставай! У кіно ходім, там картина гарна! Тут Івась як не схопить...