Ой, які ж то часи були! І зараз, як згадаю, робиться мені радісно й хвильно.
Які ж то часи були?
Мій тато казав: "Це незабутні дні".
А й справді, хіба можна їх забути?
Я так усе пам'ятаю — дарма що мені було тоді сім років...
Ось хоч би про кулемет... Наче зараз він стоїть переді мною на коліщатах — такий чорний, такий залізний, такий... ну, який же ще? Мабуть, страшний такий, невідомий...
А ...