Якщо Ісус сідає все-таки за цей стіл, то робить це тому, що бачить, як із глибини віків наближається до нього жінка з алебастровою пляшечкою одна з тих, хто віддавав себе, хто оскверняв своє тіло і душу, хто смертельно страждав для інших людей. Вона з'являється у чотирьох Євангеліях із своїми ароматами, 3 чудовим волоссям і зрошеним слізьми обличчям. У євангеліста Луки вона входить у дім фарисея. Євангелісти Матвій і Марко приводять її напередодні Страс-тей Господніх до іншого Симона, прозваного прокаженим, який жив у Витанії. Йоан називає її Марією. Одні вважають, що це та Марія Магдалина, з якої Ісус прогнав сімох дияволів; а інші — що це сестра воскреслого Лазаря і Марти. Та хіба це так важливо? Ця жінка так переслідувала людську думку, що сповідь про її вчинок могла зазнати змін; однак залишається основне — зустріч втіленої чистоти і втіленого гріха, зроблена для втіхи тим, хто продовжує боротися, хто споруджує крихкі перепони на шляху невситимого моря крові і бажання.
Ісус лежав близько стола, і його босі ноги звисали з лежанки. Грішниця приступає ззаду. Вкрита ганьбою жінка не наважилася підійти до Ягнятка Божого спереду. "...Припавши до ніг його ззаду, плачучи, почала обливати слізьми йому ноги і волоссям своїм витирала, ноги йому цілувала та миром мастила..."
Симон спостерігає за цією сценою і з полегшенням усміхається: "Звісна річ! Якщо б це був пророк, він здригнувся б з огиди від одного лише дотику".
Тоді Ісус мовив до нього: "Симоне, маю тобі щось сказати".— "Учителю, кажи!" — відповів той. "Один позикодавець мав двох боржників: один був винен йому 500 динаріїв, а другий — 50. А тому що ні один, ні другий не міг сплатити боргу, то він подарував обом їх борг. Хто з них буде більше любити позикодавця?" Симон відповів: "Думаю, той, котрому більше подаровано". А Ісус йому на те: "Правильно ти вирішив". І, обернувшись до жінки, сказав Симонові: "Ти бачиш оцю жінку? Прибув я у твій дім, і ти не дав мені води для ніг. Вона ж слізьми обмила мені ноги й витерла волоссям. Поцілунку ти мені не дав; вона ж, відколи я увійшов, не переставала цілувати мені ноги. Оливою не намастив ти голови моєї; вона ж миром пахучим намастила мені ноги. Тому кажу тобі: прощаються її гріхи численні, бо багато полюбила. Кому ж мало прощається, той мало любить". Потім промовив до жінки: "Прощаються тобі гріхи". А гості, що сиділи за столом разом із ним, почали говорити між собою: "Хто це такий, що й гріхи відпускає?" А Ісус ще раз мовить до тієї жінки: "Віра твоя спасла тебе, іди ж у мирі!"
"Бо багато полюбила..." Багато полюбила, безперечно, Христа. Але хіба не мовиться тут також і про те самозабуття, самопожертвування і муки, що супроводжують найсумнішу пристрасть? Чи все загублено для Бога у шаленому забутті двох нестримних сердець? Так, очевидно, все загублено.
Та раптом звучать слова, які чув також хворий,— найдив-ніші з тих слів, що їх наважився вимовити цей Назарянин, три слова, які, безперечно, виявляють у ньому Бога: "Прощаються тобі гріхи".
Іудеї більше не дивувалися ічудами, Ісус множив їх, до них звикали. До того ж, ніколи йе знаєш напевно: є різні хитрощі, сила Вельзевула, все мо&на пояснити. Але звичайне слово, голослівне твердження бентежить їх більше, аніж будь-яке чудо. Бо що таке воскресіння померлого, якщо маємо воскресіння душі? На цей раз Син людський байдужий до затаєних думок людей, що оточують його,— він повністю обернувся до нещасної заплаканої жінки з розпущеним волоссям, яка тримає порожню пляшечку. Він дивиться на тіло, що лежить біля його ніг; знає минуле цього тіла, оскверненого храму, в якому вже перебуває Свята Трійця.
Та хай звиклі до гріха не втішаються цим прикладом. Та, котрій він більше простив, і любить більше. Любов цієї покаянної така велика, як і її прощені гріхи. Але для більшості з нас гріхи рівнозначні лише нашій невдячності, і чим вище витягає нас милосердя, тим нижче і нижче ми падаємо. І якщо все-таки якогось вечора та жінка знов, поступиться бажанню... що ж, ми знову побачимо її з посудиною пахощів напередодні Господових мук — вона йтиме для останнього миропомазання і останнього прощання.
Розділ XII
БІСИ МАРИ МАГДАЛИНИ
Одна річ схиляє нас до того, що грішниця з розпущеним волоссям і Марія Магдалина — одна й та ж особа: саме про неї постійно говориться в Євангелії як про жінку, яку Господь визволив від семи бісів. Отже, Син людський знав грішницю, яка увійшла в залу з пахучим миром. Нема потреби говорити їй, як іншим: "Прощаються тобі гріхи..." Таке відпущення вона вже дістала. Справді, він визволив цю заплакану жінку від бісів. І досить давно: здається, що вона вже досягла на шляху навернення тієї точки, де душа, осяяна світлом любові, відкриває для себе силу-силенну своїх гріхів і проймається кожним із них, їхньою мерзенністю, простежує їх у самій глибині спокушених і гріховних сердець, заплутується у безконечних сітях спокус, у густій кроні відповідальності.
Ця жінка була одержима любов'ю сильніше, ніж сімома бісами, і ми ніколи не знатимемо, яким чином вона перейшла від однієї одержимості до другої, бо Євангеліє про це мовчить. Чи боротьба була короткотривалою, чи довгою? Ми хотіли б знати, чи Господь усього живого використав свою божественну владу, аби присмирити її, чи, навпаки, дав їй свободу і поклався на любов, яка у відповідь на його заклик почала нуртувати через звалища бруду, змиваючи усяку скверну, відновлюючи почуття сорому.
Ми знаємо цей сором і цю ганьбу. А фарисей зневажав заплакану жінку, яка стояла навколішках, бо в очах праведних людей вона була відринутою. Всі сім бісів Марії Магдалини містяться в одному демоні. Існує лише один демон, як існують їх тисячі, і всі можливості зла плодяться у тій похітливості, сама згадка про яку забарвлює червоним кольором обличчя святих людей.
Йдеться не про буденні слабості, не про ті огріхи, до яких схильна кожна істота, ті злидні, які принижують молодих людей і вкривають соромом людей літніх,— говориться про ту одержимість, проти якої безсилі окремі люди; власне тіло в повному розумінні цього слова кинуло їх у безумство, і вся суть існування на Землі для них зводиться до пошуку якогось абсолюту у власному тілі. Вони справді одержимі сімома бісами, яких ми називаємо сімома смертельними гріхами.