До того ж, тут ідеться про святих чи принаймні про людей, які наслідують святих. Але ж де розпочинається лицемірство? Яке людське дерево за кількома його плодами не можна назвати лихим?
сотник
І
Духовний закон, що його дав людям Син Божий на горі, чудово заплодоносив у наступні дні. Вороги на деякий час відступили. Любов до Вітця, яка переходить у любов до ближнього,— два почуття любові, що зливаються в одне і звучать у проповідях Ісуса своїм друзям, набувають під час його земного життя неповторного характеру, який відійде зі світу цього разом із ним самим. Бо він є Сином Божим, а сотник і всі, хто його оточує,— його ближніми. Протягом трьох років Вічне Буття стало ближнім вояків, митників і блудниць.
Той сотник, що був на службі в Ірода Антипи, не єврей, але так любить євреїв, що за власний кошт будує їм синагогу. Його слуга тяжко хворів, а він його дуже любить. І ми самі вже починаємо любити того сотника, для якого смерть слуги була б нещастям. Він не наважується сам іти до Ісуса і відправляє до нього когось із своїх друзів-євреїв, щоб Учитель не принижував себе тим, що переступить поріг його оселі. Доручає їм передати ці слова, які людство, стоячи навколішках перед Ягнятком Божим, не перестане повторювати до кінця світу: "Господи, не трудися, бо я недостойний, щоб ти увійшов під мою покрівлю. Тому і я не поспішився йти до тебе; але скажи мені слово, і одужає слуга* мій. Бо і я людина, що стою під владою, маю вояків під собою й кажу одному: "Іди" — і той іде; а іншому: "Ходи" — і той приходить..."
"Ісус був здивований ним". Бо він не тільки любив людей, а й захоплювався ними. А захоплює його у них одне і те ж чудо: не якась особлива цнота, не аскетична строгість, не глибокі богословські знання, а почуття власного смирення, беззахисності, упокорення, плід тієї духовної тверезості, яка є найвищою благодаттю.
Лише волею неможливо досягти смирення, бо вона досконала тільки тоді, коли сама себе не знає. Не досить бити себе у груди; даремно щоранку повторювати гордовито слова сотника або слова його брата-митника! "Дякую тобі, Господи, за те, що я подібний на того митника..." Так сьогодні молиться фарисей.
Розділ XI
УЧНІ ЙОДНА ХРЕСТИТЕЛЯ
У той час Ісус пішов у Наїм і повернув матері сина, якого вона втратила. Ця вдова не кликала його, ні про що не просила, бо дотепер він не перемагав смерть. Безперечно, не один говорив про нього: "Звичайно, паралітики, біснуваті... все, що тільки хочеш! Але він нікого не воскрешає..."
Це чудо мало зробити для популярності Ісуса більше, ніж усе те, що він здійснив дотепер. Особливо стривожилися ті учні Йоана Хрестителя, які вороже ставилися до новоприбулого. Чи тривожився також їхній учитель, який знаходився у тюрмі, куди ув'язнив його Ірод? Чи він вагався у тій вірі? Про що він міг думати, коли відправляв двох учнів до Ісуса, щоб запитати його: "Чи ти Той, хто має прийти, чи чекати нам іншого?" Буває, що віриш людині, а потім, коли її поведінка стає недосить зрозумілою, починаєш вагатися. Учні Йоанові розповідали своєму вчителеві, що Назарянин споживав наїдки і напитки разом з блудницями і митниками і не тільки не заперечує проти такого оскарження, а навпаки, хвалиться цим. Дозволив своїм учням не постити, пояснюючи їм, що "друзі молодого веселяться, поки з ними молодий, і прийдуть ті дні, коли заберуть молодого від них, тоді й відмовляться від харчів і вина..." Така мова непокоїла Йоана Хрестителя. А якщо він помилявся? Може, почутий голос не був голосом з неба? Фарисеї присягаються, що Ісус сповняє свої чуда силою Вельзевула. Звинувачують його в тому, що він спокушає душі... І справді, він повів за собою найкращих учнів Йоанових. А що про себе самого скаже Ісус? Що він скаже про себе посланцям Йоана Хрестителя? Відправляючи послів, Предтеча влаштував випробування для Ягнятка Божого: він не може не вірити в нього, але його поведінка тривожить; а можливо, не маючи сили заспокоїти своїх друзів, він молиться потайки: "Господи, просвіти ти сам моїх учнів, які сумніваються у тобі, яких дивує і бентежить твоє життя..."
Ісус примножив чуда у присутності двох посланців Йоана, а потім сказав їм: "Ідіть і перекажіть Іванові, що ви бачили й що чули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається добра новина. І блаженний, хто через мене спокуси не матиме!"
Після того, як вони відійшли, Ісус заговорив про Йоана Хрестителя; говорив про нього не як про супротивника, "яко-го дістав", а як про найтаемнішого з пророків, бо цей провісник не належить до Царства ,Небесного: "Найменший у Божому Царстві — більший за нього..." Це велике безлисте дерево самотньо стоїть серед; пустелі; його коріння сягає у старий Закон, а верхні гілки ледь торкаються Христа, який говорить про нього радше з захопленням, аніж з любов'ю. Вони бачили один одного в дитинстві і тепер впізнали себе; Бог упокорився перед своїм останнім пророком, але між ними не було спілки, не було єднання чи повного злиття двох сердець; здавалося, вони були розділені у часі й просторі: Йоан іде попереду, він не може ні зачекати Ягнятка Божого, ні повернутися назад. Предтеча може йти лише попереду. І він горить і згоряє між двома Заповітами.
Син людський сердиться через незадоволення Йоанових учнів постом: у Царство можна увійти через сміх і через сльози. Але іудеї не хотять ні сліз, ні сміху. Ще сьогодні є люди, котрих не хвилює ні гімн до Сонця Франціска Ассізького, ні плач Хуана де ла Круса.
"До кого, отже, мені порівняти людей цього роду? — запитав Ісус.— До кого вони подібні? Вони подібні до дітваків, що сидять на майдані і гукають та промовляють одні до одних: "ми грали вам на сопілці, та ви не танцювали! Ми співали вам жалобної, та ви не плакали. Прийшов Йоан Хреститель, що не їсть хліба й не п'є вина, а ви кажете: Він біса має! Прийшов Син людський, що їсть і п'є, а ви кажете: Це ненажера і п'яниця, приятель митників і грішників".
ОБІД У СИМОНА
Син людський, який їв і пив із грішниками, не відмовляється сісти за стіл і з фарисеєм Симоном, про що розповідає нам лише євангеліст Лука. Симон приймає Назарянина з обережною ввічливістю... Він остерігається бути надто гостинним і робити великі видатки: пізніше казатиме при потребі, що прийняв Ісуса лише з цікавості; він дуже ввічливий, не втрачає голови, радше трохи холоднуватий...