Вжито рішучих заходів по приборканню бунтівного населення. Так, наприклад, мешканці села Красного, де був розташований штаб Голицина-Чонкіна, депортовані в Дол-гов і розміщені у місцевій школі-семирічці, оточеній колючим дротом і перетвореній на тимчасову тюрму (на додаток до діючої постійної). За чутками, всіх їх, крім дітей до 12 років, очікує найсуворіша покара. (За радянськими законами діти від 12 років несуть відповідальність перед законом нарівні з дорослими).
На одній із центральних площ міста виставлений для огляду населення літак застарілої радянської конструкції з одірваним крилом, що належав змовникам.
Наскільки мені вдалося з'ясувати, князь Голицин є представником білоемігрантських кіл і царської сім'ї, що перебуває у вигнанні, діяв він за завданням Німецького Верховного Командування. Коли це так, то я вкрай здивований, шановний адмірале, що полковник Піккенброк не потурбувався про те, щоб зв'язати мене своєчасно з Голициним-Чонкіним, спільно ми могли б досягти більших результатів.
Судячи з повідомлень газет, з інформації, почерпнутої з інструкцій, що надсилаються партійним агітаторам, та інших джерел, головною метою змови було повстання місцевого населення проти Рад (використовуючи передусім невдоволення колгоспною системою), захоплення даної території і утримання її до підходу німецьких військ.
Змовники були близькі до мети, коли їх спіткала трагічна невдача. Однак, як мені здається, не все ще втрачено. Більше того, я вважаю, що в районі склалася вельми сприятлива обстановка для нанесення по ньому вирішального удару наших військ. Ця обстановка зумовлюється такими факторами:
1. Лінія фронту на даній ділянці дуже ослаблена тим, що Ради змушені були кинути частину своїх сил на придушення бунту.
2. Населення політично цілком підготовлене до зміни влади.
3. Значна частина ініціативних людей на чолі з самим Голициним, який перебуває зараз у в'язниці, зможе скласти міцне ядро для створення закладів самоврядування, тилових з'єднань і загонів місцевої поліції. З їхньою допомогою можна буде розвинути і закріпити успіх, досягнутий нашими військами".
50
У Долговському Будинку культури залізничників готується театралізована вистава "Процес князя Голицина". Суд відкритий при зачинених дверях. Вхід вільний — за перепустками.
ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ВИКОНАВЦІ:
Князь Голицин — Іван Чонкін
Державний обвинувач — прокурор Євпраксеїн
Голова суду — полковник Добренький
Члени суду — майори Целіков та Дубинін
Секретар суду — літній товстий сержант без
прізвища
Захисник — член обласної колегії адво-
катів Проскурін Беруть участь лжесвідки, лжеексперти, лжеглядачі та інші л же люди.
Посеред просторої, добре освітленої сцени довгий стіл, накритий червоною тканиною, і три дубових стільці з високими спинками. В лівому кутку сцени за дерев'яною перегородкою, на табуретці, що грає роль лави підсудних, сидить Іван Чонкін — виконавець ролі князя Голицина. Роль князя явно йому не пасує — як був Чонкіним, так Чонкіним і зостався. Маленький, щуплявий, клаповухий, в старому червоноармійському обмундируванні, він сидить, роззявивши рота, і крутить в усі боки своєю стриженою, гулястою головою. А поруч двоє конвоїрів. Такі ж клаповухі, кривоногі, будь-якого посади на місце Чонкіна, Чонкіна постав на його місце — нічого не зміниться.
Поміж Чонкіним і довгим столом за маленьким столиком прокурор Євпраксеїн, почепивши на носа окуляри, перебирає папери, що лежать перед ним.
З іншого боку сцени за такими самими маленькими столиками секретар суду і захисник.
Захисник, миршавий чоловічок у перелицьованому костюмі (ґудзики з лівого боку), підсліпуватий, скоцюрбле-ний, вивернув голову, ніби півень, і, зачіпаючи лівим вухом поверхню столу, щось сягнисто пише на розрізнених аркушах із зошита, рука його ривками пересувається по папері. Він, напевне, вирішив виконати свою роль з усім блиском, вразити публіку красномовством, він, удаючи такого собі Плевако місцевого масштабу, час від часу позирає на прокурора, смикає шиєю і наче аж підморгує, наче дає супротивній стороні зрозуміти, що їй варто заздалегідь змиритися зі своєю поразкою. Доки захисник дивиться на прокурора, рука його зісковзає з аркуша і закінчує фразу на поверхні столу, а то й у повітрі.
Не зовсім розуміючи, навіщо його сюди привели, Чонкін крутить головою, з цікавістю позираючи на прокурора, на захисника, на конвоїрів і вниз, на публіку, яка теж дивиться на нього з цікавістю.
Публіка розчарована. Вона сподівалася побачити князя, якогось такого вусатого, мордастого, можливо, навіть лютого, в черкесці з газирями чи в білогвардійському мундирі з плямами на місці зірваних погонів і хрестів. Але перед нею не князь, а чорт зна хто.
51
Коли зазирнути за лаштунки, то там, як і належить перед прем'єрою, сидять режисери: майор Фігурін, полковник Лужин і маленький, сухенький, з підстриженими сивими вусиками літній дядечко в потертому піджачку. Зовні дядечко скидається на якогось, скажімо, банщика чи швейцара при готелі, але він не банщик і не швейцар, він генерал, який прибув з Москви для нагляду за процесом. Заклавши руки за спину, тихим голосом, яким уміє говорити тільки дуже значне начальство, він дає останні вказівки трьом артистам, котрі ще не вийшли на сцену: голові і членам суду.
Тут же за лаштунками товчеться поки що без діла дитячий письменник Олексій Мухін. Йому доручено в образній і доступній формі розповісти в пресі не лише "нашій читацькій дітворі", але й дорослим читачам про суворий, неупе-реджений і справедливий суд над підлим зрадником Вітчизни, показати справжнє обличчя його поплічників.
Приїжджий генерал, скінчивши інструктаж, поглянув на Лужина, чи все готово, Лужин глипнув на майора, майор кивнув Лужину, Лужин кивнув генералові, генерал штовхнув у живіт полковника Добренького:
— Гаразд, ідіть.
52
З-за лаштунків на сцену виходять троє. Перший — голова виїзної сесії військового трибуналу полковник Добренький з папкою в руках. Обличчя брезкле, ніс фіолетовий, очиці маленькі. За ним — два члени суду, два майори, два похмурих типи — Целіков та Дубинін.
СЕКРЕТАР (схоплюючись, урочисто). Прошу встати! Суд іде!