— Що? — вигукнув хворий.— Відповідальний редактор? Невже застрелився?
— Ні,— заспокоїв його гість.— Просто потрапив під коня.
— А-а,— знудьговано мовив Другий Мислитель, але враз стрепенувся: — Послухайте, що значить "просто потрапив"? Ви впевнені, що він просто потрапив? А може...— він озирнувся на двері і стишив голос до шепоту,— може, його потрапили?
— Ви гадаєте? — здивувався Перший Мислитель.—Дуже цікаве міркування. Дивно, що мені самому таке не спало на думку. Але тут є дещо цікавіше.
— Де? — нетерпляче запитав хворий.— Я не бачу.
— Ось,— сказав гість і тицьнув пальцем у заголовок великої підвальної статті "Вплив соціальних умов на антропологічний тип".
Другий Мислитель за звичкою глянув у кінець статті і прочитав підпис: К. Ушастий, кандидат біологічних наук.
31
Стаття була вчена. В ній проводилася така думка, що оскільки Жовтнева революція докорінно змінила не тільки соціальні умови життя в нашій країні, а й внутрішній світ людини — її ставлення до праці, до суспільства, то це неодмінно має призвести й до змін зовнішнього вигляду, а саме: з часом радянська людина буде так само відрізнятися од решти людей, як хомо сапієнс відрізняється од неандертальця. Звичайно, ці зміни відбудуться не одразу, та коли, як вчить нас марксистська діалектика, поступові кількісні зміни переходять у стрибкоподібні якісні, то немає нічого дивного в тому, що в окремих людей, які вирізняються послідовністю своїх ідейних переконань і ясністю світогляду, вже зараз стають помітними антропологічні зміни, котрі насамперед, природно, відбиваються на будові черепа. Численні й авторитетні дослідження, стверджував автор статті, неспростовно показують, що такі зміни відбуваються в напрямку видовження черепа внаслідок віддалення жувальних органів од мислительних центрів. "Такі зміни,— розвивав свою думку Ушастий,— спостерігалися і буржуазними вченими. Найпередовіші з них відзначали, що довгоголові (доліхоцефали) володіють, як правило, сильнішим інтелектом, ніж круглоголові (брахіцефали) але обмеженість світогляду не дозволила цим ученим (мабуть, вони були недостатньо довгоголовими) піднятися до справжнього розуміння подібних явищ. Ці вчені на перший план висувають расові розбіжності, тоді як наша наука, опираючись на єдино правильне вчення Маркса — Енгельса — Лені на — Сталіна, расовому підходу до явищ протиставляє підхід класовий".
Другий Мислитель відклав газету.
1 У виносці автор просив не плутати останніх з Буцефалом, конем Александра Македонського.
— Що це таке? — запитав він слабким голосом.
— Це нове наукове відкриття,— сказав Перший.
— Це дикість! — вигукнув Другий Мислитель.
— Не більша дикість, ніж усе решта. Поміркуйте самі.
Зрадника й боягуза оголбшують героєм. Замість нього ховають коня. Всі кажуть, що вдова на похороні була підставна і син також.
— В такому разі,— посміхнувся Другий Мислитель,— їм годилося привести кобилу й лошатка.
— Зараз не час для жартів,— суворо сказав Перший Мислитель.— Ви не розумієте. Це все не так просто. Як ви гадаєте, навіщо вони затіяли всю цю історію з черепом?
— А,— Другий Мислитель махнув рукою, відкидаючись на подушку.— Просто поклали, що трапилося під руку. Вони ж не знали, що цей п'яний дурень спіткнеться й випустить домовину.
— Ви, як завжди, помиляєтесь! — радісно закричав Перший Мислитель.— Вони ніколи просто так не спотикаються. Вони зробили це навмисне.
— Але навіщо?
— У тому-то й річ. Навіщо? А ви самі подумайте. Другий Мислитель напружено замислився, але враз обличчя його проясніло.
— Розумію,— сказав він радісно.— Як Калігула оголосив свого коня консулом, так і вони...
— Дурниці,— перебив Перший Мислитель.— Якщо вже наводити історичні аналогії, то тут швидше підійде історія з троянським конем. Тут зовсім інше.
— Але що ж? — нетерпляче вигукнув Другий.
— Я гадаю,— сказав Перший,— ми скоро станемо свідками перевороту.
— Політичного? — пошепки запитав Другий Мислитель і озирнувся на двері.
— Або військового,— відповів Перший також пошепки.— Я гадаю, це змова проти вусатого, і готує її якийсь...
— Довгобразий! — у захваті від своєї здогадливості закричав Другий Мислитель.
— Тесе! — засичав Перший і теж озирнувся на двері.— Саме так,— прошепотів він,— саме довгобразий.
— Але хто ж він? — втрачаючи терпець, запитав Другий.
— А оце і є найбільша загадка,— сумно сказав Перший.— Доки ви тут лежите, я вже побував у бібліотеці. Я підняв старі підшивки газет, я продивився портрети всіх членів їхнього... як це називається... політбюро. Я нічого не можу збагнути. Вони всі круглоголові.
— А отой...— Другий Мислитель сів на ліжку і підібгав під себе ноги,— як його... Калінін?
— Калінін? — перепитав Перший.— Ні, це не те. Крім того, ви, як завжди, все плутаєте. У нього борода довга, а не голова. Я гадаю, що це буде хтось зовсім невідомий. Ви чули щось про князя Голицина?
— Голициних багато,— відповів Другий Мислитель ухильно.
— Ле клейте дурня! — сердито заперечив Перший Мислитель.— Ви знаєте добре, що я кажу про того Голицина, який сидить у тутешній тюрмі. Зверніть увагу, скільки загадкового в усій цій історії. З'являється якийсь Чонкін, котрий нібито зовсім один, а проти нього кидають цілу військову частину. Його ледве заарештовують, і тут виявляється, що він зовсім не Чонкін, а князь Голицин, потім розпочинається історія з довгим черепом і тепер оця стаття. Ні, це неспроста.
— І що ж ви гадаєте?
— Я вважаю, що вам передовсім треба надіти оце...— З цими словами Перший Мислитель витягнув з-за пазухи другу перуку і кинув на ліжко до ніг свого друга. Це була чудова перука, свого роду шедевр, з ватяною підкладкою.
— Оце? — запитав Другий Мислитель, ногою відштовхуючи подарунок.— Оце? — він підскочив, наче вжалений.— Ніколи! — вигукнув він, розмахуючи кулаками.— Запам'ятайте, ніколи я не одягну на себе цю бридоту.
— Те ж сказав спочатку і я,— гірко посміхнувся Перший Мислитель.— А відтак подумав: краще все-таки носити довгу голову* ніж зовсім ніяку. І потім, знаєте, це ж у них просто може бути чергова кампанія. Вони перехапають усіх круглоголових, потім опам'ятаються, побачать, що без круглоголових їм теж не можна, і тут ми з вами зробимо маленький фокус,— і він жестом фокусника зірвав із себе перуку.