— Ти, Шевчук, тут ось що, ти облиш тут із себе незайману, даруйте на слові, корчити... Тут зібралися твої товариші, стурбовані твоєю ж долею. Ти поглянь, хут майже всі керівники району. Навіть сам товариш Худобченко особисто приїхав. Вони одірвалися від важливих справ тільки для того, щоб послухати тебе, а ти-и...
Парнищев розчервонівся, очі його вилізли з орбіт, і він співав натхненно, як соловей.
Шевчук пильно дивився на Парнищева, але не міг дотя-мити, захищає він його чи топить.
— Та я...— почав було Шевчук, але Парнищев махнув рукою, перебиваючи.
v — Зачекай зі своїм "та я". Доякався! Ну, я розумію, припустимо, не бажаєш ти бути комуністом, не бажаєш ти бути радянською людиною...
— Я бажаю! — пристрасно сказав Шевчук, прикладаючи руки до грудей.
— Але зараз,— продовжував Парнищев, не чуючи,— в такий важкий для нашої країни час, ти повинен був згадати хоча б про те, що ти — росіянин. Ось, товариші,— перейшов Парнищев на елегійний тон,— читав я тут якось в газеті про одного графа чи князя з педобитих білогвардійців, котрий зараз проживає в Парижі. І ось цей чоловік, який люто ненавидів радянську владу, зараз рішуче відмовився співробітничати з німцями. "Зараз, сказав він,— коли над вітчизною нависла чорна хмара, я не граф, не антибільшовик, зараз я перш за все російська людина!"
В залі зааплодували. Всім було зрозуміло, що Шевчук стоїть далеко нижче від цього графа.
— Ось що, Шевчук,— продовжував Парнищев.— Ти здійснив брудний і недобрий вчинок. Так май же мужність його визнати, і я перший обніму тебе, як брата.— Розвівши широко руки, Парнищев навіть ступив крок до Шевчука, але одразу ж повернувся і сів на місце.— У мене все, товариші,— тихо сказав він.
Всі мовчали і дивилися на Шевчука. Шевчук, переступаючи з ноги на ногу, м'яв у руках бувалу в бувальцях будьонівку з одним вухом.
— Ну, що ж, товариші,— мовив Ревкін.— Ми Шевчуку дали висловитися. Ви самі чули, що він тут сказав. Він не хоче визнати помилковість своїх висловлювань...
— Хочу! Хочу! — ледь не ридаючи, закричав Шевчук.
— А-а, так! — здивувався Ревкін.— Ну, що ж, товариші, послухаємо.
Шевчук підвівся, підійшов до столу і вчепився пальцями в сукно.
— Ну!— підбадьорив його Ревкін.
— Товариші] — несподівано чітко розпочав Шевчук.— Я здійснив ганебний для комуніста вчинок. Першого дня війни, вражений почутим повідомленням, я виявив легкодухість і несподівано проказав слова відомого російського прислів'я: "Ось тобі, бабусю, і Юріїв день!" Це було помилковим, політично незрілим виступом. Я розумію, що в конкретній обстановці деяким товаришам мій виступ міг видатися ворожим...
— Що значить — міг видатися? — перебив військком.
— Тобто я хотів сказати, що об'єктивно моє висловлювання, може, й виглядає... але я не хотів...
— Він не хотів,— недовірливо похитав головою Не-ужелєв.
— Авжеж,— мовив Курдюмов.
— Ти ось що, Шевчук,— сказав Борисов наче доброзичливо.— Коли вже почав зізнаватися, то не верти хвостом. Тут всі свої, тут чули багато чого, і давай, кажи все, як на духу. А то хотів, не хотів. Мало хто чого хотів. Я, може, зараз хотів би з молодицею на перині борюкатися, а доводиться з тобою тут марудитись. А ти ще хотів, не хотів. У нас он за тобою ще яка черга, а ти нам мізки полощеш. Почав говорити, то говори до кінця: виступ мій був політично незрілий, наклепницький і об'єктивно спрямований проти політики партії. Так?
— Так,— ледве чутно підтвердив Шевчук.
— Ну ось,— повернувся Борисов до решти членів бюро,— ось бачите, товариші, Шевчук в усьому зізнався. А тут ще деякі душевні й добренькі знаходилися, що хотіли обмежитись доганою. Яка тут догана, товариші, коли справа пахне ворожою вилазкою, політичною провокацією? І не ми повинні Шевчуком займатися, а, я відверто скажу, ось — товариш Філіппов.
Борисов сів. Шевчук продовжував стояти, блідий як полотно. Він озирнувся на Парнищева, але той обнімати його, як брата, не квапився.
— Ну, гаразд,— перезирнувшись із Худобченком, тихо мовив Ревкін.— Питання щодо того, кого передавати товаришу Філіппову, ми з вами поки що вирішувати не будемо, а Шевчука покараємо своєю владою. Я гадаю, що після всього висловленого правильно буде затвердити рішення зборів комуністів школи про виключення Шевчука з партії.
— Як — затвердити?— раптом подала голос Раїса Се-менівна Гурвич, головний лікар лікарні.— Дозвольте мені два слова?— запитала вона, підводячись.
їй дозволили.
— Товариші,— сказала вона схвильовано,— я просто жахнулася від того, що тут почула. В мене буквально волосся піднімається. Я нічого не можу зрозуміти. Моя дочка Світлана навчається в сьомому класі тієї ж школи, де викладав оцей товариш чи громадянин... не знаю, як його назвати. Ми з чоловіком завжди виховували Світланку в дусі наших ідей, завжди прищеплювали їй любов до Вітчизни, до партії, до товариша Сталіна. Ми вірили, що й педагоги навчають нашу дівчинку того самого. А теперь я бачу — ось хто її вчить. Товариші, я не розумію, як же це можна було довірити виховання наших дітей такій людині? Як він міг з такими поглядами проникнути в нашу радянську школу? І хто йому в цьому допоміг? Адже, якщо він сказав таке,— закричала вона,— того дня, коли всі радянські люди... то що ж він говорив раніше? Ні, товариші, виключити Шевчука, звичайно, не важко, але цього мало. Мало! Треба перевірити весь педагогічний колектив, дирекцію школи, вияснити, як склалася така нездорова обстановка, в якій міг безкарно діяти цей Шевчук. Я гадаю, товариші, нам слід направити в школу партійну комісію. І виявити всі нездорові елементи, які там можуть бути. Інакше, наприклад, я особисто, як мати, просто не зможу відпустити свою дівчинку до школи. Хай краще вона не отримає ніякої освіти, ніж вона отримає... ніж вона отримає... ніж вона отримає... Вибачте, я не можу,— сказала Раїса Семенівна крізь сльози і сіла, закривши обличчя руками.
Промова Раїси Семенівни справила враження,— всі загули. Ревкін постукав олівцем по графину.
— Раїса Семенівна, безумовно, має рацію,— мовив Ревкін.— Схоже, що в школі, де викладав Шевчук, склалася вкрай неприваблива обстановка. Очевидно, керівництво школи втратило всіляку пильність. І нас це не може не турбувати. Адже саме школа покликана виховувати нашу зміну. Саме в школі закладається моральний фундамент нової людини. І ми не можемо ставитися байдуже до того, хто закладає цей фундамент. І ми до цього найближчим часом повернемося. А поки що, товариші, не будемо гайнувати часу і закінчимо з цією справою. Отже, є пропозиція затвердити виключення з партії. Інші думки є? Ні? Голосуємо. Голосують лише члени бюро. Хто "за"? Хто "проти"? Тих, що утрималися, немає? Прийнято одноголосно. Товаришу Шевчук, у вас квиток при собі?