Вранці привезли з Журбова багаж Сосніна. Скриню з книжками ковану, о дві мідні ручки, і валізу з білизною. Там, напевне, сорочки, які вражали Мальву іще на курсах своєю свіжістю. "Світову революцію можна звершити лише в чистих сорочках", — повторював Соснін на своїх лекціях.
Він ще спав, коли комунари внесли до кімнати його багаж. Упізнавши його, старий Сіпович розчулився, зронив сльозу і вийшов за двері. Інші стояли, не ймучи віри, що перший їхній ватажок, той, хто скликав їх з усіх усюд і навіть з самої Америки, прибув зараз сюди. Але то був він — світлочубий, білобровий, навіть уві сні на диво натхненний Соснін, який і тоді не вмів дуже рано вставати й не будив їх рейкою, як потім робив те Клим Синиця, а нині Мальва. Сьогодні Мальва вперше не вдалась до рейки, щоб дати Сосніну виспатися з дороги. Тільки на подвір'ї галасував Родіон Чумак, виряджаючи своїх на сівбу і не знаючи ще, що комуна з усім добром, землями, ярами і луками вже належить йому. Коли ж на подвір'я вийде Соснін із комунарами і повідомить про те, то Чумак ніби збожеволіє на радощах, скочить на випадкового коня, який саме пив із жолоба, і, гасаючи по Семиводах, кричатиме чимдуж: "Хай живе комуна! Хай живе товариш Соснін!"
…І ось тепер Соснін провідує хвору. На однокінних санчатах із дугою, одягнутий у потертий ведмежий кожушок, який Мальва пам'ятала ще з Костроми, на голові заяча шапка, пошита, напевне, вже тут глинськими майстрами. Щоб не заносити холоду до хати, вішав ті свої хутра в сінях на кілочку. Штани, які носив поверх чобіт, напрасовані як завше, і те Мальву навіть смішило. "А ви все прасуєтесь, наче на курсах". — "Звичка, Мальво, звичка, що вдієш, не терплю на мужчині зіжмаканих штанів". Як дитина радіє новій іграшці, так він радів кожній новій машині, що прибувала у Семиводи, певна річ, не без сприяння товариша Чубаря. На радощах Соснін усе похвалявся заполювати для Мальви дрохву, але та птаха така настрахана й обережна в наших місцях, що й не підступитись до неї. Зайця ж іноді впольовував, вішав його в сінях, на тому самому кілочку, що й одежу. Там заєць вимерзав кілька днів, перш ніж потрапити до печі. Родом Соснін із Валдаю, то хотів навчити Зінгерів готувати зайця по–валдайському — з грибами, ягодами лісовими і безліччю гострих приправ, та нічого з тієї науки не вийшло. Які тут гриби та ягоди, та й приправ катма, а ось заєць по–вавилонському, нашпигований салом і часником, та ще обкладений кружальцями картоплі, вдавався старій, а то річ також смачна.
Журба ж, або Рудий, як його нарекла мати, довго не появлявся. "Ой мамо, дайте мені спокій з тим Рудим! Ви ж не були на балу, не бачили. Там такі лемківни приїздили на бал, що їх на картини писати, а ви все про Рудого та про Рудого". — "Ет, коби цей Соснін да й на десяток годків молодший!" Мальва по–доброму сміялась із тих маминих уболівань за тим, чого вже ніхто не може виправити, крім хіба що самої долі, а ось Рузя, яка сиділа в них день при дні, зовсім захолодивши рідну домівку, переконувала їх, що роки тут нічого не важать, і якби їй, Рузі, довелося б вибирати між Рудим і цим, то вона віддала б перевагу Сосніну. Хоч і підтоптаний, а як ловко водив він у вальсі Варю Шатрову. А, мовляв, вона Клима Синицю з ремінною рукою ледь обертала довкола себе. Що далі від балу, то цікавіше було Рузі повертатися туди думками. Мальву те непокоїло, бо ж мала давні жалі до Рузі…
Минулої весни, саме на обретеніє (день Явдокії), коли в наших краях схлинає пора марцьових планет, Мальву несподівано викликали в райком до заворга Яші Тимченка, який бесідував з нею від імені першого. Цей Яша Тимченко не вдався зростом, тому дженджурився, випинав груди колесом і взагалі удавав такого велетня, що куди там. Коли він вибігав із–за столу до прочиненого вікна на кожне деренчання воза чи брички, гадаючи, що повертається перший, широкі холоші його штанів з випнутими колінцями від постійного сидіння за столом лопотіли дрібненько, як листя осики. Але перший не повертався, і Яша Тимченко порядкував без нього з явним перебільшенням своєї особи. Яші, мабуть, не шкодив і вік, йому було ледве за двадцять, він гадав, що має ще час зростати на службових щаблях, тоді як перший, тобто Клим Синиця, вже може і скапаріти у Глинську. Помітивши глузливі іскорки в очах відвідувачки і здогадавшись, чим саме ті іскорки викликані, Яша Тимченко змушений був перейти на велемовний тон: "Я викликав вас за дорученням першого, в зв'язку з важливою обставиною, яка може змінити все наше життя на даному історичному етапі…"
Після тримісячних курсів у Козові, де Мальва пробула майже всю зиму, вона вважалась ентомологом від МТС у Вавилоні, тобто інструктором по боротьбі зі шкідниками, які минулого літа завдали посівам такої шкоди, що довелось відмовитись від бурякового балу. Вавилон залишився майже без буряків, а пшеницю випила озима совка. Отож Соснін і вдався до рішучих заходів. Щоб усю зону врятувати від довгоносика, Соснін порадив покінчити з розсадником шкідника, й цієї весни не сіяли буряків у Вавилоні. Мальву ж на цей рік вирішено було перевести на іншу зону — в Зелені Млини. Оскільки ж вона член партії, то і належало мати на те згоду райкому, згоду самого Клима Синиці. В Зелених Млинах уже є два комуністи — Аристарх Липський та агроном Журба, який цієї зими читав на курсах рослинництво, не так давно закінчивши агрономічні курси у Білій Церкві. Перший хоче створити в Зелених Млинах партійну організацію, і його вибір зупинився чомусь саме на Мальві, хоч, правду кажучи, міг би знайти кандидатуру і в самому Глинську, а не посилати до лемків жінку з малим дитям. Напевне, тут щось невідоме Тимченку. "Гадаю, що Клим Іванович міг би бути і великодушніший щодо вас", — сказав заворг.
Коли Мальва заходила сюди, то звернула увагу на велетенський фікус у коридорі — він жив там з часів Максима Теслі, та куди більшою спадщиною Теслі виявилась Варя Шатрова, завоювавши аскетичне серце Синиці. Клим Іванович, буваючи у Вавилоні, обминав подвір'я Кожушних, і, коли мати нема–нема, та й кине знічев'я: "Щось ниньки не прилітає до нас Синиця…" — Мальва відказувала на те: "А що він тут загубив?" Коли любові нема, коли не народжується вона з першого поклику, то й годі її вже чекати. Мальва відчула це іще тоді, коли, завдовівши, вперше прив'язала свого коника до комунівського ґанку.