К. стояв посеред хати з виразом легкої розгубленості на обличчі. Ольга, підсміюючись, потягнула його на лавку біля печі. Вона виглядала щасливою, що може посидіти з ним удвох, але це було спокійне, позбавлене ревнощів щастя. І саме ця відсутність заздрості, а разом із нею й суворості, справляла дуже приємне враження. К. із задоволенням дивився в ці голубі очі, не спокусливі, не владні, а злякано-спокійні, злякано-впевнені. Здавалося, всі застереження Фріди та господині не примусили його бути обережним, а навпаки, викликали увагу й цікавість. І він сміявся разом із Ольгою, яка дивувалася, чому він назвав доброзичливою саме Амалію. У неї багато різного в характері, тільки доброзичливості немає зовсім. К. відповів, що ця похвала стосувалася, ясна річ, Ольги, але Амалія така владна, що не лише присвоює все, що говориться в її присутності, а й примушує погоджуватися з нею.
– Це правда, – сказала Ольга і вмить зробилася серйозніша. – Більша правда, ніж ти думаєш. Амалія молодша за мене, молодша й за Варнаву, але саме вона все вирішує в нашій сім'ї, як хороше, так і погане. Щоправда, вона несе це більше за інших, як хороше, так і погане.
К. здалося, що це перебільшення, адже щойно Амалія стверджувала, ніби не цікавиться справами свого брата, зате Ольга знає все.
– Я не вмію цього пояснити, – сказала Ольга. – Амалія загалом не турбується ні про кого, крім батьків, доглядає їх удень і вночі. Зараз вона також запитала, що б вони хотіли, і пішла на кухню готувати вечерю, задля них вона встала, хоча ще з обіду погано себе почуває і лежить тут, на лаві. Але хоча вона не цікавиться нашими справами, ми все одно залежимо від неї, ніби вона найстарша. Якби вона радила нам щось, ми б слухняно це виконували, але вона не радить, ми їй чужі. У тебе більше досвіду спілкування з людьми, ти прийшов іздалеку, хіба вона не видається тобі дуже мудрою?
– Вона мені видається дуже нещасною, – але як поєднується з вашою повагою до неї, наприклад, те, що Варнава служить вістовим, хоча Амалії не подобається ця діяльність, навіть гірше, вона зневажає таку службу?
– Якби він знав, що зможе виконувати якусь іншу роботу, то давно покинув би це заняття, яке йому зовсім не подобається.
– Хіба він не вчився на шевця? – запитав К.
– Так, – відповіла Ольга. – І він працює на Брунсвіка. А якби захотів, то постійно мав би замовлення й непогані заробітки.
– Тож, – сказав К., – чим це не гідна заміна служби?
– Служби гінця? – здивовано запитала Ольга. – Хіба ж він узявся за це через платню?
– Можливо, – відповів К. – Але ж ти сказала, що це йому не подобається.
– Не подобається, і з багатьох причин, – сказала Ольга. – Але ж це служба в Замку, точніше, до певної міри в Замку, так варто було б сподіватися.
– Як, – сказав К., – ви сумніваєтеся навіть у цьому?
– Ні, – відповіла Ольга. – Загалом ні. Варнава ходить до канцелярії, спілкується на рівних зі слугами, навіть бачить здалеку деяких чиновників, передає досить важливі листи. А часом йому навіть доручають усні повідомлення, це вже чимало означає, ми можемо пишатися тим, що у своєму юному віці він має такі досягнення.
К. кивав, він уже не думав про повернення додому.
– У нього є власна ліврея? – запитав він.
– Ти маєш на увазі куртку? – не зрозуміла Ольга. – Ні, її пошила для нього Амалія, коли він іще не був посланцем. Але ти наближаєшся до вразливого місця. Йому вже давно мали виділити не ліврею, бо ліврей у Замку не носять, а службовий одяг, уже не раз обіцяли, та всі ці питання вирішуються в Замку дуже повільно. Це погано, бо ніколи не відомо, що саме означає така повільність. Вона може означати, що справа рухається офіційними каналами, але може означати й те, що такий рух іще навіть не розпочався, тобто, наприклад, для Варнави все ще триває випробувальний термін. Але ж так само це все може означати, що рух офіційними каналами давно завершився і розпорядження з якихось міркувань було відмінене, тому Варнава тепер ніколи не отримає свою форму. Детальніше дізнатися про це неможливо, хіба що пізніше, через тривалий проміжок часу. Тут є прислів'я на цю тему, можливо, ти його чув: "Офіційні рішення сором'язливі, як юні дівчата".
– Це дуже влучне спостереження, – сказав К., він ставився до цього ще серйозніше, ніж Ольга. – Хороше спостереження, рішення можуть мати з юними дівчатами ще й інші спільні риси.
– Мабуть, – сказала Ольга. – Я не знаю, що ти маєш на увазі, можливо, навіть щось позитивне. Але Варнава дуже хвилюється з приводу свого одягу, а оскільки ми з ним ділимося всіма проблемами, то я теж хвилююся. Ми марно шукаємо відповідь на питання, чому ж він ніяк не отримає форми. Та все не так просто. Наприклад, службовці, здається, взагалі не мають ніякого спеціального одягу. Наскільки відомо в Селі і як розповідає Варнава, чиновники ходять по Замку у звичайному, хоча й гарному вбранні. Зрештою, ти ж бачив Кламма. Варнава, ясна річ, до чиновників не належить, навіть до чиновників найнижчої категорії, він і не прагне належати. Але слуги найвищого рангу, які ніколи не з'являються тут, у Селі, каже Варнава, теж не мають ніякої форми. На перший погляд, це мало б утішити нас, але така втіха – лише самообман, бо хіба ж Варнава – слуга вищої категорії? Звичайно, ні, і навіть за найкращого до нього ставлення такого стверджувати не можна. Ні, він не слуга вищої категорії, вже хоча б тому, що з'являється в Селі і навіть живе тут. Слуги вищої категорії ще більш замкнуті, ніж чиновники, напевно, вони мають на це право, а може, стоять вище за деяких чиновників. Дещо свідчить на користь такого припущення: наприклад, вони менше працюють. Як стверджує Варнава, дуже приємно спостерігати за цими високими й сильними чоловіками, цими обранцями, які поволі пересуваються коридорами. Варнава завжди прошмигує повз них. Отже, про те, що Варнаву можна вважати старшим слугою, немає мови. Імовірно, що він належить до нижчої категорії слуг, але всі вони носять спеціальний одяг, принаймні коли з'являються в Селі. Це не можна назвати справжньою лівреєю, крім того, між окремими костюмами багато відмінностей, але за одягом відразу можна впізнати слугу із Замку, ти бачив таких людей у "Панському дворі". Найпомітніше в цьому одязі те, що він дуже вузький, селянин чи ремісник не зміг би в такому ходити. А у Варнави немає такого одягу. Це не те щоб соромно чи принизливо, із цим можна було б змиритися. Але змиритися непросто, особливо у важкі часи, тому періодично, і то доволі часто, ми з Варнавою починаємо в усьому сумніватися. Чи те, що робить Варнава, взагалі можна вважати службою в Замку, – питаємо ми себе в такі миті. Справді, він ходить до канцелярій, але хіба канцелярії – це вже справжній Замок? А навіть якщо так, то чи саме ті канцелярії, до яких має доступ Варнава? Він буває лише в частині з них, а за спеціальними перепонами містяться ще інші канцелярії. Йому не те що забороняють пройти далі, але як він може йти далі, якщо його керівництво тут, з ним поговорили й відправили назад. Крім того, там завжди й за всіма стежать, принаймні так вважається. І навіть якби він проникнув далі, хіба б це допомогло, якщо у нього немає там ніяких офіційних доручень і він почувався б зайвим? Ці бар'єри також не можна уявляти собі як якісь чіткі межі, на цьому Варнава завжди наголошує. Перепони існують також у тих канцеляріях, куди Варнава заходить, деякі з них він минає дорогою, і з вигляду вони нічим не відрізняються від тих, за якими він ніколи не був. Тому не можна однозначно стверджувати, що канцелярії, у яких він ніколи не був, суттєво відрізняються від тих, до яких він має доступ. Але в лиху годину й таке спадає на думку. А потім сумніви множаться, і з цим нічого неможливо вдіяти. Варнава розмовляє з чиновниками й отримує доручення. Але що це за урядники і що за завдання? Зараз він говорить, що його призначили Кламмові, і той особисто дає Варнаві доручення. Таке досягнення можна було б вважати дуже великим, навіть старші слуги не завжди потрапляють аж так високо, це навіть занадто високо, і тому лякає. Сам подумай – бути призначеним особисто Кламмові, говорити з ним сам на сам. Але чи це справді так? Може, це правда, але чому ж тоді Варнава сумнівається, що той чиновник, якого називають Кламмом, насправді і є Кламм?