. Можлиао, саме поняття "аіра" заело мене на маніаці. Такого слоаа немає у моєму лексиконі. Мені легше гоаорити про інтуїцію. Інтуїції у мене більше, ніж аіри, надто коли йдеться про питання саідомості.
То напиши про це, Стейне. Як на мене, "інтуїція" теж непогане слово. Розкажи, наприклад, що тобі наснилося напередодні нашої несподіваної зустрічі. Хіба не ти казав, що то був якийсь космічньй сон?
Так, я ще жиау ним. Я ніби наспрааді зазнаа того, що аідбуаалося уаі сні. Я спрааді сидіа у космічному кораблі...
То чи можна врешті почути розповідь?
Не лише сон, уаесь день, що передуааа нашій зустрічі, закарбуааася у пам'яті. І хоч нічого надзвичайного я того дня не робиа — сидіа у поїзді, потім — в аатобусі, за аікном проминали краєаи-ди, — я не а змозі аідмежуаати аід сну той день, який його породив. Прошу дозволу почати свою розповідь саме з дня...
Починай звідки хочеш, тільки ж про сон не забудь! Часу маєш удосталь, бо я зумію повернутися до нашого спілкування не раніше завтрашнього вечора, на це є свої причини. Одна з них: я не можу собі дозволити увесь день просидіти за комп'ютером, доки він удома. Ні, Нільс Петер нічого не каже, але мені нестерпна думка, що він змушений слухати, як я вистукую на клавіатурі тобі листи. Я й сама не люблю, коли хтось товче по клавішах над вухом. Це майже так само, як мимоволі підслуховувати чужі телефонні розмови, скажімо, в автобусі, таксі чи на стежках Нурмарку, де голці ніде впасти. Неприємне відчуття... Завтра маю учительську нараду. Я навіть тішуся. Кортить уже братися до роботи.
Чудово, мене це влаштовує, бо на відповідь потребую трохи часу. Не можу напевно сказати, коли знову з'явлюся в мережі.
Часом не переймайся, скільки треба, стільки й думай. Я нікуди не втікаю, Стейне.
Ось чую, як він кахикає. Усе, закінчую!
Мабуть, запропоную випити по келиху червоного вина. Nightcap*, скажу. Це наш домашній жаргон.
Уперше цього року він розпалив у грубці. Так приємно... * англ. "келишок на ніч".
V
Вівторок, 17 липня 2007 року. На світанні мене розбудила відлуння громовиці. Було похмуро, свинцеві хмари нависали над Осло. До Гуля я мав доїхати потягом, далі — автобусом до Лердалю і Ф'єрланна — майже десять годин у дорозі. Я ніколи не любив сам подорожувати автомобілем, ліпше громадським транспортом — нічого тебе не обходить, можна почитати або ж просто відпочити.
Того ранку Беріт підкинула мене до станції Люсакер. Вона, так чи інакше, мала відвезти батькові якісь засоби для миття, а я кілька хвилин постояв на пероні, доки о 08.21 надійшов Берґенський потяг. Тут теж вряди-годи гриміло —надиво похмурий літній ранок. Дощ не падав, однак від важких сизих хмар було темно, майже поночі. І хоча о цій порі року дні ще довгі, я бачив блискавку, щоразу, як вона роздирала небо. До перону підійшов потяг, я знайшов своє місце (як завжди, потурбувався про місце біля вікна), тридцяте, 5 вагон.
Невдовзі ми прибули до Драммена, далі потяг повертав на північ уздовж водосховища Драмменсвассдраґет у напрямку Вікерсюнна та Гьонефосса. Хмари й далі низько нависали над землею, навіть верхівки дерев губилися в імлі, але видимість унизу була доброю. Вода у річці драмменсельва піднялася, навіть уздовж Тюрі-фьорду сягала стовбурів дерев, затопила кілька причалів. Цього року таке траплялося вже не раз, селяни нарікали на жахливе літо, ріки всюди виходили з берегів, затопили навіть поля поблизу драмменського водосховища, знищивши значну частину врожаю.
Не знаю, чи було то якось пов'язано з погодою, але, щойно сівши у потяг, я поринув у глибоку задуму. Я почувався більш бадьористішим, ніж звичайно, збудженим, як ще ніколи в житті, якось надміру гостро сприймав свою присутність у жовтому купе вагона, який мчав крізь огорнені густим туманом терени. І сам себе запитував: Що таке свідомість? Що таке пам'ять і спогади? Що означає "пам'ятати" чи "забути"? Сидіти отак і думати, думати: що ж воно таке — оте "думання"? І насамперед: чи є свідомість випадковою у космосі? Невже тільки завдяки неймовірній випадковості наш всесвіт цієї миті усвідомлює сам себе і процес свого розвитку? А, може, це властиво природі всесвіту?
Я не вперше сушив собі голову над цим фундаментальним, однак неймовірно ясним у своїй суті запитанням. У різних ситуаціях я запитував про це і біологів, і астрофізиків, і щоразу першою реакцією була розгубленість чи своєрідна нехіть подивитися на проблему з такого ракурсу. Декому навіть ставало незручно за мене. Ставити такі запитання — у принципі, — не кажучи вже про те, що запитує вчений муж, багато хто вважав неприйнятною наївністю. Та коли я не відступався, підкреслюючи, що хочу почути лише інтуїтивну реакцію, відповідь, як правило, бувала ствердною. Так, феномен свідомості — не що інше, як космічна випадковість.
У природі всесвіту не закладено жодного наміру, цілеспрямованості чи есенції, це, зазвичай, очевидна передумова, аксіома. Поява життя на землі, біосфери, у якій розвинулося те, що ти назвала "перлинками свідомості", не що інше, як сліпа випадковість. Або ж, як висловився французький біолог, лауреат Нобелівської премії Жак Моно: Всесвіт не виношував у своєму лоні життя, ні біосфери, ані людини. Нам просто випала виграшна карта, так само випадково, як на гральному столі в Монте Карло.
Моно відкидає категорію життя як істотний, можна сказати, есенціальний космічний феномен такими словами: Я хочу підкреслити, що біосфера не містить у собі передбачуваного класу об'єктів чи феноменів, вона є особливою з'явою, яка, звісно, поєднується з первинними принципами, однак не визначається цими принципами. Отже, вона непередбачувана.
Дуже корисне уточнення. Можна вважати, само собою, що твердження Моно вірне, хоча на перший погляд важко визначити інстанцію, яка могла б його підтвердити. "Непередбачуваний" у цьому
юб
контексті мало би означати, що говоримо ми про феномени особливі, а отже, маргінальні, то й шукати їх слід на маргінесі фізичних законів.
Та серед прихильників цієї теорії мене ти не знайдеш. Увесь час, доки ми жили удвох, я інтуїтивно відчував, що в природі нашого всесвіту закладена саме передумова виникнення життя та свідомості, йому це властиво. То не виключено, що в мені, хай не як у громадянинові світу, а принаймні у вченому математично-природничого факультету, таки живе дисидент. Більшість відомих мені астрономів, фізиків та біологів наполягають, власне кажучи, на протилежному: ні життя, ані свідомість як "суттєвий" або ж "необхідний" продукт не можуть походити від мертвої природи. Сама парадигма розуміння у сучасній природничій науці передбачає, що атоми та інші елементарні частинки, чи навіть зорі, галактики, темна матерія і чорні діри, є більш сутнісним проявом того, чим, власне, є всесвіт, окрім життя та свідомості, які, згідно з редукціо-налістською наукою ('редукціоналізм — теорія або метод, які пояснюють складні явища у спрощеній формі) репрезентують не що інше, як цілком довільні, випадкові, а отже, "несуттєві" сторони природи. Поява зір і планет — об'єктивний, неминучий наслідок Великого Вибуху. Поява життя та свідомості — надзвичайне везіння, дивовижна випадковість, космічна аномалія.