Я дозволив долити собі у келих вина, потинявся серед гостей, щоб уникнути подальших розпитувань, І пішов прогулятися униз за течією блакитно-зеленої річки. Я йшов і згадував про книжку, яку ти взяла до кімнати того вечора, а потім нишком прихопила з собою додому, в Осло. Після зустрічі з Брусничною Жінкою між нами проліг меч. Якби ти тоді не натрапила випадково на ту книжку, може, ми б і досі були разом. Чи як ти гадаєш?
З Брусничною Жінкою ми би вже якось зуміли собі порадити. Але минуло кілька днів, і ти побачила уїїз'яві якесь вище знамення.
Твій лист збурив цілий вихор думок, Стейне, але я мушу закінчувати. Вимикаю комп'ютер. Відповім тобі днями вже з Берґена.
IV
Я сиджу за своїм письмовим столом перед вікном на Скансені і дивлюся на панораму Бергена. Надворі чудова днина і вже пахне осінню. Уперше цього року я помітила поодинокі жовті листочки, дні стали коротшими.
Це моя колишня дівоча кімнатка. Коли Інґрід виповнилося три рочки, кімната перейшла до неї. Кілька місяців тому донька з подругами замешкала на Мьоленпріс, а я знову повернулася до свого покою і відразу затіяла там ремонт, зняла старого килима на всю стіну, поциклювала підлогу, помалювала стіни в кремово-жовтий колір, одне слово, знову влаштувала затишне кубельце. Я називаю кімнату бібліотекою, але Нільс Петер сприймає її цілком за мою приватну територію. Шляхетний...
Моя донька така хороша. Коли Інґрід зі своїм коханим виносила останні речі — там усе ще залишалися пачки з одягом та кілька вішаків, — вона раптом міцно обняла мене й подякувала за ви-найм кімнатки, у якій мешкала від трьох років! Виявляється, дівчинка завжди пам'ятала, що колись то був мій дівочий покій, і в дитинстві, і в дорослому віці.
Лише п'ять років я жила поза цим помешканням.
Сівши того пообіддя в експрес, я плакала. Як гадаєш, що я робила у Гьойґастьоль? Перед Фінсе до мене підсів кондуктор. Я мовчала, він також не сказав ані слова, просто втішав мене. У Мюрдалі він вийшов на перон помахати зеленим прапорцем і знову повернувся до мене. Я все ще плакала. Чоловік приніс мені чаю, та не в паперовому горнятку, як то розносять вагонами з возика, а в справжній філіжанці. Я спромоглася підвести голову й усміхнутися. Я спромоглася навіть подякувати. Однак не знайшла у собі сили розповісти йому про кам'яний вік.
Я хотіла додому. Хотіла до мами з татом. Це єдине, що я знала напевне. Я не телефонувала, не попередила про свій приїзд. Поза поріг мого дому думки не сягали. Батькам не залишалося нічого іншого, як прийняти мене в тому стані, у якому я загрузла по вуха.
Я знову оселилася у своєму покої. Коли кілька років потому зустріла Нільса Петера, мама з татом взялися за відбудову старого бабусиного будиночка в шхерах, на острові Крайня С юла. У тата почалося, як він сам казав, "сходження униз", зрештою, він продав увесь свій бізнес. І став заможним чоловіком. Інколи посміювався: "У Бергені гарно, Сульрун, але не думаю, що помирати в місті корисно для здоров'я!"
Вони прожили в Кольґров понад двадцять років, тож тато мав рацію. Він несподівано відійшов три роки тому. Кажуть, сидів у "вухатому" фотелі з келихом коньяку в руках — старовинне родинне скло; келих упав на підлогу й розбився через секунду після його смерті. Мама, як я вже, мабуть, розповідала, померла взимку. Я сиділа поряд, тримаючи її за руку. Нікого, окрім мене, у неї не було.
Коли я приїхала вчитися до Осло, мені виповнилося стільки ж, скільки зараз Інґрід. Дивно думати про це. Якими юними ми були!
Від тієї миті, як я прибула на вокзал у Осло, і до нашої зустрічі минуло заледве два тижні. Ми познайомилися після лекції з філософії в університетському корпусі Шато Ньоф, ти хотів прикурити сигарету. Можливо, то був лише привід, але від тієї миті ми не розлучалися ні вдень, ні вночі. Вже у жовтні перебралися до крихітного помешкання на Крінґшьо. Бувало, ми помічали заздрісні погляди наших товаришів, котрі мешкали в гуртожитку на Бліндерні. Ми ж були лише удвох. І такі щасливі!
Звісно, я плакала в поїзді. Плакала аж до самого Бергена. Я нічого не розуміла. Я знала, що ми притримуємося абсолютно різних поглядів, але не могла збагнути, чому з цим не можна жити. Ми ж бо не перша пара, яка сприймає світ з різних кутів зору! Чи, може, ти вважаєш, що віруюча і атеїст не здатні ужитися під одним дахом як чоловік і жінка?
Як же ти ненавидів оті книжки, Стейне. Надто одну. Як зневажливо ставився до неї і як зневажав
ІОО
мене за те, що я її читаю. А може, ти просто ревнував? Ти звик, що упродовж п'яти років був для мене усім на світі. Я не думала ні про що інше, окрім тебе і нас. Після зустрічі з Брусничною Жінкою і після прочитання отієї книжки, яку поцупила з готелю, я щораз більше проймалася вірою у потойбічне життя. Невже не можна було просто дозволити мені на це?
Хто ти, власне кажучи? Хто ти нині? Спершу я один раз запитала тебе, у що ти віриш, і ти надав мені довжелезний природознавчий звіт, який ні на йоту не відступає від світоглядної політики того факультету, де працюєш. Отож дисидентом ти не є. Терапсиди і австралопітеки і так далі, і тому подібне — це ж треба! Потім я запитала вдруге, у що ти віриш. Якою ж була відповідь? Ти уклав список усього того, у що не віриш. Та я не здамся, Стейне, я вперта, щоб ти знав! Я відведу тебе назад, до того пункту, звідки ми вийшли удвох. Перш ніж розповідати про свою віру, я хочу, щоб ти знову зазнав отого дивовижного зачарування життям, у якому ми купалися тоді, і якого ніхто з нас не зумів утримати, давши хоч би іскорку надії. Я запитаю: Що таке світ, Стейне? Що таке людина? Чим є ота зоряна фантасмагорія, у якій ми витаємо, наче крихітні перлинки свідомості? Психіки, розуму, душі? Чи бачиш бодай проблиск надії для таких душ, як наші?
І знову привіт!
Сумно було читати про твою подорож додому після нашого розставання.
До того ж, мене гостро діткнуло твоє останнє зауваження. Мабуть, досі я таки надто "сиромуд-ро" аідповідаа на таої аажлиаі запитання. Сама бачиш, з роками я трохи здиаачіа у професійному сенсі, дослідження та наукоаі дошукуаання істини наклали саоє тааро. Там аажать тільки факти! Можна, заісно, аисуаати теорії, гіпотези, проте й аони поаинні ґрунтуаатися на тому, що ми — на нашу думку — знаємо.