Я вражена. Ні, я іронічно посміхаюся.
Ти нагадуєш мені маленького хлопчика, який не вміє відповісти на поставлене запитання, а тому городить про щось зовсім інше. Я запитувала, якої ти думки про диво існування світу, а не про те, що нібито знаєш ти чи решта людства.
Невже ти вважаєш, що мила студенточка прийшла до твого кабінету за цим? Навряд чи вона очікувала почути від тебе виклад енциклопедичних істин.
Я не збираюся відсторонюватися від твого астрономічного, палеонтологічного чи природничого викладу. Викладай собі на здоров'я! Але ти тільки
те й робиш, що проповідуєш матеріалізм. Так ти ніколи не відповіси. Ти не маєш жодної теорії, як чи чому усе трапилося, а лише відображаєш світ таким, яким він простає перед нами.
Жодним словом не згадуєш найзагадковіше з-поміж усього — і, мабуть, найсуттєвіше —кожнісінький з нас є душею цього всесвіту. Ми є осяйними душами. Хіба не "душу" ми вбачали у наших "ляльках"?
Спробуй уявити собі дитину, ось вона підходить до своєї матері і запитує: "Хто я?" або "Що таке людина?" Мама бере ножа і чикрижить дитяче тільце, щоб відповідь була наочнішою...
Один з твоїх пасажів я перечитала кілька разів. Ти пишеш: "Цей неймовірно таємничий всесвіт за останніми підрахунками налічує приблизно 13,7 мільярдів років. Тоді стався Великий Вибух або ж, як ми його часто називаємо, "big bang" —"великий бабах". Яким чином? Навіщо? Не питай мене. Та й інших не питай, цього ніхто не знає...".
Ми стали тоді на самісінькому розпеченому краю перед незвіданим, віддавшись екстатичному агностицизму перед "неймовірно таємничим". Може, саме та жарінь дала нам потугу прожити сімнадцять днів печерними людьми. Нам паморочилось в голові від зачудування світом, хотілося звідати геть усе. Принаймні відповідь на запитання, як воно бути первісною людиною, лежала в межах досяжності.
Відстань між нами нинішніми не мусить бути аж такою великою. Знаєш, у чому полягає різниця між нами? Те, що ти називаєш "великим баба-хом", я називаю "миттю творця", або, як сказано в третьому вірші Книги Мойсея: "/ сказав Бог: Хай буде світло! І настало світло".
Те, що ти приземлено називаєш "викидом енергії", є для мене "актом творення". Мушу признатися, підійти так близько — на о, ооо ооо ооо ооі секунди — до руки Творця, не відчувши навіть натяку на Його божественну присутність, майже незбагненне, як на мене, панібратство. Така людина не надто обтяжена почуттями.
Даю тобі ще один шанс. У що ти віриш? Маю на увазі речі, про які ми нічого не знаємо.
Ти стерла?
Що стерла?
Не забуваєш знищувати мої е-мейли, перш ніж відповісти на них?
Та ні...
Мені закрався сумнів, бо ти раптом напрочуд добре почала пам'ятати мою побудову фраз. Як
отой процитований "пасаж..... Ти навіть взяла
його в лапки. Наскільки я можу судити, відтворила його дослівно.
Який ти милий. Я завжди мала чудову нам'ять. Я маю не один такий "дар"...
Гаразд...
Юнас і Нільс Петер уже розпалюють вогонь під грилем. Я маю зготувати салат. Щойно тепер помітила, як хлопчисько переріс свого тата. Бачу, нині мені вже від них не відкараскатися. А як завтра? Матимеш час?
Цілу купу... Гарного вечора в колі родини!
А тобі приємної гостини у твого гострого на розум свекра.
Ill
Доброго ранку! Чи є хто вдома?
Ти відіслала листа півгодини тому, але мене не було. Зараз я в online, сиджу перед монітором.
Тут, на островах, просто розкішно. Надворі ані вітерцю, гарно і тепло. Я взяла з собою ноутбук, сиджу за столом у маленькому садочку, де колись, доглядаючи квіти, бабуся мугикала собі під ніс рефрен: "Ото вже той Стейн".
Отак воно бути мешканкою західного узбережжя... Ми не нехтуємо жодним теплим літнім днем. На честь сонця і всього довкілля я вдягнула жовту літню сукню з оригінальними аплікаціями вишеньок, а на столі, поряд з ноутбуком, стоїть мисочка з морелями, які я купила внизу, біля причалу, у сільській крамничці Ейде Ландгандель.
А ти що поробляєш?
Здається, я розповідав тобі, що мешкаю на Нурберзі, неподалік від нашого з тобою колишнього помешкання. Я навіть пригадую, як ми кілька разів прогулювалися повз будинок, де зараз оселився я, у верхньому кінці Конґлевеєн. Але ти, напевно, забула всі назви вулиць по сусідству, якщо жодного разу за тридцять років не забрідала туди.
Я сиджу на заскленій веранді з південного боку будинку і дивлюся в сад. Тут майже як надворі, бо відчинені два величезні вікна, час від часу досередини залітають джмелі, але відразу й вилітають. Беріт хотіла заставити веранду квітами, однак я переконав її, що нам не бракує квітів у садку. Натомість мусив погодитися на зимовий сад на веранді, бо ж у холодну пору року через вікна не залітають ані джмелі, ані оси. Приклад типового подружнього компромісу. Мусить існувати якийсь мінімум компромісних рішень у спільному житті.
Беріт знову пішла на роботу після вакацій. Може, казав, що вона окуліст і працює у шпиталі Уллеволь Сюкегюс. Іне і Нурюнн, як завжди, десь гасають — такі ж пустотливі, як літо. Тож я сам удома.
Я чудово пам'ятаю Конґлевеєн і наші прогулянки. Ми йшли пішки до станції Берґ, а інколи доходили навіть до самого Бліндерна. Я бувала там, Стейне, не раз і не двічі. Навіть щоразу, приїжджаючи в Осло, влаштовувала коротенькі виправи до озера Крінґшьо. Не забувай, я прожила в тому районі п'ять років, дуже важливих для мене років; там був мій дім. Я й тепер інколи проходжу одне чи два кола навкруг озера Соґнванн. Сподіваюсь, то не "restricted агеа"?
Зовсім ні. Приємно чути, що ти бувала там після нашого розставання.
Але мені жодного разу не пощастило зустрітися там з тобою. Біля Сонґванна...
Ні... Ось бачиш сама...
Що бачу?
Я про випадковості. Не завжди трапляються чудові збіги.
Може, Велике Провидіння чекало нашого повернення на стару терасу...
Яка потішна... А ти, кружляючи навколо Сонґванна, йшла за годинниковою стрілкою чи проти неї?
Лише проти стрілки, Стейне. Я так завжди робила.
Я такий самий консервативний, як і ти. Це означає, що я не раз міг йти за тобою, на відстані лише якихось п'ятдесяти чи сотні метрів. Віднедавна я почав бігати, тож наступного разу, можливо, наздожену тебе.