— Та всі жінки на один копил! — каже Шимон-Еля.— Це бабські вигадки, пусті балачки, курзу-верзу, харки-макогоники. Коли б прислухатись до того, що жінки пле-щуть, довелося б своєї власної тіні боятися, як у біблії сказано: жінки на розум легковажні — баби що гуски... Але нічого! Сьогодні судний день — не журись! Бувайте здорові, на добраніч!
І кравець ІПимон-Еля вирушає далі.
На небі визоріло. Місяць плив між хмарами, що здавалися високими темними горами, облямованими сріблом. Половиною обличчя дивився місяць на місто Злодіївку, яке спало міцним сном. Дехто з хазяїнів, що боялися блощиць, перебралися з постіллю на двір, укрилися простирадлами поверх голови, хропли досить голосно і бачили солодкі сни; сни про добрий ярмарок, про вигідну торгівлю, гарні заробітки; сни про шматок хліба, про почесну професію і про почесті взагалі — різні сни!.. Не видно на вулиці ні живої душі; не чути ані звуку, навіть базарні собаки, що доволі нагавкались і натомились за день, скулились під колодами, сховали морди в лапи і — циць! Рідко-рідко коли вихопиться в них поодиноке "гав", коли їм присниться якась кістка, що на неї гострить зуби інший собака, або коли приверзеться, що муха залізла у вухо і шепотом переказує якийсь секрет... Рідко-рідко коли пролетить дурний жук, розправивши широко крила, покружляє, ширяючи в повітрі па одному місці, загуде, як басова струна, і з голосним "ж-ж-ж-ж-ж!" впаде на землю і змовкне... Навіть міський сторож, який щоночі ходить вулицями, пильнує крамниці і стукотить двома дощечками: кла-кла!.. кла-кла!..— цього разу, як на зло, випив трохи, сперся об стінку і заснув мертвим сном...
Серед цієї тихої ночі кружляє Шимон-Еля-кравець сам-один по цілому місту, не знаючи гаразд, чи йти йому, чи стояти, чи сидіти... І він ходить і ходить, говорячи сам із собою тихенько:
— Не мала баба клопоту та купила порося! Чорти хай візьмуть оцю козу! Козу?.. Ха-ха-ха-ха!..
Він зареготався і злякався сам свого реготу. В ту хвилину він проходив повз холодну синагогу, що має лиху славу з її мерцями, які моляться там щосуботи, убравшись у білі савани, і здається йому, що він чує якийсь спів: у-у-у! Неначе вітер, що дме в димар зимової ночі... Він швидко відходить од холодної синагоги, подається на Християнську вулицю і чує там голос: "пцс-пцс-пцс!" — то свистить пугач, що забрався досить високо на баню церкви...
Кравця обіймає великий страшенний острах, переляк! Але він кріпиться, заспокоює себе і хоче проказати якесь біблейське речення, таке, що його кажуть уночі, щоб не боятися. Але він забув усі речення, вилетіло геть-чисто все з голови! І — витівки нечистої сили — перед ним виринають різні страхітливі постаті знайомих, що давно вже померли, на тому вже світі вони... І він пригадує багато страшних пригод, про які наслухався на своєму віку: пригоди з чортами, лісовиками і домовиками, що прибирають вигляду телят, пригоди з бісенятами, що бігають, наче на колесах, з вовкулаками, що ходять на руках, з дивними істотами, що зиркають на вас одним оком... Пригоди з живими мерцями, що блукають по світах, одягнені в савани... Шимон-Еля вирішує про себе, що оця коза, яку він веде за собою, не коза, а перевертень або домовик, який ось-ось висуне язика на десять аршинів завдовжки, або змахне крилами і проспіває на все місто "ку-ку-рі-ку!"... Шимон-Еля почуває, що волосся ворушиться йому на голові; він зупиняється на мить, відв'язує пояс, хоче здихатись цієї халепи. Де там! Тварюка стоїть, ні на крок не хоче відступитися від кравця! Шимон-Еля пробує відійти на кілька кроків — вона за ним; він бере праворуч — а вона теж праворуч; бере ліворуч — вона теж ліворуч...
— Рятуйте! — скрикує Шимон-Еля несамовитим голосом і кидається навтікача світ за очі.
Він біжить, а йому здається, що хтось женеться за ним, і мекає йому вслід тонким цапиним голоском, і говорить до нього по-людському, і співає, наче кантор...
Розділ 11
Уранці, коли всі прокинулись, чоловіки пішли молитися, жінки на базар, а дівчата — до череди, всі побачили, що Шимон-Еля-кравець сидить на землі, а побіля нього лежить його гарна коза, підібгавши ніжки під себе, ремиґає і похитує борідкою. Підходячи до кравця, говорять до нього — він не відповідає ні слова; сидить, вирячивши очі, наче глиняне опудало... Одразу ж зібралась купка людей, ціле збіговисько з усіх околиць міста. Знялася метушня, гармидер, гвалт до самого неба: "Шимон-Еля... коза... отченашник... перевертень... домовик... вовкулака... нечиста сила... затуманило... водив... їхав верхи цілу ніч... мучив... замучив..."
При цьому оповідали багато побрехеньок: кожен розповідав, що сам бачив, як той їхав верхи...
— Хто на кому їхав? — запитує один, просовуючи голову у натовп.— Шимон-Еля на козі чи коза на Шимон-Елі?
Весь натовп вибухає сміхом.
— Сором і ганьба вам з вашим сміхом! — озивається один ремісник.— Євреї з бородами! Жонаті! Батьки вже й діди. Гидко слухати й дивитись на вас! Чого ви.зібралися тут, що за хихикання? Хіба ви не бачите, що кравець зовсім не тямиться, що він, бідолаха, смертельно хворий? Краще одведіть його додому і покличте лікаря, а не стійте тут та не вищиряйте зубів, чорти вашому батькові!!!
Ці слова ремісник наче вистрелив з гармати, і натовп припинив сміх. Той кинувся по воду, той побіг до лікаря Юдла. Взяли Шимон-Елю-кравця під руки, одвели й;го додому і поклали на тапчан. Одразу ж прибіг лікар Юдл з усім своїм інструментом і подав йому "великий ряту-нок": поставив йому банки і п'явки, відкрив жилу, пускав кров без упину.
— Що більше крові пустиш,— так казав сам Юдл,— то краще буде, бо всі хвороби, хай бог милує, беруться зсередини, з крові.
Так пояснює лікар Юдл "науку лікарювання" і пообіцяв, що ввечері, коли бог дасть, він знову завітає. А коли Ципа-Бейла-Рейзя глянула на свого чоловіка, як він, бідолашний, нещасний неборака, лежить на поламаному тапчані, вкритий купою лахміття, очі закотивши під лоба, губи білі, а від гарячки верзе щось несусвітне, вона почала заламувати руки, битися головою об стінку, плакати, голосити і тужити, як тужать за мерцем:
— Лишенько мені, горе мені, грім побив мене вели-и-и-кий! На кого ти мене по-о-кида-аєш з моєю мале-е-е-чею?!.