Зачарований кравець

Страница 12 из 13

Шолом-Алейхем

А діти, голі й босі, зібрались навколо бідної матері і допомагали їй голосити. Старші плакали нишком, ховаючи обличчя, ковтаючи сльози; а молодші, які ще не розуміли, що тут діється, просто плакали вголос, дедалі гучніше й гучніше; і навіть найменшенький — хлопчик трьох років з жовтавим змученим личком і з великим животиком — пришкандибав до матері на кривих ніжках, засунув рученята в волосся і почав на дуже високій ноті: "Мамо, хочу ї-і-і-сти!!!"

Це все разом зливалося у таку симфонію, що сторонній людині нестерпно було довго слухати; хто б не заходив до кравця у хату, негайно вибігав звідти засмучений, з серцем, що вмивається кров'ю, і з перекошеним від болю лицем. Коли запитували такого: "Що робить Шимон-Еля?" — він махав рукою, немовби кажучи: "Краще не питайте!.." Декілька жінок — близькі сусідки — стояли весь час з почервонілими від сліз носами, дивилися Ципі-Бейлі-Рейзі просто у вічі, чудернацьки кривили при цьому губи, похитували головами, ніби кажучи: "Лишенько і горе тобі, Ципо-Бейло-Рейзю!"

Дивна річ! П'ятдесят років прожив Шимон-Еля-отченашник у Злодіївці в убозтві, злиднях, жив наче хробак у темряві, і ніхто ніколи про нього не говорив. Ніхто не знав, що то за людина. Тепер, коли він захворів, нараз постав він з усіма своїми чеснотами, нараз усі дізнались, що Шимон-Еля був чудовий, добрий чоловік, свята душа, великий добродійник, він брав у багатіїв і розподіляв серед бідноти, сварився за неї з усім містом, до крові бився, ділився з кожним останнім куснем хліба, і ще, і ще багато чеснот та гарних якостей знаходили й розповідали про нього, славлячи бідного кравця, як славлять, приміром, мерця під час похорону. Ходили відвідати хворого з усіх околиць міста і рятували його всіма можливими засобами, щоб, боронь боже, не помер передчасно.

Р о а д і л 12

А ремісники міста Злодіївки зібралися на збори у акцизнички Уді, замовили горілку, галасували, сперечались, із шкури пнулися, лаяли на всі заставки багатіїв, звичайно позаочі, змішуючи їх з багном.

— Злодіївка гарне місто, згоріло б воно! Чого вони мовчать, багатії наші, погибель на їхню голову?! Кожен купається в нашій крові, і нема нікого, хто б заступився за нас, скривджених! Податки хто платить? Ми! На всяке лихо, нещастя — для різника, на ремонт лазні, вибачайте, з кого шкуру здирають? З нас! Чого ви мовчите, люди добрі? Ходімо до рабинів, суддів, до наших поважних людей міста, кишки їм повипускаємо! Що це за свавілля, де це чувано, щоб просто без ножа зарізали цілу сім'ю?

І товариство "Праведний трудівник" подалося до ра-бина і зняло там великий галас. Рабин перечитав їм листа, якого щойно привіз балагула від козодоївських рабинів, суддів та поважних людей міста.

Ось що було в листі:

"Вельмишановним і високоповажаним рабинам, суддям, видатним мудрецям, мир і спокій завжди хай панує в місті Злодіївці, амінь! Тільки-но ми одержали ваше послання, що було нам як мед цілющий і солодкий, ми зібрались усі і вчинили розслід достеменний і виявили, що даремно зовсім піддано підозрі одного з наших людей: не інакше, як кравець ваш нечесна людина, він вигадав наклеп і пустив плітку між двома общинами. Він вартий того, щоб його було оштрафовано! Ми, що нижче підписалися, можемо перед вами свідчення скласти та піти під присягу, що бачили на власні очі, як коза доїться, дай боже всім єврейським козам так доїтися! Не слухайте його, отого вашого кравця, коли він розповідатиме вам нісенітниці! Не схиляйтесь до слів цих грубих людей! Хай заніміють язики, що вигадують брехню! Мир хай буде вам, і мир хай буде всім євреям від сьогодні і повік-віки!

Від ваших молодших братів, що валяються в поросі ваших піт:

Рабин син рабина, царство йому небесне... Суддя син рабина, царство йому небесне... Генах Горлянка, Кусїіл Шмаровидло, Шепсл Картопля, Фішл Качалка, Берл Первак, Лейба Ворочок, Еля Петелела"

Коли рабин прочитав ремісникам цього листа, вони ще більш розпалились. Ага! Козодоївські волоцюги! Вони ще нас на глум беруть? Треба їх добре провчити! Товариство ножиць і праски, наш брат майстровий — аскакурдо!.. І одразу ж скликали нові збори, замовили горілки і вирішено було взяти ту гарну козу та піти з нею до Козодо-ївки, а там розбити голову вчителеві з усім його хедером, потрощити все місто.

Сказано — зроблено. Зібралося щось із шістдесят ремісників: кравців, шевців, столярів, ковалів, м'ясників — бойові здорові хлопці, один в одного, озброєні хто дерев'яним аршином, хто залізною праскою, хто копилом від чобота, хто сокирою, а хто молотом чи просто так дечим з хазяйства: рублем, сікачем, а то й кухонним ножем. Вирішено було негайно піти до Козодоївки на війну, бити, трощити, до ноги винищувати!

— Раз назавжди,— сказали вони.— Хай душа моя загине з філістімлянами,— смерть їм усім, і покінчимо з цим!

— Цитьте, люди добрі! — озивається один з товариства "Праведний трудівник".— Ви вже з усім упорались, все у вас готове? А де коза?

— Справді, дивіться-но, де подівся перевертень?

— Зник, наче язиком злизало!

— Не дурний перевертень! Слово честі, куди він міг утекти?

— Мабуть, додому, до вчителя, як ти не розумієш цього?

— Що, він з глузду з'їхав? Ти говориш, як осел!

— Ти сам осел! Куди ж він міг утекти?

— Коротше, нащо нам сперечатися? Кричи гвалт з ранку до вечора, а перевертня нема — нема кози...

Розділ 13

Тепер ми залишимо зачарованого кравця, що бореться з ангелом смерті, та перейдемо до перевертня, тобто до кози.

Перевертень, побачивши паніку, що сталася в містечку, подумав собі: навіщо йому ця халепа? Навіщо йому бути прив'язаним до кравця, тинятися з цим неборакою

туди й сюди та подихати з голоду? Краще він втече світ за очі, куди ноги понесуть! Аби не бути вічним мандрівником! І наш герой чимдуж дременув, мчав шалено, зовсім не почував землі під ногами, не зважав на правила пристойності, стрибав по чоловіках і жінках, наробив лиха, завдав шкоди на базарі, не приведи господи! Поперекидав столики з хлібцями та коржиками, кошики з вишнями і з порічками, стрибав по горщиках та склу, розкидав усе, трощив і бив: трах-тара-рах! Серед жінок знялася паніка, вереск: "Хто це?.. Коза!.. Якесь створіння!.. Перевертень!.. Лишенько мені!.. Ой, нещастя!.. Де він?.. Ось він!.. Хапайте його!.. Хапайте!.." І великий натовп євреїв з відкоченими полами капотів та жінок з підтиканими, вибачайте, спідницями погналися, випереджаючи одне одного, за ним. Але марна річ: наш герой, відчувши, що таке воля, дременув світ за очі, аж курява знялась.