І рабин з помічниками-суддями та з поважними людьми міста вислухали скаргу, зібралися всі ввечері у рабина на збори і вирішили, щоб тут-таки на місці сісти та написати ущипливого листа козодоївським рабинам, їхнім по-мічникам-суддям та поважним людям міста. І злодіївські рабинп, їхні помічники-судді та решта поважних людей міста сіли та написали листа до козодоївських рабинів, суддів та поважних людей міста біблейською мовою в дуже гарному стилі. Ось цей лист слово в слово:
"Вельмиповажаним і високошановним рабинам, суддям, мудрецям, видатним талантам, підвалині світу, стовпам велетенським, що на них увесь дім єврейський спирається, уклінний привіт! Мир вам, і в мирі хай проживають усі євреї вашої святої общини у Козодоївці! Привілля і достаток хай дарує їм господь бог, амінь!
Оскільки до вух наших долинула була чутка, що великої кривди заподіяно одному з городян наших, реб Ши-мон-Елі синові реб Бендіт-Лейби кравця, якого прозивають Шимон-Еля-отченашник, а саме: двоє з ваших людей, вчитель талмуда реб Хаїм-Хона з його шановною дружиною Темою-Гітею, хай живе довгії літа, видурили хитрощами у нашого кравця гроші в сумі шість з половиною карбованців сріблом, а ці гроші поклали собі в калитку, витерли губи і кажуть: "Ми не вчинили кривди!" А так не личить робити в євреїв! Ми всі, що нижче підписані, свідчимо, що цей кравець бідний ремісник, має повну хату дітей і здобуває на прожиток чесною власною працею, а цар Давид ще в древні часи сказав у псалтирі: плоди тяжкого труда твого як їстимеш — буде тобі втіш-по і добре. Кажуть на це мудреці наші: втішно на землі і добре на тім світі. Тим-то з проханням звертаємось ми до вас, щоб ви вчинили пильний розслід тому, що там сталося, і ваш присуд щоб, наче сонце, засяяв ясно і щоб ви своїм вироком добилися одного з двох: або щоб повернули кравцеві його гроші, або щоб йому видали його козу, що її він купив, бо коза, яку він привів сюди, це зовсім не коза!.. Це може засвідчити вам усе місто під святою присягою... І нехай буде мир між людьми, як наші мудреці казали: нема ще такого іншого благословенного дарунка для людей, як мир. Мир хай буде вам, мир найдальшому і найближчому, мир усім, амінь!
Від нас, рабів ваших, вітання вам, чиїх мізинців ми не варті.
Рабин син рабина, благословенна його пам'ять... Суддя син рабина, благословенна його пам'ять... Ворух Капота, Зорех Пупок, Фішл Викидайло, Хаїм Лопуцьок, Шел Качан, Мотл Квач, Єшія-Герш Киш-Киш"
Р с з д і л 10
Тієї ночі світив місяць, поглядаючи вниз на Злодіївку з її темними, напіврозваленими хатинками, що стоять, збившись докупи, без подвір'їв, без деревець, без парканів... На цвинтар скидається місто вночі, на старий цвинтар із старими надгробками, переважна частина яких стоїть нахилившись, неначе навколішках, а багато з них давно вже упало б, якби не були підперті колодами. І хоча повітря там було не дуже високого гатунку, а запахи з базару та з синагогального подвір'я допливали не дуже приємні і курява була густа та підносилась високо, наче мур, а проте всі мешканці міста вийшли надвір,— чоловіки і жінки, старі і малі,— щоб подихати свіжим повітрям після душного, пекучого дня. Всі посідали на призьбах трохи погомоніти, теревені всякі точити чи просто так дивитися вгору на небо, придивлятися до подоби місяця з мільйонами мільйонів зірок, що їх, навіть маючи сто голів на плечах, неможливо полічити.
Тієї ночі Шимон-Еля тинявся сам по всіх завулках із своїм скарбом, що його він придбав у Козодоївці, пильнував, щоб хлопчаки-урвиголови не побачили його. Він мав намір, коли розвидниться, знову вирушити в дорогу, а тим часом він завернув до акцизнички Уді в шинок, щоб взяти чарку горілки і вилити перед нею все наболіле на серці, попросити в неї поради з приводу лиха, що звалилось на його голову.
Акцизничка Удя була вдова, розумна голова, у дружніх відносинах з начальством, а до всіх ремісників міста ставилась, як добра сестра. Звідки взялося прізвисько акцизничка? Через одну пригоду. За дівоцтва вона була дуже вродлива, краля мальована. Одного разу, проїжджаючи Злодіївку, якийсь акцизник, дуже багата людина, побачив її, коли вона несла гусей до різника: акцизник зупинився і запитав у неї:
— Дівчино, чия ти?
Вона застидалась, засміялась і втекла, з того часу їй дали прізвисько акцизничка... Інші кажуть, що акцизник після того був у неї вдома, розмовляв з її татом, винокуром Нехем'є, хотів одружитися з нею, взяти її без копійки посагу, та ще доплатити її татові. Уже навіть мало не відбулися заручини, але в містечку почався поговір, і сватання розладналось. А вона потім вийшла заміж, тишком-нишком справивши весілля з якимсь небораком, хворим на чорну неміч; вона дуже плакала, не хотіла брати шлюб, усе місто тоді йшло ходором з цього приводу. Казали, що вона була закохана в того акцизника, і склали про неї пісеньку, якої співають жінки і дівчата ще й досі у Зло-діївці; пісенька починається так:
Світив ясний місяць, Уже пізня ніч була, А Удичка сидить на призьбі...
а кінчається пісня такими словами:
Люблю тебе, ти любонько,
Люблю без краю,
Не можу жить без тебе!
Отака була акцизничка Удя, і перед нею виливав наш кравець наболіле серце: розповідав усе, що в нього в душі робиться, та просив, щоб вона йому дала пораду, що робити:
— Що робити? Ви ж, як каже цар Давид у "Пісні пісень" *, чорнява і гарна — хто тільки вродливий, а ви ще і розумна... Дайте мені пораду, що робити?
— Що можна робити? — каже до нього Удя і спльовує.— Ви хіба не бачите, що це перевертень? Навіщо вам панькатись із цією халепою? Візьміть краще і викиньте його під три чорти! Вас може спіткати, крий боже, те саме, що мою тітку Перлю, хай їй земля пером, вона вже давно на тому світі.
— А саме? — запитує Шимон-Еля перелякано.
— А саме,— зітхнувши, каже Удя.— Моя тітка Пер-ля, хай царствує, була чесна богобоязлива жінка. В нашій сім'ї всі чесні... Хоча тут, у цій клятій Злодіївці, згоріла б вона, люблять обмовляти кожного, звичайно поза очі, бо в вічі всі вони великі підлесниці: "любонько-шмубонь-ко"... Словом, моя тітка Перля, хай царствує, одного разу пішла на базар, аж гульк! — бачить: лежить моток ниток на землі... Вона собі подумала: моток ниток може придатися; нахиляється, піднімає його, бере моток ниток з собою і рушає далі. А моток стриб їй у лице і бух на землю. Нахиляється вона, самі собі уявляєте, знову і підіймає його. Моток знову стриб у лице і бух на землю. Нахиляється вона ще раз, бере його ще раз, а воно знову стриб у лице і бух на землю. Вона собі подумала, плюнула на моток (хай йому грець!) і хотіла вже піти додому. Оглядається — моток котиться за нею; вона починає бігти — моток котиться. Коротше — вона повернулась додому ні жива ні мертва, упала непритомна, а потім прохворіла чи не цілий рік поспіль. Що це, думаєте, було, наприклад? Ану вгадайте!