— О-о! там покуримо!... там покуримо!... Там так покуримо, щоб аж чорти чихали... а жиди безвісти позабігали! Правда, хлопці?
— Правда, дядьку Грицьку! Правда!
— А вже ж вони й допекли мені, прокляті!.. Сказано — до живих печінок дозолили!..
Грицько вдарив себе в груди та й замовк. Люлька чаділа у нього в зубах; він мовчки смоктав її, спльовував. В одній розхристаній сорочці, в замазаних штанях, із зсунутою назад високою шапкою, з-під котрої виглядала кругла, мов кавун, голова, з сивими розкуйданими вусами, він здавався страшним розбишакою, отаманом між молодим товариством — парубками... Біля нього лежала пудова гиря, котра ще більше нагадувала про розбій... Коло нього й перед ним — його слухняне товариство... Хто сидів на приспі і їв ріжки, хто лущив горіхи, що понабирали в кишені, розбиваючи невеличку жидівську крамничку... Дехто курив люльку, присівши на підогнених ногах посеред ули-ці... Людей позбиралося з усіх боків, з усього Подолу... Старе й мале вилізло подивитися на таку несподівану дивовижу.
Аж ось хтось крикнув:
— Грицьку, москалі йдуть!..
— Де? — Грицько піднявся.
— Он з гори спускаються...
На горі справді блищали проти вечірнього сонця гострі штики: йшла купка москалів — чоловіка з сорок.
— Ге! Треба, хлопці, швидше діло кінчать!..
— Авжеж, треба...
— То за мною, хлопці! Через Хоменкові огороди, через садок...
Грицько підтюпцем побіг у бокову вулицю. На ходу стулив якось два пальці правої руки і свиснув... Так, мабуть, тільки свистів соловей-розбійник7, здалека подаючи звістку, що "руський дух" пахне! Хлопці бігом поспішали через городи; спотикалися по грядках, перескакували, де можна, через перелази; де не було — через тини — і манівцями вискочили прямо на базар.
Саме вечоріло. Сонце сідало за хмару червоне-червоне, поставивши три високі стовпи вгору... Всі жидівські лавки були позапирані,— тільки три лавки в панському ряду й торгували. То лавки хрещених купців: Синицина, Тетері й Веретенникова. На дверях стояли молоді прикажчики — покурювали папіроси. Сам Тетеря сидів на стільці й розмовляв розлігшися з "смішним паном", котрий йому про віщось так розказував, так розказував...
Грицько перше всіх кинувся в красний ряд.
— Господи, благослови! — сказав він, ужаривши пудовою гирею по замку... Іскри посипались: дужка одскочила, замок упав додолу...
Грицько ногою штовхнув у двері, ускочив у темну лавку й давай викидати надвір що не попадалось під руку... Ось летить кусок чорного сукна... Далі полетів кусок синього, червоного... Хлопці хватають червоне сукно, розбігаються в сторони... Сукно розвертається все далі та далі... Підбігає третій парубок, виймає складанець з кишені, чиркає те сукно де попало... Шматок перервали надвоє... Кожну половину рвуть на шматки... Кожен шматок деруть і вздовж, і впоперек. Ось те саме зробили з дорогим чорним оксамитом. Он деруть на довгі стьожки голубий саєт... Малі хлопці прийнялися за хустки: оце вхопить, передере надвоє та й кине від себе геть... А Грицько — одно подає, одно подає!.. Лавка вичищена до ниточки...
— Рушай далі! — гукає Грицько, вийшовши з дверей. Хлопці рушили. Знову об замок гупнула пудова гиря;
знову замок покотився додолу...
— Полізай ще ти, хлопче! — порядкує Грицько. Крайній біля Грицька парубок одчиняє двері, входить
у лавку з хутрами. Ось незабаром полетіли з лавки на площу і шиті шуби, і нешиті хутра... Були там єнотові, вовчі, медвежі, лисячі, заячі, білячі, тхорячі... Ось вилітають, як сірі гуси, великі шапки; ось чисто жидівська шапка — рижа, висока: таку тільки рабин носить...
Все те хлопці підхоплюють, рвуть на шматки, топчуть ногами; деякі понадівали хутра волосом вверх... Он ведмідь танцює козачка; осьде вовк волочить по землі свою шкуру; там руда лисиця повихрює на всі боки хвостом... Глум, сміх, регіт... Незабаром і лавка з хутрами готова!
Ось уже виставлені двері в лавці з посудою. На площу шпурляють тарілки, миски, блюда, стакани, чашки, чайники, пляшки, чарки... Тріщить фаянс і фарфор; дзвенить хрупкий хрусталь; дзижчить тонке скло... Все те б'ється, ламається, товчеться і устелює площу черепками та хрустом...
Остання в цім ряді лавка — бляшана. Полетіли самовари, мідні тази, бляшані ванни, лампи, ліхтарі, друшляки, всяка кухонна посуда — сковороди, вафляниці, довгі залізні листи, чугунні золійники, великі й малі казани... Готова!
— А тепер, хлопці, у бакалійний ряд! — гукає Грицько. Він — попереду... В одній руці в нього великий мідний
таз, у другій — пудова гиря. Піднявши таз над головою, він раз по раз б'є в нього гирею: таз дзвенить, стогне, гуде... Поруч з ним іде парубоцький отаман, настромивши на високий рогач ту рижу лисичу шапку, що тільки рабин носить... Коло них цілий гурт парубків та хлопців із сковородами й тазами у руках — пристукують, приграють. Десь хтось і гармонію видрав — рипить вона на весь базар, хоче перекричати мідні тази, чугунні сковороди... А попереду всіх ведмедик, вовк і лисиця козачка витанцьовують... Сказано: мов та п'яна перезва ганяє по городу... А за нею людей — аж землі важко! Не тільки прості — повиходили пани й панії з панночками подивитись хоч раз на віку на те диво...
Дійшли до бакалійного ряду... Грицько й тут поблагословив замка гирею; ногою одіпхнув двері... Ось серед людей упала діжка з крупою — всі так і розскочились... Хтось підняв діжку вгору, кинув з розмаху об землю — діжка тріснула, обручі одскочили, крупа розсипалась. Мала дітвора розвертає її ногами, мов на печі у просі грається. Ось луснула й друга діжка, грузько впавши коло першої. Розсипалось з неї крупичате борошно — і його розстилає малеча босими ногами... Ось полетіли жестянки з конфетами, великі гоЛови сахару... Ось колотий сахар кусками, наче градом, устилає місце перед лавкою. Далі летять пачки чаю, свічок... і все те зверху приливає гірка олія, мішаючися з солодким медом.