Нагрітий сонцем гранітний парапет, біля якого вони стояли, віддавав палом, і вони, зійшовши сходами до води, подалися берегом у бік недобудованого готелю "Парус".
— Нащо ти з ними зв’язався? — запитав молодий чоловік. — Згадай, ми уникали мати справу з "Порядком" навіть у часи становлення нашого кооперативу. А то були не кращі часи.
— Ми, справді, уникали, але вони нас не уникали. Пам’ятаєш транспорт, що ми доправили з сузір’я Кассіопеї? Там ще Коршунович загинув... Так оті лантанові метали пішли на озброєння, а відтак і на зміцнення "Порядку". Асоціація тоді діяла через підставних осіб... В аналогічний спосіб вона спрацювала й тут. Хід був добре продуманий — від початку ангажування мене, як виконавця, до початку акції минуло лише дві години. Ще півтори тривала сама акція... Коли ти вперше зустрів мене в потойбічному світі, я був таким собі найманцем, котрий виконував замовлення, нехай і незвичайне. А вже по тому, як побував у пам’яті Вселенського Розуму, подальші мої дії ніби кимось спрямовувались. Замість доправити сутність Особи в призначену для її втілення плоть, я втілився в ту плоть сам. І їй, Особі, нічого не залишалося, як увійти в моє грішне тіло. І пішло-поїхало... Весь час я балансував, і зараз балансую, на лезі ножа. Триматись мені допомагає поінформованість. З одного боку, в мозкові моєму залишився відбиток пам’яті, що її по собі зоставила Особа, з іншого — відбиток пам’яти Компанійця, в тілі якого моя сутність перебувала кілька днів. Про Каламуса мені ж відомо з пам’яті обох цих людей та ще з історії. Втім, Особа знала про свого соратника, мабуть, більше, ніж той — сам про себе... Я розумію, все це заплутане...
Молодий чоловік, котрий тим часом присів і занурив руки у воду, озвався:
— Нічого заплутаного, якщо людську плоть розглядати як скафандр для духу. Під час подорожі в потойбіччя ти на час скинув свій скафандр, а потім підсунув його іншому, по кого тебе посилали, сам же убрався у вирощений спеціально для нього скафандр — плоть Компанійця. Потім ти, спровадивши в потойбіччя свого квартиранта, повернув собі своє, а скафандр Компанійця, в якому доти ти перебував, віддав мені. Нічого заплутаного.
— Еге ж... У тебе, справді, якось просто виходить... Скажи, Хомо, як ти загинув? Ми шукали тебе тиждень, але не знайшли навіть останків. Напарник твій сказав, що вітер відніс вас один від одного, і що, найімовірніше, ти приземлився в місці найбільшого вогнища.
— Все було простіше. Вадим, котрий напросився напарником, молоснув мене ломакою по голові, а тоді непритомного загорнув у парашут і кинув у вогонь. Ти ж пам’ятаєш, яке там було пекло. Я бачив, як горіло моє тіло. Потім Вадим вирив саперною лопаткою яму і закопав те, що зосталося після кремації. Згодом піднявся вітер, і все довкруж занесло шаром попелу.
— Нащо він те зробив?
— Не знаю. Але гадаю, то була акція того ж "Порядку". Наш кооператив набирав авторитету, і вони мріяли прибрати його згодом до рук. Але поки я — Хома Булига — був директором по кадрах, їм би те не вдалося. Вони знали мої настрої стосовно їхньої асоціації.
— А може, це пов’язане з тим, що вони відводили мені роль провідника і боялися твого впливу на мене?
— Авжеж, і це, — Булига-Компанієць витяг руки з води і якийсь час спотерігав, як з них капає. На засмаглому лиці відбивалася насолода. — А знаєш, Віталію, цей молодик, у тілі якого перебуває зараз моя душа, в людському розумінні був не зіпсованим. У пам’яті його немає ні розбещеності, ні поганих звичок. Він міг би бути порядною людиною.
— Та він же закритий.
— Закритий — не обов’язково поганий. У них просто так побудовано енергетичний кокон — якась із аур має специфіку більше поглинати навколишню інформацію, аніж обмінюватися нею. Тому й інформаційні тіні, а простіше сказати — голографічна відеопам’ять таких сутностей невидима. Там, у потойбіччі, від них відходять тільки невиразні шлейфи їхньої земної біографії. Хоча самі закриті здатні бачити відеопам’ять одне одного... А Компанійця так виховали. В його закриту сутність упродовж життя вкладали специфічну інформацію, з якої сформувався наперед заданий стереотип фанатика. Що б там не казали, а таким людям не закинеш корисливості: вони керуються совістю. Інша справа, що вони можуть сповідувати хибні ідеали... Дівчина Надя — студентка Вищої школи "Порядку" — була для Компанійця не просто секс-партнером, а коханою. В пам’яті зберігся біль від того, що він змушений був піти від неї. Повір, Тишо, я відчував себе злодієм, коли вона вчора вночі прийшла до мене. Я ніби крав ласки в іншої людини. Ні — обкрадав мерця. Адже все те належало людській сутності Компанійця. Дякувати Богові, вона не відчула підміни.
Тищенко подивився на той берег, де була така ж сама набережна і де височіли гарні нестандратні будинки, в яких мешкали функціонери"Порядку". Далеко за ними, в нетрях бетонних кам’яниць, було і його, Тищенкове "гніздо".
— Ну, мені пора, — сказав лже-Каламус. — Сподіваюся, виправданням мого несподіваного зникнення буде для жінки велика сума грошей на моєму особистому рахунку... Ага, Хомо, ти зараз — перша особа в асоціації; не виключено, що служба охорони, дбаючи про твою безпеку, встановить у номері мікрофон. Будь обережний.
Вони пішли назад до сходів, і вже коли піднялися на набережну, Булига-Компанієць подивився на товариша сумним поглядом. Тищенко знав, про що той хотів запитати — і випередив:
— Там усе гаразд. Твоя мати вже на пенсії. "Експарка" дбає про неї.
2
Тіло й одяг його були брудні. "Месія", що доти в ньому перебував, ночував у підвалах будинків. Але головне, — нечистою була і його свідомість. Такою її робив дубль чужої пам’яти. За кілька днів гостювання в людському світі той встиг скоїти три вбивства і розбійницький шантаж. Зовсім небагато, якщо порівняти з тими десятками мільйонів, котрих він вимордував за сорок років свого минулого правління. Якби в попередньому своєму житті він убивав тільки по три чоловіка на день, то за сорок років, а це десь 13270 днів, він знищив би якихось 39810 людей.
Це був син Антихриста. Навіть відбиток його пам’яти свідчив про величезну прірву гріхопадіння. В його свідомості було закладено генератор лихої волі. Вже немовлям він не так ссав, як кусав грудь матері, чим завдавав болю бідолашній жінці. У світ він прийшов "законним шляхом": у одного бідного богобоязного подружжя народився хлопчик — з виду звичайна дитина; він ріс, мужнів, пізнавав світ, засвоював правила поведінки. Втім, правила поведінки він розглядав, як правила гри — вивчав їх уважно. Вже в юні роки збагнув, що все те плетиво умовностей будується виключно на словах. І коли замінити одне слово на інше, то можна досягти повної підміни поняття. Так, якщо слово грабунок замінити словом експропріація, то первинний смисл набуде протилежного значення. При цьому не порушиться навіть заповідь "не вкрадь". Він ріс тямовитим хлопцем: життєву мудрість осягав не на власних прорахунках, а на помилках інших. Брак освіти йому заміняла інтуїція. Спершу він, поміркований чоловік, критично ставився до свого внутрішнього голосу, та згодом повірив і корився йому навіть тоді, коли від нього вимагалася явна авантюра. Його щось вело... Втім, він не був свідомий своєї винятковости. Відчуття цього прийшло пізніше, коли він очолив створену ним же структуру.