З ярмарку

Страница 53 из 94

Шолом-Алейхем

Можна собі уявити, як Шолом зрадів, яким святом став для нього той день, коли батько сказав йому, що завтра він, з божої помоги, почне відвідувати класи. Батько був уже у директора й подав прошеніє, поки що в приготовчий клас.

— За шість місяців закінчиш приготовчий, тоді вступиш у повітове училище, а звідти, як божа воля, в гімназію, а потім ще далі... З божої помоги можна всього домогтись, аби ти сам теж постарався...

Шолом мало не завищав від захвату, та він соромився батька. Чи він старатиметься? Аякже! Він тільки не дуже добре розумів, що таке повітове, хто такий цей директор і що таке приготовчий. Він добре пам'ятав слова Арнольда з Підвірок. Йому уявлявся гімназистик фельдшера Янкла із срібними ґудзиками та цяцькою на дивному кашкетику. Серце його сповнилося щастям, голова запаморочилась, і сльози, сльози радості навернулися на очі. Але він не ворухнувся, стояв смирненько, як цяцінька, що ніби двох слів зв'язати не може. Шолом нетерпеливо чекав тієї хвилини, коли залишиться на самоті, тоді він уже дасть собі волю. Він сам себе лясне по щоках або по литках, а то перекинеться тричі через голову або поскаче на одній нозі далеко-далеко, голосно виспівуючи:

Соломон І СоломонІ Гімназистик Соломон!

— А поки що йди поколисай дитину, потім допоможеш сікти родзинки...

Це, звісно, каже мачуха. А щоб читачеві було зрозуміло, причому тут родзинки, які треба сікти, йому слід знати, що сам заїзд не давав достатніх засобів до існування і тому Нохем Рабинович відкрив винарню з такою вивіскою:

ПРОДАЖА РАЗНЫХ ВИН ЮЖНОГО БЕРЕГА

Сам-таки Нохем Рабинович виробляв свої вина під різними назвами. Автор запам'ятав лише деякі з цих назв, як-от: "Виморозок", "Херес", "Мадера" й ще один сорт червоного вина під назвою "Церковне, кошерне для пасхи". Це вино було дітям найбільше до смаку, бо воно було солодке й терпке. Солодкості йому додавав особливий сироп, терпкість була від родзинкових зернинок, а чому вино червоне, батько нікому не говорив — це залишалося його таємницею... Щоразу, коли дітей посилали по кварту вина, вони так допадалися до "Церковного, кошерного", що видудлювали вдвічі більше, ніж приносили. Проте вино давало надійний шматок хліба, надійніший, ніж усі інші справи Нохема Рабиновича.

ПЕНСІЯ

Батько стіною стоїть за нласнина.— Наш герой одержує стипендію.— Місто збаламучене. — Мрії про скарб починають здійснюватись

Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться. Вступ у повітове училище не дуже-то легко дався, і відбувся він не дуже-то гладко. Першою перешкодою був дядько Пиня. Він зчинив страшенний галас. "Як, власними руками перетворити своїх дітей на безбожників!" — обурювався він і не вгамувався, аж поки брат не запевнив його словом честі, що не дозволить дітям писати в суботу. Свого слова Нохем Рабинович додержав: він вимовив у директора повітового училища, щоб у суботу його дітей звільняли від занять. І ще одну умову він поставив, щоб його дітей не змушували бути на лекціях священика. Нохем Рабинович зумів і цього домогтися.

Другою перешкодою для дітей була мова. Вони так погано знали російську мову, що в перший день їхньої появи в школі викликали сміх і у вчителів, і в учнів. Здавалося, навіть лави сміються з них. Це дуже сердило юного Шолома. Він звик сам з усіх сміятися, а тут раптом сміються з нього!.. Тим часом школярі не дрімали. Тільки-но скінчилося навчання і єврейські діти вийшли на двір, їх, пробачте, повалили на землю і, тримаючи за руки й за ноги, густо намазали їм губи свинячим смальцем. Робилося все це цілком добродушно... Прийшовши засмучені додому, вони не розповіли про цю пригоду, бо побоялися, що їх заберуть з училища. Мачуха і так аж кипіла й дошкуляла класни-кам (так вона прозвала хлопчаків після їхнього вступу в повітове училище). А що Шолом був найстаранніший, то вона саме до нього найбільше чіплялась. Та от сталася пригода, коли її приструнчили, і вона втихомирилася. А сталося ось що.

Одного чудового ранку Шолом, походжаючи по кімнаті, заучував урок. Батько стояв тут-таки в молитовному уборі й молився. А мачуха, своїм звичаєм, гризла батька, нагадувала йому про старий гріх, коли він утаїв від неї старших хлопчиків і молодших дівчаток, ущипливо зауважила, який добрий апетит мають, нівроку, його діти і які в них здорові шлуночки. Не поминула зачепити також його сімейку... Батько на все це не реагував. Він стояв обличчям до стіни й молився, неначе все це його не стосується. Та ось вона напустилася з усім своїм лексиконом на Шолома за те, що той походжає по кімнаті й учить урок.

— Він гадає, цей задрипаний класник, що хрін його дядько, а він сам велике цабе й вже вільний від будь-яких обов'язків, крім їжі! Адже в нас до біса слуг і служниць! Нічого з тобою не станеться, задрипаний класнику в шкарбанах, якщо ти потрудишся занести постояльцеві самовар. Не бійсь, жодна волосинка не впаде, крий боже, з твоєї голови, апетитові це теж не зашкодить, а шлюбові й поготів!

Класник уже ладен був покласти підручник і податись у кухню по самовар, коли батько несподівано кинувся до нього, схопив за руку і, не бажаючи уривати молитву, крикнув по-староєврейськи:

— І-о-ну-фе... Ні! Ні! Ні в якому разі! Не можна! Забороняю! Не хочу! — закінчив він уже по-єврейськи й з запалом напався на мачуху, може, вперше після того, як вона стала його дружиною, щоб не сміла попихати Шоломом. Іншими дітьми, будь ласка, а Шоломом — зась! Шолома не можна рівняти з іншими! Шолом повинен вчитися! — Раз і назавжди! Так я хочу, так воно є, й так воно повинно бути!

Чи тому, що кожен деспот, кожне лихе створіння, коли на нього нападають, одразу лякається й втрачає дар слова, чи тому, що це був перший батьків опір за весь час їхнього солодкого співжиття,— але сталося чудо: мачуха прикусила язика й присмирніла, мов кицюня. Відтоді вона зовсім інакше стала поводитися з Шоломом. Тобто шпильок та прокльонів вона й тепер не шкодувала, раз у раз картала класами, натякала, явно перебільшуючи, ніби щотижня переводять пуд паперу й щодня — три пляшки чорнила, і навмисно забувала налити гасу в лампочку або приготувати сніданок до школи тощо. Зате попихати Шоломом вона вже не наважувалась. Хіба що по-доброму, коли він сам був не від того, щоб збігати куди-небудь, або доглянути за самоваром, чи поколисати дитину.