Мені зле, о 8.38 у Ciel de Paris я почуваюся самотнім: віддаленим від автомобілістів, що сигналять перед кінотеатрами Монпарнасу, від працівників банку BNP; на 200 метрів ближче до небес за решту смертних. Моє життя вкрай знівечене, але цього ніхто не помічає, я ж бо ввічлива людина — увесь час посміхаюсь. Посміхаюсь, бо вважаю, що, коли довго приховувати страждання, врешті-решт воно зникне. У якомусь розумінні це справді так: ніхто цього страждання не бачить, а отже, його немає, бо ж ми живемо у світі видимого, перевіреного, матеріального. Мій же біль не матеріальний, він прихований. Я сам собі заперечую.
П'ю свій капучино та роздивляюсь інших відвідувачів, які не звертають на мене жодної уваги. Багато рудих спортсменів. Ось компанія японців, що фотографують одне одного. Ось парочка біржових брокерів, що займаються перелюбством. А ось такі ж, як я, американські туристи: багаті та пихаті жлоби, або "білі кості"1 у підтяжках, чи ще білозубі яппі. Хлопці у смугастих сорочках. Жінки із налакованими зачісками та наманікюреними пальцями. Більшість схожі на Бріт-ні Спірс років за двадцять. Тут є араби, англійці, пакистанці, бразильці, італійці, в'єтнамці, мексиканці — і всі товстуни. Клієнти Windows on the World мають одну спільну ознаку — живіт. Я вже починаю думати, що краще було повести дітей у Rainbow Room на 65-му поверсі NBC Building. "Веселкова кімната": двадцять чотири скляних вітрини в самому серці міста. Творці Центру Рокфеллера хотіли назвати це місце "Стратосфера". Але на моїх хлопчаків не справили 6 враження дзеркала 30-х років, віддзеркалювання Манхеттена, легенди про джазові оркестри, запах Шалених років. Усе, чого хочуть Джер-рі та Девід — тоннами жерти ковбаски та оладки в найвищому ресторані Нью-Йорка. На щастя для мого гаманця, крамниця іграшок Toys"H"Us, що розташована у фойє, була зачинена, інакше б вони винесли звідти все. Мої діти — справжнісінькі диктатори, а я беззаперечно підкоряюся їм. Ковтаючи сніданок, я дивлюсь униз; на такій
1 Так на жаргоні називають американську аристократію, еліту. Уживається зі зневажливим відтінком.
висоті вже не можна розрізнити людей. Єдині рухомі об'єкти на Нижньому Манхеттені — машини, які Бруклінським мостом їдуть на острів та з острова, туристичні гелікоптери, що кружляють над Іст-Рі-вер, та баржі, які перетинають численні мости. Я виписав з одного туристичного путівника слова Кафки: "Бруклінський міст нависав над Східною річкою — такий тонкий та довгий, тремтить, коли заплющуєш очі. Здавалося, що він зовсім пустий, а під ним прямою стрічкою пролягає нежива вода". Дивно, як точно він описує те, чого ніколи в житті не бачив. От, скажімо, я бачу будівлю Chase Manhatten Bank, ліворуч від неї — Манхеттенський міст, праворуч — морський порт Сауз-стріт у кінці Фултон-стріт, але я б не зміг їх описати. І я ловлю себе на тому, що люблю цю країну божевільних, ці жахливі часи та цих нестерпних дітей. У мене напад ніжності — певно, це після випитої вчора увечері горілки. Кендес повела мене в бар Pravda, і ми трохи піддали вишневої горілки. До речі, Кендес знімалася для каталога Victorias Secret (я кажу вам про це лише для того, щоб ви уявили, наскільки she's hot1). Але наші стосунки якось не клеяться: вона хоче, щоб ми побралися, щоб у нас була дитина, щоб ми жили разом. Але саме ці три помилки я б більше не хотів повторювати. Аби покарати мене за моє бажання лишитися самітнім, вона більше не кінчає, коли ми кохаємось. Кажуть, деякі жінки говорять "ні", коли вважають "так". Із Кендес усе навпаки: коли вона каже "так", насправді це "ні".
— Чому ти ставиш на технологічні компанії? — питає брюнет у Kenneth Cole.
— Пузир лопнув, саме час, — відповідає блондинка у Ralph Lauren. — Час повернутись, опціон-кол дорожчає, — додала вона.
— Глянь-но, який рух готівки, це ж на голову не налазить, — каже брюнет у Kenneth Cole. — Боюсь, моїй справі — труба.
1 Вона сексапільна (англ.).
2 Ф. Беґбеде
33
— Я купила опціон-кол Enron — розкішна контора,—каже блондинка у Ralph Lauren. — Ти колись бачив їхні прибутки?
— Ти, певно, маєш рацію, треба зіграти на цьому. Та придбати WorldCom. їх EBITDA спокушає, як лимон баксів, — каже брюнет у Kenneth Cole. — Що ж до іншого — я поки в прольоті.
— Ой, не кажи, 2001 рік — якесь лайно, на облігаціях ні хуя не навариш, — каже блондинка у Ralph Lauren. — Можеш сказати adieu своїй віллі на Гаваях.
— Зі мною все зрозуміло: тим гірше для Porsche, я вклав готівку, — каже брюнет у Kenneth Cole. — Але я впевнений, що у 2002-му справи поліпшаться. Треба дочекатись, що зробить з курсом Greenspan.
— Я кохаю тебе, — каже блондинка у Ralph Lauren.
— Хочу зробити спекулятивну публічну пропозицію і купити тебе, — каже брюнет у Kenneth Cole.
— Кинь свою шльондру-дружину, — каже блондинка у Ralph Lauren.
— О'кей, обіцяю, що все з нею владнаю сьогодні ввечері після спа, — каже брюнет у Kenneth Cole.
І вони з'єдналися в довгому сексуальному поцілунку, висовуючи язики, наче в добротному каліфорнійському порно або в рекламі парфумів.
Усі туристичні путівники співали дифірамби Windows on the World. Цього вересневого ранку 2002 року я гортаю їхні сторінки на верхівці вежі "Монпарнас". Через рік після трагедії ці тексти набувають дивного змісту. Наприклад, "Зелений гід Мішлен-2000" пише:
"Windows on the World, One World Trade Center (107-й поверх). З цього елегантного бару-ресторану відкривається один з найчарів-ніших краєвидів Нью-Йорка. Після пам'ятного вибуху бомби в 1993 році тут був проведений капітальний ремонт, після чого оновлений інтер'єр ресторану став іще більш розкішним".
Всесвітній торговельний центр був мішенню, про це знали навіть туристичні путівники. Ніхто не робив із цього великої таємниці. 26 лютого 1993 року о 12.18 у вантажівці, що стояла в підземному паркінгу, вибухнула бомба. Підвал Всесвітнього торговельного центру провалився. На місці вибуху утворився величезний кратер, шість чоловік загинуло і близько тисячі було поранено. Менш ніж за місяць вежі були відреставровані і знову відкриті.
Путівник "Фроммерс-2000" більш багатослівний: "Windows on the World (вхід з Вест-стрит, між Ліберті та Візі). Страви від 25 до 35 $, меню sunset (захід сонця, до 18 год.) — 35 $; шведський стіл на brunch — 32,50 $. Приймаються кредитні картки. Метро: лінії С, Е, станція World Trade Center. Паркінг із водієм-