2*
35
паркувальником на Вест-стрит — 18 $. Інтер'єр стриманий, але приємний. Утім, він не має аніякого значення, адже з того боку "Вікон" простягнувся весь Нью-Йорк! У цьому ресторані вам відкриється неосяжна панорама. А з того часу, як коло плити став Майкл Ломонако, колишній шеф-кухар Club 21, нова американська кухня тут не знає рівних. Винний погріб заповнений вщерть. Со-мельє буде радий спрямувати ваш вибір, ким би ви не були: чи то досвідченим винним гурманом, чи просто любителем, який бажає випити належного вина до відбивної-гриль або до пирога з мен-ськими омарами — двох фірмових страв Ломонако".
У якійсь статті я прочитав, що на кухні працюють двоє нерозлучних братів, які живуть разом і пліч-о-пліч чистять ракоподібних. Двоє мусульман.
Те, що нам відомо сьогодні, спонукає нас в усьому вбачати про-вісницькі знаки; в результаті цієї дурної справи звичайна стаття ресторанної критики за 2000 рік може здатися пророцтвом. Якщо вчитуватись у кожне слово цієї статті, її текст починає нагадувати пророцтва Нострадамуса. "З того боку "Вікон"? Наближається літак. "Неосяжна панорама"? Чому ж, навіть дуже осяжна. "Винний погріб заповнений вщерть"? Звісно, невдовзі там з'явиться 600 000 тонн будівельного сміття. "Сомельє спрямує ваш вибір"? Так, як штурман дасть наведення. "Відбивна-гриль"? Незабаром підсмажиться, за температури 1500 градусів. "Менські омари"? Ви, певно, хотіли сказати "мулла Омар"? Це не смішно. Я знаю, зі смертю не жартують. Вибачте мені цей самозахисний рефлекс: я пишу ці жарти на верхівці паризької вежі, гортаючи одну за одною сторінки путівників, що описують неіснуючих більше близнюків. Неможливо не помічати всюди застереження, закодовані послання з минулого. Відтепер минуле — єдина адреса Windows on the World. Це єдиний ресторан на планеті Земля, у якому можна було куштувати божественну їжу на верхівці світу, до якого слід було телефонувати заздалегідь, аби замовити собі столик, щоб привести сюди свою коханку, котра насолоджуватиметься панорамою з вікон, тоді як ви витріщитеся на краєвид у її декольте, коли вона нахилиться до сумочки перевірити, чи не забула презервативи. Це неперевер-шене, унікальне, недоторканне місце, й ім'я його — минуле.
А ось що писав путівник "Ашетт-2000", навіть не здогадуючись, якої жорсткої іронії набудуть ці рядки:
"Під час сніданку ресторан працює за принципом клубу, але за додаткову платню сюди можуть потрапити й ті, хто не є членами клубу".
Саме так!
Парадокс веж-близнюків у тому, що ця ультрасучасна будівля була розташована в найстарішому кварталі Нью-Йорка, у південній косі острова Манхеттен — Новий Амстердам. Зараз пейзаж Нью-Йорка знову набув того вигляду, який він мав за часів втечі Холдена Колфілда. Руйнування веж-близнюків повернуло місто у 1965-й — рік мого народження. Дивне відчуття від усвідомлення того факту, що мені стільки ж років, скільки Всесвітньому торговельному центру. Саме на Манхеттені Селінджер написав "Над прірвою у житі" (1951) — американський "Великий Мольн"1, дія в якому відбувається в 1949 році. Знаєте, звідки походить оригінальна назва твору — "The Catcher in the Rye"? Із одного рядка поеми Роберта Бернса: "Якщо тіло зустріне тіло, що йде крізь поле жита". Холден Колфілд (оповідач) по-своєму зрозумів ці рядки, йому здалося: "Якщо серце зустріне серце". Він назвав себе "ловцем у житі". Цим він хотів займатися все життя. На сторінці 208 він пояснює молодшій сестричці своє покликання. Він увесь час уявляє, як біжить у полі жита і намагається врятувати тисячі маленьких дітей. Для нього це найліпша у світі професія. Гасати
1 Найвідоміший роман французького письменника-романіста Алена Фур-ньє. Роман "Великий Мольн" він написав у 1913 році.
в житньому полі й ловити орди дітей, що біжать до краю скелі, грона невинних сердечок, що прямують у прірву. А в повітрі лунатиме їх несвідомий сміх. Бігти в житі разом із сонцем. "Всім відомо: коли бавляться діти, І Сонячне світло допомагає їм рости" ("The Windows of the World"). Найкращої долі годі й бажати: упіймати їх, не давши їм упасти. Я теж хотів би бути ловцем. У вікнах.
The Catcher in the Windows1.
1 Ловець у Вікнах (англ.).
Я удаю, наче не помічаю своїх сусідів за столиком, — це один з моїх найулюбленіших видів спорту, коли мене дістають діти. Дивись-но на цих вискочок: вони забули, що їхніми пращурами були голландські, ірландські, німецькі, італійські, французькі, англійські та іспанські колоністи, які переселилися на цей берег Атлантики всього три-чотири століття тому. Уаааау, усе склалося, я маю будинок у Лонг-Айленді!!! Дітки із рожевими щічками, які кажуть "shoot" замість "shit"! Я вже не якийсь там лох-емігрант. Дорогі й ніжні простині, дорогий і ніжний туалетний папір, дорогі й ніжні штори у квіточку та побутова техніка, від якої моя дружина із ретельно укладеною зачіскою захлинається слиною! Американське щастя: "Атегісап Beauty". Інколи мені здається, що я — Лестер Бурнхам, герой цього фільму. Цинік, якому все вже остогидло і який досхочу наївся лайна у своїй ідеальній сім'ї — це так "so те", так нагадує мене два роки тому. Картью Йорстон раптом усе кинув, послав усіх під три чорти. Well, я сам напросився, щоб мене вигнали із власної хати: не знаю, чи то через боягузтво, чи то через повагу до Мері. У фільмі дружина хоче його вбити, але врешті-решт він гине від руки свого сусіда, військового, та ще й гомофоба. Що там не кажи, зараз у мене справи дещо краще, ніж у бідолашного Лестера. Але скільки ж я мастурбував під душем! І ще мені страшенно подобається ця закадрова фраза: "За рік я загину, але, можливо, я уже мертвий". У нас з Лестером Бурнхамом багато спільного.
Сподіваюсь, незабаром мої сини познайомлять мене зі своїми подружками. Гм-гм, не певен, що втримаюсь від спокуси і сам не вставлю їм як старий покидьок. Я питаю себе, що Джеррі та Девід Йорстони робитимуть далі, чим займатимуться в цьому житті? Чи стануть вони митцями, рок-зірками, кіноакторами, телеведучими? Або промисловцями, банкірами, бізнесменами з великими амбіціями? Як батько, я бажав би для них другий варіант, але ж як американець я плекаю мрії про перший. А реально, максимум, який їм світить, — стати агентами з нерухомості, як їхній батько. Вони мінятимуть мені підгузки, коли через сорок років у Форт-Лодердалі я, прикутий до ліжка, буду страждати на нетримання. Я гризтиму сухарики, тринькаючи їхню спадщину у флоридському ГУЛАГу! І у мене все складеться: мені додому доставлятимуть покупки, хавку я замовлятиму в Інтернеті, а якась шльондра — клон Фарри Фоусетт із "Ангелів Чарлі" — смоктатиме мій член, лагідно посміхаючись. I love my country. А, зовсім забув: якщо я зможу ходити, то гратиму в гольф. Джеррі та Девід будуть подавати мені ключки!