Уві сні він побачив, що приїхали вони якраз о другій дня, коли починалися години відвідин, а його мати, яка терпляче чекала ще з одинадцятої, так репетувала, що всі оглядалися.
— Якщо ви гадаєте, що зайдете до мого сина, раджу вам змінити думку! — прогорлала мама Едді.
Тієї ж миті клоун, який увесь цей час також сидів у кімнаті для очікування (доти він зачаївся в кутку, прикривши обличчя журналом "Лук"), зірвався з місця й безшумно зааплодував, наче мім, махаючи руками в білих рукавичках. Він бавився й танцював, а тоді пішов колесом, зробив майстерне сальто назад, а місіс Каспбрак засипала прокльонами Невдах, і діти один за одним поховалися за Біллом, який просто стояв на місці, засунувши руки глибоко в кишені джинсів (мабуть, для того, аби ніхто, навіть він сам, не бачив, чи тремтять у нього руки). Ніхто, крім Едді, клоуна не помітив… хоча немовля, яке мирно спало в матері на руках, прокинулася й жалібно загорлало.
— Ви й так достатньо накоїли! — кричала мама Едді. — Я знаю, що то були за хлопці! У них були негаразди в школі, і навіть з поліцією! І коли вони мають якісь претензії до вас, це зовсім не значить, що вони мають щось і проти мого Едді. Я так йому й сказала, і він погодився. Він просив мене переказати, щоб ви забиралися, що між вами все скінчено і він не хоче мати з вами нічого спільного. Йому не потрібна ваша так звана дружба! Жоден з вас не потрібен! Я знала, що буде халепа, і ось, маєш! Мій Еддічка в лікарні! А такий тендітний хлопчик…
Клоун скакав та стрибав, сідав на шпагат і ходив на руках. Його посмішка була надзвичайно реальною, і уві сні Едді зрозумів, що саме цього Пеннівайзу й хочеться — загнати між ними здоровенного клина, розбити їхній клуб та знищити найменшу можливість бодай якихось злагоджених дій. Клоун був наче в диявольському екстазі: він зробив подвійне сальто й карикатурно цмокнув матір Едді в щоку.
— Х-х-хлопців, які ц-це з-з-зробили…
— Не переговорюй! — вискнула місіс Каспбрак. — Не смій мене переговорювати! Між вами все скінчено, кажу! Усе скінчено!
А тоді до кімнати забіг інтерн і сказав мамі Едді, що або вона буде поводитися тихо, або її змусять піти. Клоун почав вицвітати, вигорати і водночас мінятися. Едді побачив прокаженого, мумію, птаха; побачив перевертня та вампіра з лезами "Джилетт Блю Блейдс", всадженими в його ясна під дурнуватими кутами, наче криві дзеркала в карнавальному лабіринті; побачив чудовисько Франкенштейна та щось м'ясисте, схоже на мушлю, що плямкало, наче рот; побачив дюжину, сотню інших страхіть. Та перш ніж клоун розчинився в повітрі, Едді побачив його найстрашнішу подобу — обличчя власної матері.
— Ні! — спробував він закричати. — Ні! Ні! Тільки не вона! Не моя мама!
Та ніхто не озирнувся, ніхто його не почув. І в останні миті згасаючого сну в ньому заворушилися крижані хробаки жаху. Він зрозумів, чому його не почули. Він був мертвим. Воно вбило його, і він помер. Він був привидом.
6
Гірко-солодкий тріумф Соні Каспбрак від того, що вона відігнала так званих друзів Едді, випарувався тієї ж миті, як вона переступила поріг одиночної палати свого сина — двадцять першого липня. Вона не могла до кінця зрозуміти, чому це почуття так зненацька згасло або ж звідки на місці тріумфу взявся незрозумілий страх, та в обличчі сина було щось, не затьмарене болем та тривогою. Щось таке, чого вона ніколи раніше не бачила. Воно немов загострилося. Його лице застигло, стало гострим та пильним.
Сутичка матері Едді з його друзями трапилася не в кімнаті для очікування, як уві сні. Вона знала, що вони прийдуть — Еддіні "друзі", які, певне, вчать його курити й плювати хотіли на його астму; його "друзі", які настільки його поневолили, що коли він вертався додому, то весь вечір тільки про них і торочив; його "друзі", через яких Едді зламали руку. Соня про все розповіла сусідці, місіс Ван Претт.
— Настав час ляснути об стіл кількома картами, — похмуро сказала місіс Каспбрак.
Місіс Ван Претт мала жахливі проблеми зі шкірою, і можна було завжди розраховувати, що вона погодиться з усім, що скаже Соня, погодиться радо й мало не жалюгідно, та цього разу в неї стало духу заперечити.
— А мені думалося, ти зрадієш, що в нього взялися друзі, — сказала місіс Ван Претт, коли вони розвішували білизну перед роботою; стояла ранкова прохолода перших днів липня. — І йому безпечніше разом із іншими дітьми, ви так не гадаєте, місіс Каспбрак? Адже в місті стільки всього коїться, вбивають безневинних дітей…
Єдиним, що почулося у відповідь від місіс Каспбрак, було гнівне фиркання (насправді, вона тоді просто не спромоглася на адекватну вербальну відповідь, хоча й пізніше вигадала кілька дюжин, і деякі з них були дуже ущипливими), і коли того вечора зателефонувала сполохана місіс Ван Претт і спитала в Соні, чи піде вона з нею до "Біно" на Сейнт-Мері, як завше, місіс Каспбрак відповіла, що радше лишиться дома й задере ноги.
Ну, вона сподівалася, що нарешті місіс Ван Претт вдовольнилася. Вона сподівалася, що нарешті місіс Ван Претт зрозуміє — того літа секс-маніяк, який вбивав дітей та немовлят, був не єдиною загрозою, що поширилася в Деррі. Ось, погляньте: її син лежить на одрі болю в Центральній деррійській лікарні, і може статися, що він більше не зможе користуватися своєю рукою, вона чула про таке, або ж, Боже збав, кістяна скалка від перелому може потрапити до артерії й віднестися кров'ю до самого серця, проколоти його, вбити Еддічку, та, о, звісно, Господь такого ніколи не допустите та вона ж чула, що й таке буває, тож це значить, що Господь Всемогутній іноді таке попускав. У деяких випадках.
Тож вона взялася чекати на довгому й тінистому ґанку лікарні, бо знала, вони з'являться, і з холоднокровністю вирішила назавжди покласти край так званій "дружбі", цьому товариству, від якого самі зламані руки та одри болю.
Врешті вони прийшли, як вона й очікувала, і на превеликий жах вона побачила, що серед них був ніґґер. Не те щоб вона щось мала проти ніґґерів, адже вона вважала, що в них було повне право займати в автобусах у північних районах які-завгодно місця, їсти в буфетах разом із білими, і в кінотеатрах їх не варто примушувати сидіти на ніґґерській гальорці, якщо вони не турбують білих