— Потурбуйтеся про них, містер Шоу,— сказав Лінгард.— Ходімо в каюту, містер...
— Картер.
— Ходімо вниз, містер Картер, ходімо,— запрошував Лінгард, спускаючись сходами.
Стюард засвітив лампу і поставив на стіл карафки та пляшки.
Каюта була пофарбована в білий колір з позолоченим бордюром. Навпроти завішених вікон стояв буфет з мармуровим верхом, а над ним висіло люстро в позолоченій рамі. Далі, біля кормової стіни, стояла напівкругла канапа з подушками малинового оксамиту. Стіл був накритий чорною індійською, яскраво вишитою скатертиною. Серед бімсів 1 були порозвішані мушкети з блискучими від світла цівками,— всього двадцять чотири мушкети. Стільки ж стародавніх багнетів в мідних піхвах прикрашали поліро-
1 Бімс — брус, бантина.
4*
83
вану стіну. Усі двері в каюті були зняті, а замість них висіли ширми з жовтого китайського шовку. Всі чотири ширми захитались, коли до каюти увійшло двоє людей.
Картер за одну мить оглянув усе це, але очі його з цікавістю спинились на круглому щиті, що висів над баг-кетами. На червоному полі блищав золотий сніп блискавок, який охоплював дві великі літери Т і Л.
Лінгард з цікавістю оглянув свого гостя. Це був ще юнак, але гладеньке й дуже засмагле обличчя, блискучі блакитні очі, біляве волосся й невеличкі вуса надавали йому ще молодшого вигляду. Лінгард помітив його пильний погляд.
— Ви задивились на цю річ? Це подарунок майстра, що будував мій бриг. Чудовий майстер. Ось бачите цю блискавку поміж моїх ініціалів? Бриг зветься "Блискавка", а я — Том Лінгард.
— Дуже гарна річ і показна для каюти,— чемно пробурмотів Картер.
Вони випили, кивнувши один одному головою, й сіли.
— Тепер давайте листа,— сказав Лінгард.
Передавши листа через стіл, Картер знову почав розглядатись навколо. Лінгард вийнув листа з незаліпленого конверта, адресованого командирові будь-якого англійського корабля в Яванському морі. Лист було видруковано на бланку з написом "Шхуна-яхта ,,Пустельник"". Датований чотири дні тому, лист сповіщав, що туманної ночі яхта сіла на мілину, коло низького берега Борнео. На думку капітана, судно занесло туди глибокою весняною водою. Берег, очевидячки, був зовсім безлюдний. За чотири дні вони здалеку бачили тільки двоє малих тубільних суден. Наприкінці листа господар яхти просив кожного командира корабля, що повертається назад Зондською протокою, сповістити про становище яхти в Анджер або якомусь англійському чи голландському військовому судну. Лист кінчався завчасною подякою і обіцянкою повернути всі витрати за подану допомогу.
Поволі згортаючи листа, Лінгард промовив:—Я не буду ні в Анджері, ні поблизу нього.
— Гадаю, що можна повідомити перше-ліпше місто,— сказав Картер.
— Лиш не те, де я буду,— відповів Лінгард, знову розгортаючи листа й тривожно дивлячись на нього.
— До того ж2 він не дуже докладно описує берег, та й широта непевна,— провадив Лінгард.— Я не зовсім уявляю, де саме ви засіли, хоч знаю тут кожний куточок.
Картер прокашлявся й повагом почав змальовувати обриси тих берегів, і кожне його слово виявляло точність спостережень, зіркі очі моряка, здатного швидко помітити основні риси незнайомої землі й незнайомого моря. Він оповідав стисло, точно визначаючи заплутані рифи й піщані мілини, що серед них якимось дивом проскочила в темряві яхта перед тим, як загрузла.
— Година на морі досить ясна,— зауважив він, спинившись, щоб випити. Лінгард слухав його уважно й нетерпляче. А Картер казав далі:
— На південному березі я помітив двоє високих побілених дерев; певно, хтось, опинившись у цій бухті, добре побілив їх: одно — вгорі, друге — внизу. Я гадаю, що це якась прикмета або межа... В чім річ, капітане?
Лінгард скочив на ноги, але Картерів вигук примусив його знову сісти.
— Нічого, нічого... Скажіть мені, скільки людей у вас на яхті?
— Двадцять троє, крім господаря, його дружини та одного іспанського джентльмена, приятеля, що вони підчепили в Манілі.
— Ви йшли з Маніли?
— Так. В Батавію. Господар хоче вивчити колоніальну систему голландців. Він хоче розкритикувати її. Коли стоїш на вахті, то мимоволі підслухуєш—самі знаєте. Потім ми підемо до Цейлону, щоб стріти там поштовий пароплав. Господар повернеться додому суходолом, через Єгипет. А яхта піде в об'їзд навколо рогу Доброї Надії.
— Жінка? —спитав Лінгард.— Ви кажете, на яхті жінка. А ви озброєні?
— Не дуже,— недбало відповів Картер.— Ми маємо кілька мушкетів і дві спортивні рушниці, оце й усе. Гадаю, що цього або забагато, або ж замало,— додав він, мляво посміхаючись.
Лінгард пильно подивився на нього.
— Ви на тому судні йшли з Англії? —спитав він.
— Ні! Я прибув на яхту, коли вийшов із госпіталю в Гонконзі. До того плавав два роки біля китайських берегів.
Спинившись, він пошепки пояснив: — На суднах з опіумом. Мідних ґудзиків тоді на мені не було. Мій корабель лишив мене в Гонконзі, а я потребував роботи і тому згодився їхати на яхті, бо не хотів вертатися додому. Крім того, дуже тяжко працювати з старим Робертсоном з "Лаї-муни". Це мій корабель. Ви, капітане, чули про нього?
— Так, чув,— швидко відповів Лінгард.— Слухайте, містер Картер, яким шляхом вирушив у Сінгапур ваш старший офіцер? Протоками Ріо?
— Мабуть,— відповів Картер трохи здивовано.— А чому це ви питаєте?
— Так, хочу знати... Що таке, містер Шоу?
— З півночі, сер, насувається чорна хмара, і зараз почнеться вітер,— відповів Шоу з дверей, пильно дивлячись на карафку.
— Може, вип'єте чарку? — сказав Лінгард, устаючи.— А я піду нагору подивитись.— Він вийшов на палубу. Тим-часом Шоу підійшов до столу й почав мовчки поратись біля пляшок, тримаючи їх з перебільшеною обережністю, ніби наливаючи смертельну отруту. Заклавши руки в кишені й одхилившись назад, Картер пильно й холодно оглядав його з голови до ніг. Штурман підніс чарку до губ, гостро глянув на незнайомого і помалу випив.
— Ви, містер, маєте добрий нюх, щоб нишпорити в темряві за кораблями,— мовив він, ставлячи чарку на стіл.
— Дурниці! Я побачив вас якраз на заході сонця.
— Знали, куди дивитись,— мовив Шоу, пильно глянувши на нього.
— Я дивився на захід, де було ще трохи світла, кожна розумна людина так зробила б,— нетерпляче відказав Картер.— Що вам треба від мене?