Так скінчив він свої спогади про ту мандрівку. Шоу нишком позіхнув.
— Жінки приносять силу клопоту,— промовив він байдуже.— На "Морейшайрі", пам'ятаю, був у нас один пасажир, старий джентльмен, що розповідав нам бувальщину про те, як стародавні греки билися цілих десять років з-за якоїсь там жінки1. її, здається, викрали турки, чи що. Одним словом, билися вони десь в Турції, бо греки й турки, як відомо, завжди воювали. Мій батько був колись підштурманом на трьохпалубному судні в Наваринській баталії 2, але ця спірка за жінку була ще задовго перед цим.
— Я теж так гадаю,— промимрив Лінгард, перехилившись через поруччя і стежачи за пливучими вогниками, що миготіли в воді навколо корабля.
— Так. А тепер все змінилось. Мій дід був проповідником, тому, хоч батько й служив на флоті, я не співчуваю війні. Гріхом називав її старий, і я теж пристаю до його думки. Інша річ з китайцями, чи з неграми, або з такими людьми, що не слухаються нікого і яких треба держати в покорі, коли вони не почувають, що для них корисно, хоч це їм і пояснюють найкращі місіонери та інші авторитети. А воювати цілих десять років за якусь там жінку!..
— Я читав колись цю розповідь в книзі,— мовив Лінгард.— Жінка була прекрасна.
— Це ще гірше, сер. Тоді вона була нікчемна. Дякувати богові, ці поганські часи вже ніколи не повернуться. Десять років убивств і несправедливостей! І все через жінку! Чи хто зробив би це тепер? А ви б зробили це, сер? Чи ви..— та нараз гучний дзвін перебив цю промову Шоу.
1 Йдеться про "Іліаду" Гомера.
2 Наваринська битва 1827 р., коли російський флот вщент розбив турецьку ескадру.
Високо в повітрі заскрипів якийсь сухий блок, немовби стогнучи з болю. Він порушив нічний спокій і замріяну стриманість голосів двох людей, що тепер заговорили голосно.
— Закрийте нактоуз,— наказав Лінгард.— Він світить, як повний місяць. Не треба марнувати світло, поки ми заштилені Не треба, щоб Нас бачили, коли ми сами не можемо бачити,— адже так? Запам'ятайте, містер Шоу. Тут можуть швендяти всілякі волоцюги...
— Гадаю, що з цим тут давно вже покінчено,— мовив Шоу, закриваючи компас,— ще з того часу, як сер Томас Кокрен 2 почистив кілька років тому побережжя Борнео. Добре почистив,— еге ж? Ми чули про це від хлопців з шлюпки "Діана", що ремонтувалася в Калькутті, коли я перебував на "Уорвік Каслі". Хлопці взяли якусь там столицю біля верхів'я річки і довго ще були повні живих спогадів про свої авантюри.
— Сер Томас зробив добре діло,— відповів Лінгард,— але ще мине довгий час, поки ці моря будуть такі безпечні, як англійський канал. Я сказав про світло, щоб ви надалі були уважніші у цих морях. Чи ви помітили, як мало тубільних суден ми бачили за всі ці дні, з того часу, як нас занесло в це море?
— Я й не звернув на це уваги, сер.
— Це ознака того, що має щось трапитись. Як потрапить сюди якась чутка, то плистиме від острова до острова без ніякого вітру і без вітрил.
— Я моряк великої води і все своє життя ходив поміж великими портами,— сказав задумливо Шоу,— тому я не дуже-то звертаю увагу на побічні шляхи. Зате я завжди на місці на звичайному шляху. Я теж помітив, що тубільних суден було замало в останні дні, хоч ми майже щодня були коло землі.
— Ви знатимете всі таємниці цих морів, коли ще хоч трохи пробудете у мене,— недбайливо кинув Лінгард.
— Надіюсь догодити вам! — сказав Шоу, підкреслюючи кожне слово.— Людина, що провела тридцять два роки свого життя на солоній воді, більше нічого не скаже. Останні п'ятнадцять років я служив офіцером на англійських суднах, тому не розумію поганських звичаїв якихось
Заштилені — при повнім штилі. Томас Кокрен — англійський адмірал.
там дикунів, та в справі мореплавства і своїх обов'язків ви завжди матимете мене на місці, капітане Лінгард!
— Опріч,— як ви самі тільки що сказали,— тих випадків, коли треба битися,— сказав Лінгард, коротко засміявшись.
— Битися! Не знаю, чи хто мав би охоту битися зі мною. Я — миролюбна людина, капітане Лінгард, але, як доведеться, битимусь добре, як і ці плисконосі чорти, яких ми мусимо терпіти замість справжньої команди християнських моряків. Битися! — закричав він, несподівано розлютившись.— Битися! Коли хто почне битися зі мною, він стріне мене на місці. Присягаюсь!
— Гаразд, гаразд,— мовив потягуючись Лінгард.— Слово честі! Я вже хотів би, щоб знявся вітер і погнав нас звідси. Я, Шоу, трохи поспішаю.
— Так, сер! Я ще ніколи не бачив справжнього моряка, який не поспішав би, коли отакий штиль схопить його за п'яти. Коли ж дме вітер... Слухайте-но, сер, що це?
— Чую,— мовив Лінгард.— Це приплив, Шоу.
— Мені теж так здається. Але як воно хлюпає! Рідко я чув таке...
Далеко в морі з'явилась і сунулась вперед смуга кипучої піни, схожа на вузьку білу стежку. Вона швидко добігла до брига, пройшла під ним, розлившись по обидва боки; вода зашуміла, розтята численними дрібнесенькими хвильками, пойнята величезним хвилюванням. А проте судно в цьому гучному хлюпанні зовсім не зрушилось і навіть не похитнулось, наче добре принайтоване 1 між кам'яних стін безпечного доку. За кілька хвилин смуга шумовиння і хвильок швидко втекла геть на північ, зникаючи з очей і не лишаючи й сліду в непереможній тиші.
— Це дуже цікаво... — почав Шоу.
Лінгард знаком наказав мовчати. Він прислухався, немовби ці хвильки могли відгукнутись луною, що на неї він сподівався. І справді, чоловічий голос, що почувся спереду, звучав, як голос, відбитий від твердих, високих скель на порожній морській поверхні. Хтось тихо говорив по-малай-ськи.
— Що? — гукнув Шоу.— Що там таке?
Лінгард, поклавши руку на плече свого помічника, спинив його і швидко пішов уперед. Шоу збентежено рушив
1 Принайтовувати — прив'язувати.
за ним. Капітан і вахтовий швидко про щось говорили, і Шоу відчував себе зовсім лишнім між ними.
Лінгард різко спитав:—Що ти бачиш?
Матрос швидко відповів:—Я чую, туане... чую весла.
— Де?
— Ніч навколо нас. Я чую їх близько.
— З лівого чи з правого борту?
Матрос завагався. На шканцях під кормою зачовгали босі ноги. Хтось кашлянув. Врешті голос промовив:
— Канан.
— Покличте серанга, містер Шоу,— звелів тихо Лінгард,— і розбудіть усіх, щоб не спали. Всі вони лежать на палубі. Тепер чатуйте. Близько щось є. Неприємно, коли воно приходить несподівано,— додав він роздратованим тоном.