Визволення

Страница 4 из 93

Джозеф Конрад

Через півгодини після заходу сонця ніч зовсім оповила землю й небо. Острови розтанули в темряві. А на рівній воді протоки маленький бриг наче розлігся й міцно спав, загорнутий у пахучу керею зоряного неба й тиші.

II

О пів на дев'яту Лінгард знову вийшов на палубу. Шоу, що був тепер у пальті, ходив швидко туди й сюди по кормі, лишаючи за собою дух тютюнового диму.

Жевріюча іскра цигарки немов сама собою бігала в темряві перед його круглою головою.*А чисте небо над щоглами брига було повне мерехтливих вогників, і, здавалось, чийсь могутній подих гойдав їх угорі. Ані звуку на палубі брига. Тяжкі тіні, що окутали його, здавались таємничими постатями, котрі мовчки чекали на якісь рішучі події. Лінгард витер сірника, щоб запалити сигарету, і його енергійне обличчя з примруженими очима на мить виступило з темряви й одразу ж зникло. Тепер уже дві темні постаті й дві червоні іскри миготіли по кормі. А з краю найбільший, але найблідіший відблиск світла від компасної лампи коливався на мідному колесі й на грудях малайця-стернового.

Голос Лінгарда, наче не в силі перемогти безмежну тишу моря, пролунав спокійно й тихо:

— Ніякої зміни, Шоу,— сказав він.

— Аніякісінької, сер. Я бачу той великий острів і досі на тому ж місці. Мені здається, сер, це море — чортяча пастка штилів. А з півдня цей великий острів...

— Карімата, Шоу,— перебив Лінгард.

— Звичайно, сер, Карімата,— я так і хотів сказати. Але як чужинець я ніяк не можу запам'ятати тутешніх...

Він хотів сказати "імен", але, спинившись, сказав "назв", старанно вимовляючи кожен звук.

— Останні п'ятнадцять років,— говорив він далі,—я постійно плавав із Лондона до Ост-Індії, тому я почуваю себе більше вдома там, у Бей.— Він показав у темряву в північно-східному напрямку, ніби міг бачити звідси, де той Бей, що знаходиться, як звісно, аж у Бенгальській затоці.

— Ви швидко призвичаїтесь,— пробурмотів Лінгард, обминаючи свого помічника. Потім обернувся і різко спитав: — Ви казали, що звечора нічого не було на воді?

— Я нічого не помітив, сер. А вийшовши знову на палубу о восьмій годині, питав у серанга, чи не бачив той чого навколо, і, як я зрозумів, він теж нічого не бачив після того, як я спустився вниз. Це море інколи буває зовсім безлюдне, адже так, сер? Але в цю пору року, я гадаю, тут повинно бути чимало суденець, що йдуть додому з Китаю.

— Так,— відповів Лінгард,— ми стріли дуже мало кораблів з того часу, як "Педра Бланка" лишилась у нас позаду. Це зовсім безлюдне море. Але, Шоу, хоч воно й безлюдне, та не сліпе. Кожен острів на ньому —це пильне око. І тепер, коли наша ескадра вийшла з китайських вод...

Він не скінчив фрази, а Шоу, заклавши руки в кишені, зручно сперся спиною на скляний люк.

— Кажуть, що Китай буде воювати,— сказав він ненароком.— І французи битимуться поряд з нами, як вони билися в Криму, здається, п'ять років тому. Щось ми занадто потоваришували з французами. По-моєму, це не дуже добре. Як ви гадаєте, капітане Лінгард?

— Я стрічався з їх військовими кораблями в Тихому океані,— відповів Лінгард.— Це гарні кораблі, а хлопці з них були дуже чемні до мене й занадто цікавились моїми справами,— сміючись, додав він.— Хоч я й був там не для того, щоб воювати з ними. У мене, Шоу, був тоді старий торговельний катер,— натхненно закінчив він.

— Невже? —байдуже спитав Шоу.— Дайте мені навіть великий корабель, щоб він міг...

— А пізніше, кілька років тому,— перебив його Лінгард,— я потоваришував з одним французьким шкіпером в Ампанамі, бо нас було тільки двоє білих на всю околицю. Шкіпер був гарний хлопець і добре смоктав червоне вино. Його англійську мову не можна було враз зрозуміти, але він гарно співав пісень про амури своєю мовою. Амури — це кохання по-французьки.

— Так, сер, так. Коли я був другим помічником на сен-дерландській шхуні в сорок першому році на Середземному морі, то міг розмовляти їхнім жаргоном так само вільно, як викинути за борт кодолу у п'ять цалів... 1

— Так, то був гарний чоловік,— мовив замислено Лінгард.— Не можна було знайти на всьому березі кращої людини для компанії. Він мав рахубу з одною балійською дівчиною, що якось увечері кинула йому червону квітку з вікна, коли ми йшли до небожа раджі. Француз був уродливий, але та дівчина належала небожу раджі. Тому зчинився переполох. Старий раджа розлютувався і сказав, що дівчина повинна вмерти. Не думаю, що небіж теж намагався, щоб її вбили, але старий зняв страшну бучу і послав одного з візирів узнати, чи вирок виконано. Дівчина мала багато ворогів, і навіть її родичі підтримували наказ. Тому ми вже нічого не могли вдіяти. І знайте, Шоу, що між ними не було нічого, опріч тієї квітки, яку француз одразу ж пришпилив до своєї петельки. А коли дівчина померла, носив ту квітку на шиї під сорочкою в маленькій коробочці, бо, мабуть, не мав нічого іншого, куди б її покласти.

— І ті дикуни могли вбити за таке жінку? — неймовірно спитав Шоу.

— Так! Вони дуже цнотливі щодо моралі. І тоді, Шоу, вперше в житті я ледве не встряв у війну на свій власний страх і риск, бо інакше ми нічого не могли їм вбити в голову і навіть не могли підкупити їх, хоч француз пропонував усе, що він мав, а я, Шоу, ладен був допомогти йому останнім грошем, останнім клаптем матерії! Та дарма — вони були до біса пристойні й не піддалися... Після цього француз каже мені: "Друже, не хочуть вони приймати наш подарунок — тоді спалімо порох і даймо їм покуштувати олива". Я був озброєний, як і зараз: шість восьмифунтових гармат на головній палубі і довга вісімнадцятифунтова на баку... 2 Я вже давно хотів випробувати їх. У француза ні-

1 Кодола — дуже тяжкий і великий канат, 120 сажнів завдовжки. Тут — п'ять цалів завтовшки, тобто дуже товстий.

2 Б а к — передня частина палуби.

чого не було, крім кількох старих мушкетів. Та ці шахраї весь час обкручували нас улесливими словами, доки одного ранку човен з матросами французового корабля не натрапив на мертву дівчину на мілині. Це й урвало наші плани. Вона померла, і не було ніякої рації битись за мертву жінку. Я не мстився, Шоу, бо зрештою вона кинула ту квітку не мені. Але це зовсім зламало француза. Він занудьгував, нічого не робив і скоро після цього подався геть. А я розтринькав чимало грошей за цю подорож.