Поводився він з матросами грубо і гаркав, розмовляючи з ними. До своїх капітанів завжди ставився з повагою й стримано (так він думав), а насправді вороже, бо, здавалось йому, мало хто з них був "на місці". У Лінгарда він недавно. Капітан підхопив його на мадраському рейді з англійського корабля, що його він мусив покинути після сварки з хазяїном. Шоу хвалив Лінгарда, хоч і казав, що той, як і всі інші люди, мав багато дурниць в голові, тобто бачив усе "догори ногами".
Шоу був чоловік, яких багато: звичайнісінький для всіх, крім самого себе, вартий лише як старший помічник і як єдина, крім капітана, біла людина на судні. Він вважав себе вищим за матросів-малайців і поводився з ними з чванькуватою ласкавістю, хоч і думав, що в скрутну хвилину ці хлопці напевне будуть не "на місці".
Шоу швидко, як тільки можна в думках, повернувся з своєї уяваної мандрівки додому. Він одхилився від поруччя і, пройшовши вперед, спинився на кормі, оглядаючи лівий борт. Лінгард став на своєму боці, неуважно дивлячись перед себе. На шкафуті 1, межи багрів, прив'язаних по обидва боки ґратчастого люка, він побачив купку людей. Вони сиділи накарячках, навколо дерев'яної миски, з верхом накладеної рижом. Темнолиці, ніжноокі, мовчазні люди дружно уминали страву, але пристойно й стримано.
Тільки один чи два носили саронги 2, інші ж, наслідуючи принаймні на морі, негідному звичаєві європейців, носили штани. Двоє сиділи на баграх. Один — схожий на дитину, з світложовтим обличчям, з чудною посмішкою на вустах, з пучками рівного волосся, пофарбованого під
1 Ш к а ф у т — середня частина палуби, попід бортами.
2 Саронг — шмат матерії, що прикриває тіло від клубів до колін.
колір червоного дерева. Це був тиндал екіпажу — щось на зразок помічника боцмана, або серанга. Другий, що сидів поруч нього на багрі, був майже чорний. Його зморщене обличчя мало комічно-лютий вираз, що, здебільшого, характеризує людей із південно-західного побережжя Суматри.
Це був касаб, або комірничий — посада почесна й легка. Він один з усього екіпажу, що вечеряв, помітив на палубі свого господаря, одразу ж пробурмотів щось тинда-леві, який раптом збив свого старого бриля набакир, що надало йому зовсім безглуздого вигляду. Інші теж почули, але не перестали їсти, а ще швидше замиготіли своїми сухорлявими руками.
Сонце стояло не вище одного градуса над обрієм. Від розпеченої поверхні води почав підійматися легкий туман, прозорий, ледве помітний, проте й від цього сонце змінилося на розпечений червоний диск, прямовисний і гарячий, що швидко котився по опуклій поверхні блискучого моря. І от він упав за обрій, безмежна просторінь води несподівано стала похмура, грізна й глибока.
Сонна вода на мить затримала сонце на заході; від нього до непорушного брига прослалась на гладенькій і темній поверхні смуга світла, рівна, блискуча, яскрава й проста; шлях золота, пурпуру й кармазину, сліпучий і жахливий, він, здавалося, простягся од землі аж на небо, до самої брами почесної смерті; та він слабшав помалу: море перемагало світло. Нарешті зостався від сонця тільки слід, наче велика пливуча іскра на воді. Вона затрималась і несподівано щезла, немов прибита зрадницькою рукою.
— Зайшло! — промовив Лінград, що пильно стежив, але пропустив останній момент.—Зайшло! Гляньте-но, Шоу, на годинника в каюті!
— Гадаю, сер, він майже точний. Три хвилини на сьому. Стерничий голосно вибив чотири склянки. Тоді другий
босий матрос пройшов на корму, щоб стати до стерна, а серанг брига зійшов по сходах і заступив на палубі Шоу. Підійшовши до компаса, серанг мовчки спинився.
— Серанг, якщо буде вітер, тримати на південний схід! — виразно наказав Шоу.
— Єсть, південний схід! — поважно відказав літній малаєць.
— Коли бриг візьме хід, доповіси мені,— встряв Лін-гард.
— Добре, туане,— відповів серанг, швидко глянувши на небо.— Вітер буде,— додав він стиха.
— Я теж гадаю,— сказав Лінгард.
Тіні швидко оточували бриг. Мулат, вистромивши голову з каюти, гукнув: — Готове, сер!
— Ходім, з'їмо що-небудь, Шоу,— сказав Лінгард.— Зачекайте! Спершу роздивіться навколо, а потім підете униз, бо коли ми знову вийдемо, уже стемніє.
— Гаразд, сер,— мовив Шоу, беручи довгу підзорну трубу і прикладаючи її до очей.— Пресвята штука!—бубонів він, направляючи й прилаштовуючи трубу.— Я ніколи й ніяк не потраплю... Та ось таки попав!
Він повернувся на підборах, тримаючи трубу на лінії обрію. Потім склав інструмент і рішуче промовив:
— Нічого не видно, сер!
Шоу спустився вниз слідом за капітаном, весело потираючи руки. Якийсь час на кормі було тихо. Потім стерничий мляво спитав: — Мелім1 сказав, що на воді нічого нема?
— Так,— пробурмотів серанг, не озираючись на нього.
— Між островами був човен,— мовив стерничий дуже тихо.
Серанг, розкарячивши ноги і заклавши за спину руки, мов скам'янілий, стояв, випроставшись біля компаса. Його обличчя, тепер уже ледве видне, було таке ж байдуже, як дверцята сейфа.
— Ось послухай-но,— лагідно напосідав стерничий. Але поважна людина навіть оком не моргнула. Тоді
стерничий нахилився від ґратчастого колеса:
— Я бачив човен,— прошепотів він з лагідною впертістю коханця, що просить ласки.— Я бачив човен, хаджі 2 Вазуб.
Серанг двічі ходив на прощу, тому він не був байдужий до свого законного титулу і понуро всміхнувся.
— Ти бачив пловуче дерево, Салі,— сказав він іронічно.
— Я звусь Салі, тому очі мої кращі, як ота чаклунська мідяна штука, що розсувається,— відказав стерничий.— То таки човен, і ті, що в ньому, могли бачити проти вечірньої
1 Мелім (малайське) — учитель, інструктор.
2 Хаджі — титул магометанина, що ходив на прощу до гроба Магомета.
заграви корабель, якщо вони не сліпі. Я бачив його. А ти бачив його, хаджі Вазуб?
— Хіба ж я гладкий білий, чи що?—накинувся на нього серанг.— Я був моряком, Салі, раніше, ніж ти народився! Ми маємо наказ мовчати й дивитись тільки на стерно, щоб з кораблем не сталося пригоди.
Сказавши це, серанг знову застиг у задумі. Його очі невпинно блукали від освітленої мапи до темних вітрил брига, а тіло було нерухоме, наче вирізьблене з дерева й прибите до палуби. Так стояв на капітанській вахті хаджі Вазуб, серанг брига "Блискавка", невтомний і невсипущий раб свого обов'язку.