Трофимов (до Пищика). Якби енергію, яку ви протягом усього свого життя витратили на розшукування грошей для сплати процентів, та вжити на щось інше, то, певне, кінець кінцем, ви б могли перевернути землю.
П и гц и к. Ніцпте... філософ... найвидатніший, найславет-ніитиГї... величезного розуму людина, говорить у своїх творах, ніби фальшиві гроші робити можна.
Т р о ф п м о в. А ви читали IIщите?
Пищик. Ну... Мені Дашенька казала. А я тепер в такому становищі, хоч фальшиві гроші роби... Позавтра платити триста десять карбованців... сто тридцять уже роздобув... (Обмацує кишені, стурбовано). Гроші пропали! Загубив гроші! (Крізь сльози). Де гроші? (Радо). Ось вони, за підкладкою... Навіть у піт кииуло.
Входять Любов Андріївна і Шарлотта Іванівна.
Л ю б о в Андріївна (наспівуючи лезгінку). Чому так довго немає Леоніда? Що він робить у місті? (До Дуня-ші). Дуняшо, пригостіть музикантів чаєм...
Трофимов. Торги, мабуть, не відбулись.
Л ю б о в Андріївна. І музиканти прийшли не до речі, і бал ми затіяли не до речі... Ну, дарма... (Сідає і тихо наспівує).
Шарлотта (подає Пищикові колоду карт). От вам колода карт, задумайте яку-небудь одну карту. Пищи к. Задумав.
Шарлотта. Тепер тасуйте колоду. Дуже добре. Дайте сюди, о мій любий пане Пищику. Ein, zwei, drei! 1 Тепер пошукайте, вона у вас у боковій кишені...
Пищи к (дістає з бокової кишені карту). Пікова вісімка, цілком вірно! (Дивуючись). Ви ж подумайте!
Шарлотта (тримає на долоні колоду карт, до Трофимова). Кажіть швидше, яка карта зверху?
Трофимов. Ну, що ж? Пікова дама.
Шарлотта. Єсть! (До Пищика). Ну? Яка карта зверху?
Пищик. Туз червовий.
Шарлотта. Єсть. (Б*є по долоні, колода карт зникає). А яка сьогодні гарна погода!
їй відповідає таємничіш жіночий голос, ніби з-під підлоги: "О так, погода чудова, пані".
Ви такий гарний, мій ідеал...
Голос: "Вп, пані, теж мені дуже сподобався".
Начальник станції (аплодує). Пані чревовіща-телька, браво!
Пищик (дивуючись). Ви ж подумайте! Чарівна Шар-лотто Іванівно... я просто закоханий...
Шарлотта. Закоханий? (Знизавши плечима). Хіба ви можете кохати? Guter Mensch, aber schlechter Musikant l.
Трофимов (плескає Пищика по плечу). Коняка ви така...
ПІ а р л о т т*а. Прошу уваги, ще один фокус. (Бере із стільця плед). Ось дуже гарний плед, я бажаю продавати... (Струшує). Чи не хоче хто купувати?
Пищик (дивуючись). Ви ж подумайте!
Шарлотта. Ein, zwei, drei! (Хутко піднімає опущений плед).
За пледом стоїть Аня; вона робить реверапс, біжить до матері, обіймає її й вибігає назад до зали під загальне захоплення.
Любов Андріївна (аплодує). Браво, браво!.. Шарлотта. Тепер ще. Ein, zwei, drei! (Піднімає плед).
За пледом стоїть Варя і кланяється.
ПищикС дивуючись). Ви ж подумайте!
Шарлотта. Кінець. (Кидає плед на Пищика, робить реверанс і вибігає до зали).
Пищ и к (поспішає за нею). Лиходійка ж яка! Ач яка! (Виходить).
Л ю б о в А н д р і ї в н а. А Леоніда й досі нема. Що він робить у місті так довго, не розумію! Адже там все вже закінчено, маєток продано або торги не відбулись, навіщо ж так довго тримати в невіданні!
Варя (намагаючись її розважити). Дядечко купив, я впевнена в цьому.
Трофимов (насмішкувато). Так.
Варя. Бабуся прислала йому доручення, щоб він купив на її ім'я-з переводом боргу. Це вона для Ані. І я впевнена, бог допоможе, дядечко купить.
Любов Андріївна. Ярославська бабуся прислала п'ятнадцять тисяч, щоб купити маєток па її ім'я,— на нас вопа не покладається,— а цих грошей не вистачило б навіть проценти сплатити. (Закриває обличчя руками). Сьогодні моя доля вирішується, доля...
Трофимов (дражнить Варю). Мадам Лопахіна!
Варя (сердито). Довічний студент! Двічі вже увільняли з університету.
* Хороша людина, але поганий музикант (нім.).
Любов Андріївна. Чого ж ти гніваєшся, Варю? Він дражнить тебе Лопахінпм, ну то й що з того? Хочеш — виходь за Лопахіиа, він хороша, цікава людина. Не хочеш — не виходь; тебе, голубонько, піхто не приневолює...
Варя. Я дивлюсь па цю справу, мамонько, серйозно, треба прямо сказати. Він людина хороша, мені подобається.
Л ю б о в А н д р і ї в-н а. То и виходь. Чого ж чекатп, не розумію!
Вар я. Мамонько, не можу ж я сама за нього свататись. Ось уже два роки всі мені говорять про нього, всі говорять, а він або мовчить, або жартує. Я розумію. Він багатіє, заклопотаний справами, йому не до мене. Якби були в мене гроші, хоч трохи, хоч сто карбованців, покинула б я все, пішла б собі світ за очі. В монастир би пішла.
Трофимов. Ліпота!
Варя (до Трофимова). Студент мусить бути розумним! (Лагідно, з сльозами). Який ви стали некрасивий, Петю, як постаріли! (До Любові Андріївни, вже без сліз). Тільки от без діла не можу, мамонько. Мені щохвилини треба щось робити.
Входить Я ш а.
Яша (ледве стримуючись од сміху). Єпіходов більярдний кий зламав!.. (Виходить).
Варя. Чого це Єпіходов тут? Хто йому дозволив на більярді грати? Не розумію цих людей... (Виходить).
Любов Андріївна. Не дражніть її, Петю, ви ж бачите, їй і без того тяжко.
Трофимов. Занадто вже вона запопадлива, не в свої справи втручається. Все літо не давала спокою ні мені, ні Ані, боялась, щоб між нами роман не виник... Яке їй діло? І до того ж я приводу не подавав, я такий далекий від пошлості. Ми вищі над кохання!
Л ю б о в Андріївна. А я ось, мабуть, нижча за кохання. (Дуже стурбована). Чому немає Леоніда? Тільки б довідатись: чи проданий маєток, чи ні? Нещастя уявляється мені таким неймовірним, що якось навіть не знаю, що думати, розгублююсь... Я можу зараз закричати, можу дурницю вчинити. Рятуйте мене, Петю. Та говоріть-бо що-небудь, говоріть...
Трофимов. Чи проданий сьогодні маєток, чи ні — хіба не однаково? З ним давно вже скінчено, немає вороття назад, заросла стежка. Заспокойтесь, люба. Не треба себе дурити, треба хоч раз у житті глянути правді просто у вічі.
Любов Андріївна. Якій правді? Ви бачите, де правда й де неправда, а я ніби втратила зір, нічого не бачу. Ви сміливо розв'язуєте всі важливі питання, але скажіть, голубе, чи це не тому, що ви ще молоді, що ви пе встигли ще перестраждати жодного вашого питання? Ви сміливо дивитесь вперед, і чи пе тому, що не бачите і не чекаєте нічого страшного, бо життя ще приховане від ваших молодих очей? Ви сміливіший, чесніший, глибший за нас, але вдумайтесь, будьте великодушні хоч на кінчику пальця, пожалійте мене. Я ж тут народилась, тут жили мої батько й мати, мій дід, я люблю цей дім, без вишневого саду я не розумію свого життя, і коли вже так треба продавати, то продавайте й мене разом із садом... (Обіймає Трофимова, цілує його в лоб). Тут же бо мій син утонув... (Плаче). Пожалійте мене, хороший, добрий чоловіче.