— Ви мене цікавите. Більшість чоловіків така невиразна, без польоту душі, без поезії; у Вашому єстві криється глибина й емоційність, та насамперед серйозність, яка мені імпонує. Я могла б Вас покохати...
* * *
Після короткої грозової зливи ми разом провідуємо статую Венери на моріжку серед гущавини. Земля навколо парує, туман здіймається до неба, наче дим від жертовного вогнища, щербата веселка зависає в повітрі, ще скрапують дощові краплі з листя дерев, але горобці та синички з веселим цвіріньканням вже стрибають з гілки на гілку, ніби невимовно чомусь радіючи, — усе напоєне свіжими пахощами. Ми не можемо перейти галявини, бо вона ще цілком мокра і волого виблискує на сонці, немов невеличкий ставок, з мерехтливого плеса якого виринає богиня кохання; навколо її голови витанцьовує рій комарів; осяяний сонцем, він видається німбом.
Ванда милується чарівним видовищем, а що лавки в паркових алеях ще мокрі від дощу, вона, щоб перепочити, спирається на мою руку; солодкою втомою дихає усе її єство, очі приплющені, її подих голубить мою щоку.
Я хапаю її руку і — направду не знаю, як на таке наважився — запитую:
— Чи змогли б Ви мене покохати?
— Чом би й ні? — каже вона, задивившись на мене спокійним, просвітленим поглядом, але недовго.
Наступної миті я стаю на коліна й припадаю розпашілим обличчям до запашного мусліну її сукні.
— Северине! Це ж непристойно! — вигукує вона.
Та я не слухаю, стискаю її крихітну ступню і припадаю до неї поцілунком.
— Ви поводитеся украй негідно! — каже вона, вириваючись, і прудко біжить до будинку, а в моїх руках зостається милий моєму серцю черевичок.
Невже це віщий знак?
* * *
Увесь день я не наважувався підійти до неї. Надвечір, сидячи в альтанці, я раптом побачив крізь виноградні зелені шпалери балкона її тендітну рудяву голівку.
— Чому ж Ви не приходите? — гукнула вона з балкона, у її голосі вчувалося нетерпіння.
Я кинувся нагору сходами, та доки біг, знову розгубив усю відвагу, тож тихенько постукав у двері. Вона не запросила увійти, а сама відчинила двері й стала на порозі.
— Де мій черевичок?
— Він... я... я хотів би... — затинався я.
— Принесіть мені мого черевичка, а тоді вип'ємо удвох чаю і побалакаємо.
Коли я повернувся, вона заходилася готувати чай. Я урочисто поставив черевичка на стіл і відійшов у кут, наче дитина, яка чекає покарання.
Я помітив, як вона наморщила чоло, а навколо уст залягла сувора владна складка, яка неймовірно розчулила мене.
Нараз вона вибухнула сміхом.
— Отже, Ви справді закохалися... у мене?
— Так! І страждаю від цього більше, ніж Ви собі уявляєте!
— Страждаєте? — Ванда знову засміялася.
Мене захльоснуло обурення і сором, я почувався знищеним — та надаремно.
— Навіщо? — вела вона далі. — Я ж до Вас по-щирому добре ставлюся.
Вона простягнула мені руку, обдарувавши приязним поглядом.
— І станете моєю дружиною?
Ванда глянула на мене — як же вона глянула? — насамперед здивовано, як мені здалося, і дещо глузливо.
— Де це Ви такої відваги набралися? — запитала вона.
— Відваги?
— Мало того, що одружитися, та ще й взяти за дружину мене — вона підняла черевичок. — Ви так швидко з ним заприятелювали? Але доволі жартів! Невже справді хочете зі мною одружитися?
— Так.
— Що ж, Северине, це справа серйозна. Вірю, що Ви мене кохаєте, я теж Вас кохаю, і — що іще ліпше — ми цікавимо одне одного, тож нема страху, що скоро надокучимо собі. Однак Ви знаєте, я — жінка легковажна, саме тому ставлюся до шлюбу дуже серйозно, якщо вже беру на себе якісь зобов'язання, то хочу знати, що зможу їх виконувати. Боюся... але ні... мої слова завдадуть Вам болю...
— Прошу Вас, будьте відвертою зі мною! — наполіг я.
— Отже, відверто кажучи, я не вірю, що змогла би кохати чоловіка більше... ніж... — вона граціозно схилила набік голівку і замислилася.
— Більше, ніж на рік?
— Що Ви! Від сили місяць!
— Навіть якщо йдеться про мене?
— Якщо йдеться про Вас, то, можливо, два.
— Два місяці! — скрикнув я.
— А що, два місяці — довгий час.
— Мадам, але це виходить навіть поза межі античних пристрастей!
— Бачте, Ви не витримуєте правди.
Ванда пройшлася кімнатою, сперлася на коминка, поклавши руку на поличку й мовчки мене розглядаючи.
— Що ж мені з Вами робити? — нарешті озвалася вона.
— Що завгодно, — відповів я смиренно. — Що принесе Вам вдоволення...
— Як непослідовно! — вигукнула вона. — Спершу Ви хочете мене за дружину, а потім згодні вже й іграшкою стати в моїх руках.
— Вандо! Я... кохаю Вас!
— Так ми знову повернемося туди, звідки почали. Ви кохаєте мене і прагнете зі мною одружитися, я ж не хочу нового шлюбу, бо сумніваюся у витривалості своїх і Ваших почуттів.
— А якщо я таки хочу наважитися на шлюб з Вами?
— Питання в тому, чи я на нього хочу наважуватися, — спокійно мовила вона. — Я чудово можу уявити собі чоловіка, з яким могла би прожити все життя, але це мав би бути досконалий чоловік, чоловік, який би мені імпонував, упокорив би мене своєю сильною особистістю, розумієте? Однак чоловіки — я це знаю! — закохуючись, відразу стають слабкими, піддатливими і... смішними, повністю віддаються на поталу жінці, плазуючи перед нею на колінах. Я ж здатна надовго покохати лише того, перед ким сама погоджуся плазувати. Але Ви так припали мені до душі, що я готова спробувати щастя з Вами.
Я впав їй до ніг.
— Господи! Ось Ви вже й стоїте на колінах! — насмішкувато промовила вона. — Добрий початок! — а коди я підвівся, повела далі: — Даю Вам рік на те, щоб завоювати Мене, переконати в тому, що ми створені одне для одного і зможемо жити разом. Пощастить Вам, стану Вашою дружиною, такою дружиною, Северине, яка суворо й добросовісно виконуватиме свої подружні обов'язки. Цей рік ми проживемо, як у шлюбі...
Мені кров ударила в голову, її очі теж враз спалахнули.
— Ми мешкатимемо разом, поділятимемо усі наші звички, щоб побачити, чи зможемо вжитися удвох. Я наділяю Вас усіма правами шлюбного чоловіка, залицяльника і друга. Це Вас задовольнить?
— Мусить задовольнити.
— Жодного примусу!
— То я хочу...
— Неперевершено! Чую слова справжнього мужа. Ось Вам моя рука.
* * *
Десять днів ми не розлучалися ані на годину, за винятком ночей. Тепер я мав право досхочу дивитися їй у вічі, тримати в руках її долоні, прислухатися до її слів, усюди її супроводжувати.