– Там хтось є! – верещала вона. – Там грабіжник!
Негайно за її спиною виникла темна громада Купера. Відкинувши дівчину вбік, він увірвався в темну вітальню.
Все сталося так швидко, що я, навіть, не встиг зрушити з місця, застигши перед відкритим сейфом, паралізований раптовим страхом.
Чутно було, як дівиця вискочила з квартири і понеслася до сходів, продовжуючи видавати крики, пронизливі, як паровозний сюрчок.
Я бачив невиразно темну фігуру Роя, який притулився до стіни за відкритими дверима. Купер його не помітив. Він дивився і йшов прямо, витягши вперед руки, мовби збираючись вхопити мене за горло. В цей час Рой нечутно вислизнув з-поза дверей і підняв над головою Купера ломик, який ми прихопили з собою на той випадок, якщо не зможемо підібрати ключі і доведеться ламати двері. Ломик рухнув на голову Купера в ту мить, коли він схопив мене за груди. Велетень гепнувся, ніби смертельно поранений бик, шкребучи пальцями по моєму плащі, допоки падав.
– Швидше! – видихнув Рой. – Тікаємо!
Ми чули, як внизу волає дівчина, стукочучи підборами по сходах.
Я кинувся прожогом до дверей
– Чет, – прошипів Рой, – тільки не вниз. Нагору!
Але паніка, яка охопила мене, була така велика, що нічого не тямлячи і не слухаючи, я вже мчав униз по сходах. Мені хотілося одного – вибратися звідси якомога скоріше, вибратися геть з цього дому!
– Чет!
Я чув застережний оклик Роя, але зупинитися вже не міг і продовжував стрімко спускатися. На сходинковому майданчику другого поверху, в ту мить, коли я пробігав повз, зненацька відчинилися двері квартири, звідти визирнув зляканий худий чоловік з сивим волоссям, але, побачивши мене, швидко зачинив двері.
Я в три стрибки подолав наступний проліт, але спіткнувся і, втративши рівновагу, впав.
Схопився мов божевільний, промчався, плигаючи через кілька сходинок останній проліт і вискочив до вестибюля.
Довгонога блондинка притулилася до дверей придверника, нажахано дивлячись на мене. З перекошеного, в яскравій помаді, червоного рота рвався пронизливий крик.
Придверник, який вискочив з підвального приміщення в сорочці і штанях, зі скуйовдженим волоссям, мужньо кинувся на мене, намагаючись затримати. Ми повалилися на підлогу, сплітаючись у відчайдушній боротьбі клубком із рук та ніг.
Я бив його по голові, тулубу, наніс кілька ударів по обличчю, перш ніж мені вдалося вирватися. Піднявшись з підлоги, я метнувся до дверей. Відкриваючи їх, я почув, як придверник засвистів у поліцейський сюрчок. Пекельна суміш оглушливих сюрчків і пронизливих вересків блондинки неслася мені вслід коли я вискочив, нарешті, за двері.
Я понісся по доріжці від під'їзду до вулиці, все ще чуючи жіночий крик, хоча звук поліцейського сюрчка перекривав його.
Серце калатало, піт заливав очі. Вибігши на вулицю, я почув позаду оклик. Набігу озирнувся і побачив темну фігуру у високому картузі чоловіка, який гнався за мною.
Я не зупинився, продовжував бігти, як зненацька гучно вдарив постріл. Зле, як шершень, продзижчала куля поряд з моєю щокою.
Треба було пересікти вулицю, на тому боці було темніше.
Знову постріл. І враз чиясь велетенська рука з величезною силою штовхнула мене в спину, і я впав обличчям вниз на дорогу. Обпік сліпучий спалах болю. Я хотів перевернутися на спину, але біль паралізував мене.
Останнє, що я запам'ятав, перш ніж втратити свідомість, – тупіт людей, що бігли до мене.
Глава 2
Спочатку я почув приглушені, невиразні голоси, вони долинали відкілясь здалеку.
Голоси щось шепотіли мені з глибини довгого, з милю, коридора.
Потім мене пронизав гострий біль всередині грудей, він ріс і ріс, по мірі того, як я виходив з глибокої чорної несвідомості.
Я приплющив очі. Мене оточували білі стіни. Я розрізнив розпливчасті контури чоловічої фігури, що схилилася наді мною. Біль став нестерпним, і я знову заплющив очі.
Але розум вже включився в роботу. Я все згадав: як нісся по трьох прольотах сходів до вестибюля, бійку з придверником, дикий крик довгоногої блондинки і моя сліпа дурна втеча по вулиці. І знову почув два постріли з поліцейського пістолета.
Отож, мене спіймали. Спроба вкрасти, вхопити, розжитися легкими грошима закінчилася госпітальною койкою і схилившимся наді мною фараоном.
– Схоже, він не так вже й серйозно поранений, – сказав раптом чітко чийся брутальний голос, – чому б не потрясти цього мерзотника прямо зараз і не витрясти з нього його міленьку душу.
Жорсткий, лихий голос копа, такий часто слухаєш у кіно, затишно влаштувавшись в глядацькому залі, і, навіть, не можеш собі уявити, що він буде коли-небудь мати стосунок до тебе.
– Він встигне ще розповісти, – відізвався другий голос, набагато м'якший, – немає причин так квапити події, сержант. А йому пощастило. Ще дюйм вправо – і він був би зараз мертвий.
– Хіба? Б'юся об заклад – скоро він буде шкодувати, що не помер. Тоді я з ним розберуся.
Я вже остаточно прийшов до тями і крізь вії поглянув на людей, що стояли біля моєї постелі. Один був у білому халаті, невисокий, повнотілий, з добрим лицем, другий – велетенського зросту, з грубими рисами обличчя, маленькими пронизливими очицями і ротом, ніби прорізаним бритвою. По його неохайному темному костюму, манері носити капелюха я зрозумів, що цей власник брутального голосу – поліцейський слідчий.
Я лежав тихо, прислухаючись до болю в грудях. І раптом згадав про Роя. Цікаво, як він.
На відміну від мене, Рой не впав у паніку. В той час, коли я, наче сліпий наляканий баран, мчався донизу, прямо в руки закону, він піднявся нагору. Чи вдалося йому втекти?
Якщо його ніхто не бачив, як він покидав будівлю, він чистий. Впіймали тільки мене, мене ж бачили біля сейфа з грошима Купера, я розвідував у придверника, коли приходить і виходить Купер. Я біг з квартири, бився з придверником. Рой був ні при чому.
Несподівано я згадав той жахливий тріск, який почувся, коли Рой опустив ломик на голову Купера. Це був страшний удар, нанесений з жорстокістю, якої я раніше і не підозрював у Роя.
Зненацька мене охопив моторошний липкий жах. Що з Купером? Невже Рой його вбив?
Близько і густо повіяло тютюном і застарілим потом. Розплющивши очі, я побачив прямо перед собою червону пику лютого фараона.