— А знаєте, Тарасе Григоровичу, — втрутився Фішер, — пан Крулікевич і пан Завадський58, наш третій товариш, три місяці лежали в госпіталі після "зеленої вулиці".
— Як?! Шпіцрутенами?! — стиснув зуби Шевченко.
— Так... Двічі прогнали через п'ятсот чоловік, — ствердив Крулікевич. — Як підбурювачів до повстання. Так сказано в конфірмації.
В цю мить увійшов мокрий від зливи Завадський — присадкуватий огрядний чоловік з білявим волоссям. У руках тримав він велику папушу тютюну в сірому обгортковому папері.
Фішер поспішив і його познайомити з Кобзарем. Потиснувши Шевченкові руку, Завадський скинув мокрий мундир і, сідаючи до столу, спитав гостя:
— Палите?
— Так, але цигарки, а не люльку.
— А я дістав у бухарців чудового кафану. Це один з найкращих турецьких тютюнів. Може, попробуєте? Тютюн дійсно чудовий.
— У мене є зайва люлька, — заметушився Фішер. — Прошу: на знак нашої майбутньої дружби запалимо "люльку миру".
— Ну, коли ви так ставите питання... — й собі посміхнувся Шевченко, приймаючи люльку.
Закурили. Після махорки й дешевих цигарок поет з насолодою вдихав запашний дим кафану і раптом помітив на стіні велику полицю з книжками. Очі його спалахнули, як у голодного, що побачив хліб. Крулікевич перехопив його погляд, і суворі очі його потеплішали:
— Раді книжкам? Дійсно, з ними тут важкувато. Це земляки з Оренбурга нас виручають, а іноді й батьки щось надішлють з попутниками. Наша бібліотека до ваших послуг.
Шевченко підійшов до полиці. Міцкевич59, Мольєр60, Словацький61, Шіллер62 польською мовою, Ян Кохановський63, Гнат Кра-сіцький64, Вальтер Скотт65, німецькі, польські, французькі романи. І тільки три книжки російською мовою: Пушкін, Рилєєв та "Пестрые сказки..." Одоєвського.
— Чи нема у вас часом Герцена? — спитав він, переглядаючи паризьке видання "Гражини"66.
— Є, але в Барбосовій буді, — обізвався Завадський, який в цей час кришив на столі тютюн.
— Все заборонене ми тримаємо надворі, в собачій будці, — сміючись, пояснив Фішер. — Рилєєв теж завжди буває там, але сьогодні ми не встигли його сховати, бо хазяї були дома. До Барбоса ходимо, коли їх нема, або вночі, коли вони сплять, Барбос чесно охороняє книжки. Він нас любить... Наш хліб та кістки з нашого борщу.
— А ікла в нього — як у вовка, — додав Завадський. — Ніхто чужий не наважується наблизитися до його буди.
— А хазяї?
— Вони не знають про нашу схованку. Ми зробили її, коли ремонтували буду. Але тепер під час будь-якого обшуку у нас нічого не знайдуть.
Шевченко вибрав "Пёстрые сказки..." та маленький, кишенькового формату, томик Міцкевича. Тим часом на столі з'явився самовар і закуска. За чаєм багато розмовляли.
— Що ж все-таки було в тому Кракові? В російських газетах про це майже нічого не писали, — спитав Шевченко.
Крулікевич запалив люльку, глибоко затягнувся.
— Думали ми повстати усім народом, щоб у кожному селі, місті й містечку ворог не мав ані хвилинки спокою. Щоб з кожного лісу й садка, з-за кожної скелі в горах та з кожного житла в нього стріляли або стежили за ним непомітні очі, готуючи йому засідку чи пастку. Отак, як воювали іспанці з Наполеоном, який переміг могутні держави, а іспанських патріотів не подолав... Призначили повстання на двадцять перше лютого, та знайшлися зрадники: шляхтичі попередили ворога. Австрійці прислали загін на допомогу прихильному до них урядові, і за кілька днів до повстання заарештували більшість наших проводирів. Тому повстав лише Краків. І головною силою стала міська біднота. Вони захопили місто, і австрійським воякам довелося тікати. Був створений тимчасовий уряд, який одразу видав маніфест, закликаючи всіх до боротьби за незалежність Польщі, й одночасно скасував податки й оголосив демократичні права. На жаль, в самому уряді почалися суперечки: одні думали обмежитися національним питанням, другі вказували, що селяни вимагають скасування кріпацтва, робітники — більшої платні й дешевого хліба, міщани — громадянських прав. Такі вимоги налякали шляхту й буржуазію, а австріяки почали наступати значними силами. Почалися бої. На допомогу місту прийшов загін робітників з соляних копалень з Велички під керівництвом Дембовського 67. Він налагодив оборону міста, під його впливом значно розширили демократичні реформи, і це привернуло до повстання маси селян. Чекали повстання в Сілезії, Познані, на Віслі, и Галичині. Там дійсно почалися селянські заворушення, але сили були надто нерівні. Дембовський загинув у бою, і на початку березня австріяки захопили Краків... А ми опинилися в Орській...
Крулікевич замовк, але нервовий тик довго смикав його тонкі губи, і вираз суворого обличчя став скорботним. Опанувавши себе, почав розповідати про свій "арешт, слідство й суд.
Потім Шевченко розповів про Кирило-Мефодіївське товариство, про зошит "Три літа", який забрали у нього жандарми, прочитав їм свої "Посланіє мертвим, і живим, і ненародженим землякам", "Заповіт" і ще дещо.
Поляки дивилися на поета побожно. Уперше в цій страшній в'язниці без стін вони були щасливі.
А Шевченко, повернувшись в казарму, ліг на свої нари і розкрив книжку, удаючи, що читає, але не "Барвисті казки" і не Міцкевич, а спогади далекої юності стояли перед його очима.
Тоді все клекотіло в Вільні, назрівало повстання. Навіть тендітна і сором'язлива Дуся Гусиковська 68, його недовге поетичне кохання, — і та палала священним вогнем боротьби за свій народ... Тоді він теж читав Міцкевича, і теж був повен завзяття. Вивчив польську мову, яка так згодилася йому сьогодні. І від щирого серця позаздрив Тарас Григорович полякам, які навчилися так міцно гуртуватися, які виявилися здатними до справжньої боротьби.
От коли б російським мужикам, і українським, і польським, нещасним кавказьким горцям, і цим голим і голодним киргизам з'єднатися та й вдарити на самодержавство!
І взагалі як це сталося, що два братніх слов'янських народи почали ворогувати? Жити б їм у вічному мирі добрими сусідами, пліч-о-пліч стояти проти ворогів, як стояли колись проти турків під мурами Хотина, як вийшли проти німецьких рицарів на береги Балтики та Чудського озера...
Сутеніло. Пройшла вечірня молитва й перевірка. Казарма помалу стала затихати. А Тарас Григорович усе думав, думав про минуле, і сон тікав від нього. В грудях здіймалося тепле почуття до цієї пошматованої на три частини країни, де народжуються такі відважні й непохитні люди.