Опинившись на знайомому місці, Бутаков вирішив вдруге обслідувати третій повноводний рукав Амудар'ї. Цього року хівинців на березі зовсім не було. Вночі він пройшов рукав вбрід, разом із Рибіним промірюючи дно. Потім, порівнявши наслідки торішнього і теперішнього промірів, Бутаков зрозумів, що це єдиний судноплавний рукав у гирлі Амудар'ї, в який зможуть вільно входити плоскодонні пароплави з невеликою осадкою.
Казах-провідник розповів Бутакову, що на острові Токмак-Ата є могила святого. Народ дуже шанує його, але хан заборонив ходити сюди на прощу, поки не знімуть врожаю ягід джиду, а сам приїжджає сюди молитися взимку.
Набравши великий запас прісної води, Бутаков рушив на розшуки "Николая", команда якого, напевно, теж страждала від спраги.
Двадцять першого червня надвечір шхуни нарешті зустрілися. Поспєлов негайно з'явився до Бутакова доповісти як справи. Він устиг зняти майже весь східний берег моря: йому лишилися лише останні тридцять миль, хоча плавання його було значно важчим, ніж плавання "Константина".
— Важко було? — співчутливо спитав Бутаков, коли Поспєлов замовк.
— Важко, — щиро признався той.
— Рвалися канати?
— Рвалися.
— От мерзотники, казнокради! Взяли такі гроші, а підсунули гниле, — вилаявся Бутаков.
— Але найважче було нам під час шторму з градом. Здавалося, ось-ось загинемо. Адже ж я не маю вашого досвіду, ваших знань. Матроси підказували, що робити.
— Та йя, щиро кажучи, мало вірив у порятунок, — сказав Бутаков. — А про вас думав: коли сховалися за якийсь острів, — врятуєтесь, а ні — вічна вам пам'ять. Адже ж "Николай" майже не здатний маневрувати. Неповороткий він, як стара баба.
— Оце вірно! — підхопив Поспелов. — А потім весь час мучилися ми без води. Вся сирдар'їнська вода зіпсувалася в дерев'яних діжках вже на четвертий день. Довелося вилити її в море. Сподівалися набрати води в гирлі Кувандар'ї, а там від річки залишилося сухе річище, тому що хівинці зробили на ній греблю за шістдесят верст від гирла для зрошення своїх ланів. Тільки в ямах де-не-де траплялася ще снігова вода, і ми рятувалися нею. Так і мучилися. Дощ збирали, а потім смоктали мокру парусину.
— Ну, а зараз як? — стурбувався Бутаков. Поспелов лише гірко всміхнувся й зітхнув.
— Я вам привіз води. Знав, відчував на відстані, як вам важко. Накажіть набирати, — заметушився Бутаков. — Тихов! Боцмана!
— Єсть боцман! — вихором влетів в кают-компанію Клюкін.
— Видати шхуні "Николай" один залізний бак на воду та води відер з сімдесят. А нам, Тихов, подай гарячого чаю з лимоном.
— Та з ягідкою, — ласкаво відгукнувся Тихов, накриваючи на стіл. — Це я сьогодні з топографами на острові був, відро дикої полуниці назбирав.
Користуючись винятковим штилем, шхуни стояли борт до борту, як біля пірсу великої гавані. Обидві команди радісно взялися до роботи, і за годину шістдесят п'ять відер свіжої прісної води були налиті в трюм "Николая" в великий металевий бак, і змучена спрагою команда з насолодою пила чай, щойно заварений турботливим коком.
В кают-компанії теж пили чай. Зав'язалася дружня розмова. Поспелов пишався своїми мисливськими трофеями. Шевченко показував нові акварелі та сепії, Вернер — збагачений гербарій та колекцію пташиних яєць. Рибін розповів, як багато тигрових та кабанячих слідів довелося йому побачити на островах і які кумедні тутешні маленькі зайці з надзвичайно довгими задніми ногами і тому дуже схожі на кенгуру.
Раптом на палубі почулися ніжні звуки мандоліни, потім вступила гітара і хтось заспівав спочатку приглушено, ніби нерішуче пробував голос, потім знов зазвучала гітара і заспівав хор лунко і впевнено. Почувши знайому мужню мелодію, Шевченко вийшов на палубу і за кілька хвилин повернувся в каюту і з якимсь особливим урочистим і стальованим виглядом виструнчився перед Бутаковим.
— Ваш скобродь! Екіпаж довіреної вам першої воєнно-морської Аральської флотилії покірно просить ваш скобродь вийти на палубу і прослухати пісню, створену екіпажем вищеназваної флотилії на честь Першої Аральської науково-описової експедиції і її відважного капітана, кругосвітнього мореплавця, нових земель і морів відкривача, капітан-лейтенанта Олексія Івановича Бутакова.
— Годі вам жартувати з мене, Тарасе Григоровичу! — зніяковівши, всміхнувся Бутаков. — Сідайте краще їсти полуниці. Давно ми такого чудового десерту не бачили.
— І не думаю жартувати, — вже просто й серйозно відповів Тарас Григорович. — Команда дійсно склала пісню на вашу честь. Адже наші Парфенов та Забродін з сімейств поморських "сказителей русских былин".
— Підемо, Олексію Івановичу, послухаємо. Пісня дійсно наче непогана, — підвівся Поспелов, пропускаючи наперед Бутакова.
Матроси сиділи хто на бухтах канату, хто на лаві, хто на запасному якорі, а хто й на фальшборті чи на палубі. Двоє тримали в руках мандоліни, а Парфенов — гітару. Коли офіцери розташувалися на складних стільцях, Парфенов узяв дзвінкий акорд і Авер'ян Забродін почав високим ліричним тенором:
— Как по морю...
— Как по морю да по морю по Аральскому... — дружно підхопили чисті баритони й баси.
Как по морю да по морю по Аральскому Наш корабль "Константин" в синю даль летит, Паруса его белокрылые Крепко ветром тугим наливаются.
На корме его — наш российский флаг. Наш прославленный флаг да андреевский. На грот-мачте бренд-вымпел полощется, С теплым ветром играет косицами.
Капитана то вымпел отважного, Бутакова, морей открывателя. А идём мы с ним да в неведом путь По тем синим волнам, по нехоженым...
А и должен он море Синее Вширь и вглубь до дна точно вымерять, На чертеж положить до излучинки, Указать пути внукам, правнукам.
Острова его безымянные Окрестить навек русским именем, Заслужив в веках славу вечную Трудовым своим честным подвигом.
Матроси співали майстерно. Мотив був суворий, мужній і по-своєму оригінальний. Він навіював думку про важкий і героїчний труд моряків, про одвічний гуркіт штормового моря...
Бутаков був глибоко зворушений і схвильований. Він ніяково термосив пальцями кашкет, а ледь помітний теплий вітрець ласкаво роздмухував його густе чорне волосся.
— Спасибі, хлопці. Від усієї душі спасибі, — нарешті промовив він, і голос його мимоволі здригнувся. — Тільки треба було б додати, що без таких сміливих і хороших матросів, як ви, ніякий капітан нічого не добився б. Це наша спільна справа і спільна мета.