Опівночі ущухло все. Замовкли співи й веселе тупотіння танцюристів. Рідкіше чулися розмови, потім почали гаснути вогники, і коли останній вогник нарешті заплющив на ґнотику свої повіки, а там, де весь день палали золоті кущі вогнищ, тільки вологий квітневий вітер роздмухував попіл, — старша сваха привела до Жайсака Кульжан.
Знов просиділи вони до світання на самоті, зрідка перекидаючись словами, щасливі свідомістю, що наближається хвилина, коли ніщо, крім невблаганної смерті, не зможе відірвати їх одне від одного. Як і вчора, Жайсак обережно вкрив Кульжан теплою пухнатою ковдрою, пригорнув її і притулився щокою до її щоки. І як тоді, в Каракумах, коли вперше здригнулося його серце ніжністю й передчуттям майбутнього кохання, пухнасті вії Кульжан торкнулися скроні молодого табунника, а його довгі й пругкі вії відповіли їй легким дотиком, наче обвіяли її крильця нічного метелика. Вони завмерли, відчувши, що зараз замкнулось таємне коло їх буття, — навіки разом.
І, як вчора, текло над ними високе зоряне небо і холола під ранок весняна земля...
Кульжан пішла за годину до світанку, а Жайсак ледве дочекався, коли прийдуть його наглядачки, сплатив їм викуп за звільнення і, стрибнувши на коня, якого привів йому Тайжан, помчав до табунного стану,
Старенька Кумині вже підготувала каде, тобто весільні подарунки для Кульжан, Джантемира та Зейнеб. Незважаючи на роки й надмірну роботу, яка передчасно зігнула і виснажила її, Кумині встигла з'їздити верхи до маркітанта в Раїм і купила для Кульжан два разки коралів та блакитне фарфорове намисто, купила посуд для господарства молодих, самовар та різні дрібниці.
У баїв весілля іноді розтягувалося на тижні, але Жайсак поспішав одружитися, повний таємного страху перед Моддабаєм і зрадливою долею. Квапили його й росіяни, та й сам Джантемир був радий якомога швидше позбутися доньки, яка принесла йому такий багатий калим, щоб частка цього калиму не пішла на вгощання юрби голодних гостей.
Поки Жайсак їздив по дарунки і по свою матір, в аулі почали ставити велику білу юрту, яку, за звичаєм, заможні батьки дають у посаг доньці. Туди ж перенесли й скрині Кульжан з її одягом та деякими речами померлої матері.
В другій половині дня примчав Жайсак з приятелями. Він подарував Джантемирові кинджал і п'ять розкішних шкурок чорно-бурих лисиць, Кульжан — два намиста і оксамиту на сукню, Зейнеб — перську шаль, а чотирьом братам Кульжан — по щеняті-вовкодаву і по пістолету. Побувши трохи з майбутнім тестем і поговоривши з ним про різні господарчі справи, він знов, за звичаєм, зник у свій степовий самотній притулок під суворий нагляд аульних жінок.
Увечері знов прийшла до нареченої Маржан кликати її до своєї юрти і знов на Кульжан напали викрадачі, знов почалася удавана бійка, і викрадену наречену загорнули в килим і понесли, наче сповите немовля, до юрти Тайжана, де до півночі не вгавав веселий сміх, музика, жарти й співи.
Опівночі сюди зібралися всі родичі нареченої і єдина рідна нареченому людина — його матір Кумині, яка вперше за багато років одягла не жебрацьке дрантя, а пристойну сукню, яку потай пошила і подарувала їй Кульжан.
Мулла з Іргиз-Кала вже третій день жив в аулі, і коли бай за звичаєм, наказав молоді: "Покличте муллу, хай і призове благословення Аллахове на наших дітей", — мулла в ту ж мить переступив поріг Тайжанової юрти.
Тут Ісхак з Тайжаном розіграли веселу комедію: один з них удавав батька нареченого, а другий — батька нареченої. Вони торгувалися про калим, пересипаючи цей торг жартами й дотепами, прислів'ями та натяками, що викликали у присутніх дзвінкий і щирий регіт.
— Ні, я не згодний, — кричав Ісхак, який грав Джантемира, — щоб у баранів були відстрижені хвости! Стрижений баран — не баран, а бараняча шкура з кістками і м'ясом всередині.
— А я не можу інакше, тому що в нареченої вчора обстригли всі нігті на руках і ногах. Це вже не дівчина, коли в неї нема довгих нігтів. Ось за ці нігті я й забираю баранячі хвости.
Присутні реготали, а обидва "артисти" змагалися в вигадках, висуваючи все нові та нові причини для суперечки. Нарешті муллі обридло чекати, і він зупинив їх владним жестом:
— Досить вам! І тепер спитайте в нареченої, чи згодна вона піти заміж за Жайсака, сина Шакіра?
Тайжан і Ісхак підвелися і рушили до нареченої, яка мовчки сиділа під самим кереге. Молоді люди наблизилися до неї і спитали:
— Скажи нам, Кульжан, чи згодна ти стати дружиною Жайсака, сина Шакіра?
Кульжан пам'ятала повчання старих жінок і удала, що не чує запитання. Вони почекали з хвилину і знов повторили те ж запитання. І знов вона промовчала, хоч їй хотілося крикнути на весь світ: "Так! Згодна!" Але звичай наказував мовчати. І вона мовчала, тому що нема голосу в мусульманської жінки, коли вирішують її долю. І втретє спитали її Тайжан з Ісхаком. Тільки тепер дозволялося жінці або вимовити заповітне "так", або знов промовчати. І так розхвилювалася в цю мить Кульжан, що лише ворухнула губами, не в силі вимовити заповітного слова. Тоді подружка, яка сиділа поруч, голосно вимовила за Кульжан.
— Так, вона згодна.
— А тепер підіть та спитайте в нареченого, чи згодний він, — суворо наказав мулла.
Жайсак давно вийшов із свого тимчасового притулку і стояв на дворі біля входу в Тайжанову юрту. Ісхак з Тайжаном вийшли до нього і за мить одразу передали муллі його тверду відповідь.
Мулла поставив перед собою чашу, повну води, благословив її, відпив ковток, і передав її, щоб наречена й наречений теж відпили з неї, а за ними й усі присутні. Потім він вийшов з чоловіками і, коли б в аулі була мечеть, прочитав у ній шлюбні молитви. Але ж мечеті в аулі не було, тому мулла рушив до гостевої юрти Джантемир-бая, а жінки тим часом накинулися на наречену, яку марно намагалися захистити її подружки, і занесли її в одну з батькових юрт.
Звідти вже старша сваха, що приготувала в юрті молодого подружжя постіль, привела наречену в її нове житло й пішла по Жайсака.
Лише тепер Жайсак та Кульжан нарешті відчули, що всі перешкоди пройдено і віднині вони належать одне одному.
Вранці молоді за звичаєм пішли до Джантемира на поклін. Він благословив їх, добре почастував і одразу почав з Жайсаком розмову про те, що в Іргизі незабаром має бути великий той з байгою, до якої треба підготувати кілька скакунів.