Щасливо зітхнула й старенька Кумині. Другого ж ранку Зейнеб сказала, що її звільнено від будь-якої роботи. Після синового весілля вона житиме в білій юрті молодого подружжя, а поки що хай відпочиває і готується до весільного тоя.
XII. ВЕСІЛЛЯ КУЛЬЖАН
На прохання "майирів", весілля призначили на перший день Великодня, щоб вони могли бути на ньому без шкоди для служби.
Після заручин Жайсак оселився в табунному стані, щоб таким чином зберегти звичний лад шлюбних церемоній, які відбуваються то в аулі нареченого, то в аулі нареченої. Лише остання, сьома частина шлюбною ритуалу, мала умовно відбутися не в табунному стані, а в аулі Джантемира, але в білій юрті, яку дістала Кульжан у посаг і де житимуть молоді.
Напередодні шлюбу з'їхалися в аул сусіди допомагати готуватися до весілля, всі в святковому чепурному вбранні, верхи на конях із сідлами, оздобленими різьбленням і полірованою інкрустацією з кістки. На вогнищах кипіли в казанах різні юшки й страви. Різали й білували баранів, обскубували дичину. Пили чай та кумис, співали, танцювали, чулася весела музика.
Жайсак тим часом виїхав з табунного стану, оточений почтом з друзів і, за звичаєм, зупинився за півверсти від аулу і надіслав одного з жигітів сповістити наречену про своє наближення. Посланця зустріли весело й привітно і перш за все почали частувати, а молодиці з дівчатами вийшли юрбою назустріч Жайсакові. Жайсак, за звичаєм, тричі мовчки низько вклонився їм, а дружина Байсали, Заруза, запропонувала збудувати йому на час багатоденного весілля шлюбний намет або юрту.
— Тільки не за дурничку. Ми не працюватимемо без платні, — попередила вона, граючи бренькливим намистом із срібних монет з підвісками із важких карбованців.
— У мене грошей нема, — за звичаєм відповів Жайсак, не підводячи очей. — Ідіть до Тайжана — він вам сплатить.
Діставши викуп, кілька шовкових хусток, дівчата й молодці взялися до роботи. Вони принесли з аулу частини кереге, колоду для порога і стовпи для одвірків. Інші тягли важкі повсті й килими. За годину юрта нареченого була готова. В ній мусив він залишатись полоняником жінок до кінця всіх шлюбних церемоній. Жінки жартували з нього, непомітно пришивали його чапан до підстеленої повсті або до килима, намагалися забруднити вугіллям або підливою до страви поголену голову, пустити йому за комір живу жабу чи жука, але більшість їх захищали його і вихором бігали в аул по гарячий чай або кумис, приносили горіхів та різних ласощів, щоб усе життя його було солодким, як частування в дні весілля.
ЗІнаїда Тулуб. ISBN 978-966-97236-2-8.
369
Кульжан тим часом сиділа в батьковій юрті. Довідавшись про появу нареченого, виконуючи старовинний звичай, вона сіла спиною до входу, обличчям до кереге й спустила кінці свого серпанку, а подружки заспівали навколо неї одну з основних весільних пісень, так звану "Жар-жар". Це слово означає друг — чоловік, дружина. Дівчата починають перший куплет і наприкінці кожного вірша хор жигітів відповідає їм приспівом: "Жар-жар". Це мало нагадувати нареченій, що віднині чоловік заступає їй батьків, родичів і подружок і лише на нього мусить вона покладатися в своєму житті:
Лягає на повсті узор, наче пісня дівчат молодих. Для тоя весільного ріжуть кобил ялових, —
почала Каракоз, улюблена подружка Кульжан.
— Жар-жар! — весело відгукнулися з-за юрти басовиті молоді голоси.
Ата, я благаю: залиш мене вдома на рік!
Вже надто короткий щасливий дівочий мій вік! —
благали жіночі голоси.
Але хор жигітів весело закінчував кожну строфу тим же самим приспівом, а потім, коли зовсім згасли голоси, ніби впевнившись, що марні всі благання і сльози, заспівали самі жигіти:
Радість весняного розквіту дівчини швидко згаса, Стелеться шлях тобі інший, дівчино-краса. Отже, прощайся з батьками, з аулом, з усім, Що ти любила, бо вже з чоловіком ти їдеш своїм.
Для тисяч і тисяч дівчат Казахстану ця пісня бриніла сумно, як жоктау, але для Кульжан це був гімн переможного кохання; з рідним аулом вона не прощалася — просто переходила з батьківської юрти до юрти Жайсака, де не один раз старенька Кумині давала їй сирітці, що рано лишилася без материної ласки, краплю тепла, якого так потребувало дитяче серце. А крім того, вона назавжди звільнялася від огидної влади Шаукен.
Байга була бучною і повною азарту. Але Жайсак усе сидів за межами аулу, в своїй тимчасовій юрті під пильною охороною жінок.
Сиділа й Кульжан у напівтемній глибині батьківської юрти, де подружки весь час співали сумних пісень прощання з дівоцтвом.
Зате Рахім та Ісмагул відчували себе героями. У першому забігу Ісмагул скакав на Акбозаді, а Рахім на Білоногому. В другому забігу Рахім скакав на Карайгирі, а Ісмагул на Джантемировому Каракусі. І обидва рази хлопчики зайняли перше і друге місця.
Граючи в благородство, Джантемир оголосив у присутності всіх баїв та аксакалів, що він відмовляється від свого приза на користь Жайсака, бо це Жайсак виростив і виїздив не тільки цих переможців, але й усіх його скакунів, і, приймаючи його тепер за сина, він вважає його учасником своїх перемог. Це коштувало Джантемирові лише сто двадцять вісім баранів, але знову піднесло його славу у Великому степу.
Поки гості боролися, фехтували, стріляли в жамбу, танцювали, вражали глядачів джигітовкою і співали, дівчата-подружки, виконуючи старовинний звичай, повели наречену прощатися з аулом. Вона входила в кожну юрту, низько вклонялася її мешканцям, вимовляла сумні слова прощання або приймала поздоровлення та добрі побажання, а очі її сяяли щастям. Урочистий похід дівчат з їх сумними прощальними пісними тривав понад дві години, поки подружки не привели її назад до батьківської юрти.
Зейнеб, що виконувала на весіллі роль матері нареченої, широко відкинула завісу юрти, а чоловіки підгорнули візерунчасті білі кошми, які огортали юрту навкруги, щоб гості та всі жителі аулу могли зо всіх боків бачити Кульжан крізь ґратчасті кереге, а молодь хором заспівала пісню, де вихвалялася краса, добре серце і доброчесність нареченої та батьків, що виростили й виховали таку прекрасну дівчину.
Сутеніло. Аул розквітнув золотими кущами вогнищ. Бучне свято тривало, але разом із ніччю прийшов час виконання інших старовинних обрядів, народжених за глибокої давнини, коли ще не було ані одруження за угодою, ані одруження через купівлю та продаж жінки, а дівчат викрадали і потай вивозили в далекі аули, звідки не було вороття.