Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.
Лилась пожежі вулканічна лава, стояли в сивих кратерах сади. І захлиналась наша переправа шаленим шквалом полум'я й води.
Був білий світ не білий вже, а чорний. Вогненна ніч присвічувала дню. І той окопчик — як підводний човен у морі диму, жаху і вогню.
Це вже було ні зайчиком, ні вовком — кривавий світ, обвуглена зоря! А я писала мало не осколком великі букви, щойно з букваря ...
Ліна Костенко в 1961 р.
Це тільки уривок того вражаючого твору, який так яскраво малює картину війни й долі дітей. Цю збірку після багатьох років мовчанки й бойкоту преса згадала позитивною рецензією. Так поволі пробивалась дорога до видавництва для талановитої поетеси. До цього треба згадати, що по цей бік греблі теж дуже часто друкувались її поезії, брали їх до збірок, деклямували на різних концертах, святах, а видавництво Смолоскип у 1969 році зібрало все досі друковане Ліни Костенко й видало великим збірником Поезії, що має 350 стор.
Та ось навесні 1980 року Київ та літературні кола сколихнула чудова новина: вийшов з друку історичний віршований роман Ліни Костенко Маруся Чурай. Після появи віршованого роману Максима Рильського Марина (1933), досі, здається, не було такого значного змістом і майстерністю віршованого роману. Сама назва говорить, що це твір про напівлегендарну піснярку, що жила за часів Богдана Хмельницького. її авторству приписують 16 пісень, які стали народніми. Народилась Маруся Чурай нібито в Полтаві десь в 1628-му році, дочка сотника Гордія Чурая, що загинув у боротьбі проти поляків. Най-відоміші її пісні, — це Ой, не ходи, Грицю ... та Засвистали козаченьки. З її піснями козаки вирушали в похід проти ворогів, що нападали на Україну. Відомо також, що пісня Ой, не ходи, Грицю була перекладена свого часу польською, німецькою, й французькою мовами.
Аналізуючи й оцінюючи цей твір, слід сказати, що багато легше писати його на тему, якої ще не використали інші автори. А Ліна Костенко взяла для твору тему відомої пісні, про що відтоді написано не менше 100 творів. Літературознавець Павло Филипович написав ґрунтовну працю про твір Ольги Кобилянської У неділю рано зілля копала, згадавши при цьому всіх авторів, що використали цю пісню як тему зради.* З того бачимо, що від 1805-го року, коли вперше в збірниках на-родньої творчости появилась пісня Ой, не ходи, Грицю, протя-тягом 175 років ця тема обійшла безліч творів. І хоч ця тема зради відома в світовій літературі від появи відомого лицарського роману Трістан та Ізольда, ім'я автора якого навіть не збереглося, тема української пісні набула ще більшої популярности.
Отже, крім того, що цю пісню було надруковано безліч разів у різних збірниках, навіть в Росії протягом 5-ох років надрукували 7 разів, на цю тему були створені нові пісні, поеми, оповідання, повісті, романи, драми і не тільки в Україні, айв Польщі та Росії різними мовами. Згадаємо хоч головніші.
У 1827-му році надрукував згадку про Марусю Чурай петербурзький журнал Вестник Европы. Тарас Шевченко згадує не раз Гриця в Кобзарі. Для Марка Вовчка та Мих. Драгома-нова ця пісня була улюбленою. У Польщі на цю тему появилося кілька пісень, як Ганця отруїла Яся.
У 1839-му році рос. письменник кн. О. Шаховской надрукував драму Маруся. Малороссійская Сафо**, згадуючи, що пісня Марусі Чурай Засвистали козаченьки була улюбленою піснею Богдана Хмельницького. Видатний польський поет ІО. Словацький у 1831 р. писав до матері з Парижу, що тамтешньому жіноцтву подобається українська пісня про Гриця.
У 1877 році російський журнал Пчела друкує біографічний нарис А. Шкляревського Маруся. Малороссійская певунья, а кн. Голіцин у 1889 році містить розвідку про Марусю Чурай в Бібліографічному словнику рос. письменників. Тоді ж драматург Бораковський написав драму Маруся Чурай — українська піснетворка. І так трохи не щороку з'являвся про Марусю Чурай новий т,вір.
Та найґрунтовнішими досі на цю тему були: драма В. Са-мійленка Маруся Чураївна 1894 р., повість О. Кобилянської У неділю рано зілля копала (1908) та переробка з іншого твору М. Старицького Ой, не ходи, Грицю.
Здається, останньою спробою була п'єса І. Сенченка, який у 1923-му році переробив драму Старицького на радянський лад, де дійовими особами були комуністи, незаможники й середняк.
І ось після 57 років мовчанки про Марусю Чурай з являється талановита рука нашої сміливої поетеси Ліни Костенко, яка написала цілий віршований роман на 190 сторінок, що має близько 5 тисяч рядків. У своєму творі авторка намалювала нове тло. багато цікавих ситуацій, хвилюючі напружені сцени на історичному тлі боротьби неспокійної доби Богдана Хмельницького. Бачимо, що авторка в час облоги не сиділа склавши руки, а творила. Ще 5 років тому було відомо про цей твір. Роман у Києві розхапали за три дні, в Торонто 250 примірників — за два тижні. А видали його 8000 прим., тоді, як пропагандивні твори друкують по 60 — 100 тисяч.
Роман починається відразу подією, що сколихнула всю Полтаву: з несподіваної смерти хорунжого Гриця Бобренка, якого нібито отруїла Маруся Чурай. її заарештували, і вже вона на лаві підсудних. У творі бачимо кілька історичних постатей, як полтавський полковник Пушкар, генеральний писар Іван Виговський, який по смерті Богдана Хмельницького став гетьманом, та сам Б. Хмельницький.
Всім було відомо, що Маруся Чурай дуже любила Грицька Бобренка. Він теж збирався одружитися з нею, а потім заручився з Галею Вишняківною, багатшою і теж красивою, як і Маруся. Проте продовжував ходити до Марусі. Люди бачили її тієї ночі з Грицем. Відомо було також, що Маруся пробувала втопитись, але її врятував обозний Іван Іскра, її приятель з дитячих років. Вона йому теж подобалась, і він часто переживав за неї.
Суд, як пише авторка, відбувся
перед полковником Мартином Пушкарем, в присутності Семена Горбаня, що був на той час війтом у Полтаві, перед суддею, Богом і людьми, Чурай Маруся — на підсудній лаві, а пів-Полтави свідків за дверми.
Найпершим свідком і позовником була мати Гриця, вдова Бобренчиха, яка всіми силами намагалась довести, що вбивцею її сина була Маруся. Інші свідки доводили, що Гриць теж звів Марусі життя, бо мав з нею одружитись, а ходив до другої дівчини. Свідки також бачили, як Гриць перед смертю йшов уночі додому напідпитку. До того ж сама Маруся, почувши про смерть Гриця, прибігла, припадала до нього з слізьми й нібито розповідала, як вона готувала зілля й отруїла Гриця.