— Ти щось знаєш, Піхтірчику, — скажи, що ти знаєш? Піхтір мовч-ки одвернувся од неї й поволі одвів її голову од себе.
— Не лізь! — сказав він.
— Піхтірчику, голубчику, скажи — я завтра тобі шоколаду прине-су, — улесливо приставала до його Галя.
Через невеличкий час Піхтір забув уже свою двойку, доброду-шно на весь рот посміхався й, хитро прищуривши очі, базікав, по-зираючи знизу на Галю:
— А ти, мабуть, і справді відьма — в тебе й очі якісь циганські. Ой і хитра ж ти!..
Потім їх голови стуляються і розмова робиться тиха, таємнича.
Галя, боязко озираючись на всі боки, нишком казала щось Піх-тіреві на ухо. Піхтір раптом схопився і строго насупив брови.
— То ти мені кажи, їй-богу, кажи, — це ти правду кажеш?
Галя ще нижче схилила голову й зашепотіла тихо-тихо.
Через який час Галя, вирвавши клаптик паперу з зшитку, писа-ла щось на йому, закриваючись хусткою, а Піхтір уважно дивився через плече. Потім Галя згорнула папірець і оддала Піхтіреві. Ударив дзвоник, і хлопці розсілися по своїх місцях. Мугикаючи щось собі під ніс, Піхтір з байдужим виглядом пройшовся разів скільки мимо лавки, де сидів Грицько.
Улучивши час, він непомітно для товаришів сунув папірець Грицькові в руки й тихенько промовив:
— Од Галі... вона тебе любить.
У Грицька зачервонілися щоки, уші, заблищали очі.
— Та брешеш, Піхтіряко! — радісним голосом прошепотів він.
— Хай мене вб'є золотий хрест!
З тим же байдужим виглядом Піхтір пішов на своє місце.
Немов який дорогоцінний камінь, держав у руці Грицько той папірець. Читати його зразу не зважувався, бо рядом сиділи то-вариші. В клас увійшов учитель і розпочав лекцію по історії; школярів він не питав, а став розказувати сам; хлопці сховали книжки, зложили руки на лавках і стихли. Деякі слухали вчителя, інші думали собі свої думки. Грицько, озирнувшись кругом, ти-хенько розгорнув під лавкою папірець, положив його собі на до-лоню і, схиливши голову, став читати. На папірці нашвидку було написано: "Що скаже Піхтір, усьому тому правда, а Андрія я не люблю і не любила, тільки я боялася признаватись вам, бо ви го-рдий і ненавидите женщин. Прошу отвіт або через Піхтіря, або в дуплі сухої груші, що коло станції. Л... в... Галя".
Серце Грицькове радісно стукало, і щоки палахкотіли.
Перечитував знов і знов.
Звернув увагу на літери, що стояли вкінці, — л... в...
"Це, мабуть, означа любяща вас", — догадався він і навіть засо-вався од радощів по лавці. Всю цидулку знав уже він напам'ять, а все дивився на неї, і поганенькі кривульки-літери здавалися йо-му такими любими-любими; повертав цидулку на всі боки, роз-глядав плями якісь на ній, цифри на другому боці, де колись, пев-не, робилася задача.
— Чим ти тут бавишся? — почувся за плечима у його спокійний голос учителя.
Замарившись, Грицько не помітив, як затихло в класі, як дав-ненько вже у його за спиною стояв учитель і приглядався до па-пірця.
Грицько зразу зскочив з місця, мов підкинутий якоюсь силою, і міцно зім'яв у руці цидулку; спершу він почервонів, потім зблід, потім знов почервонів.
— Ану, дай мені, що там у тебе за цяцька! — промовив учитель, простягаючи руку.
Грицько навіть нестямивсь, що робить, механічно подав йому зім'ятий папірець.
Увесь клас звернув на його зацікавлені очі. Піхтір, глянувши на Грицька і зразу догадавшись, у чім діло, тихенько завив, заплю-щив очі, закусив губи і так закам'янів. Галя затулилась хусткою, прищулилась коло стіни, немов пташина перед бурею.
Учитель поволі розправив папірець, прочитав і прищурив око.
— Умгу, — протяг він, — чи ти бач, які ніжності! — Потім зробив су-воре лице. — Ах ти ж шмаровоз, шмаровоз! Шмаркатий купидон, амур ти сопливий!.. Бач, що йому в голові! — Потім витріщивши страшно на Грицька очі, він трохи помовчав і різко кинув: — До вечора в курник!.. Там скоро прохолонеш од любощів. — Потім по-волі став повертати голову в той бік, де сиділа Галя.
Галя зразу встала, ні жива ні мертва.
— А ви, судариня, — на "ви" учитель звертався до школярів тіль-ки в особливих випадках, — чого ви ходите до школи? Ну, та за вас ми будемо мати розмову з вашою мамою, а тепер поки що сідай-те, мадмуазель, — додав він.
В класі стало тихо, мов після грози. Пройшовшись скілько разів мовчки по класу, вчитель став розказувати перервану лекцію.
Грицько сидів у класі осоромлений, вражений, нічого не чув, не бачив, холодний піт виступив у його на лобі.
Над його головою перший раз прошуміла буря.
І зігнувшись, блідий і пригнічений, сидів Грицько до кінця ле-кції, мов підбитий птах.
Після лекції в класі було тільки й мови, що про недавню подію. А на подвір'ї Андрій розшукав Якова, одійшов з ним осторонь і казав:
— Ну, що ти скажеш?.. Яку штуку батько впалив! Ну, батько! От батько, так батько! — Більш Андрій нічого не міг і додати.
— Здурів на старість старий біс! — перемовчавши трохи, промо-вив Яків байдуже. — Я давно помічав, що у його отут щось нелад-но. — Яків покрутив пальцем коло лоба. — Так... — додав він трохи згодом, — пропав батько ні за собаку, а шкода... другого такого ба-тька вже й не знайти — гарний був батько...
— А все, брат, циганка наробила: вона й мене причарувала, їй-богу! — роблячи серйозне лице, сказав Андрій.
— Положим, Андрій, ти брешеш, — задумливо казав Яків, — ти все ото більш "дурака валяв", ну, а за батька, то я й сам уже не знаю.
На горище шкільного будинку, куди заганялися на ніч учи-тельські кури та індики, з шкільного коридору вели дерев'яні східці. Не одному школяреві після гарячого вчинку приходилося прогулюватись на гору по тих східцях і вертатись звідтіль через який час, зовсім прохолонувши.
Коли після лекції шкільний сторож прочинив перед Грицьком двері курника, холод і жар пройшов по всьому його тілу. Перший раз за п'ять років доводилося йому йти в це місце, і він почував себе так, як почуває свіжа людина, коли перед нею прочиняться тюремні двері. Коло курника збіглася ціла купа школярів з усіх класів. Грицькові було надзвичайно, невимовно соромно, і він, закриваючись руками, як можна скоріш поспішав по східцях у курник.
— Не журися, батьку! — крикнув услід йому Піхтір, який стояв тут і бачив, що його товаришеві тяжко; він залюбки згодився б тепер одбути кару за Грицька, йому, Піхтіреві, невдивовижу це, а інше діло Грицькові.