В небі з'являється Ірида.
Н а р о д. Ірида! Ірида! ..
П а р и с. Її посилає сама Афродіта.
І р и д а. Так, Афродіта доручила мені сказати вам, що любов — це закон всесвіту. І що все, що підсилює любов, священне, будь то брехня, жадібність або хтивість. Що всіх закоханих вона бере під свій захист, чи то цар або пастух. Тих, хто допомагає їм у їх любові, вона теж бере під свій захист. І якщо серед вас є такі люди, вона їх вітає. А вам, Гекторе і Уліссе, Афродіта забороняє розлучати Париса і Олену. Інакше буде війна ...
П а р и с, старці. Дякуємо тобі, Ірида!
Г е к т о р. А від Паллади немає доручення?
І р и д а. Так, Паллада доручила мені сказати вам, що розум — закон всесвіту. Всякий закоханий втрачає розум, говорить вона. Вона хоче, щоб їй сказали відверто, чи є що-небудь дурніше півня на курці або мухи на інший мусі. Вона наказує вам, Гектор, і вам, Улісс, розлучити Олену і цього кучерявого Париса. Інакше буде війна ...
Г е к т о р і жінки. Дякуємо тобі, Ірида.
П р і а м. Син мій, не Афродіта, і не Паллада керують Всесвітом. Нехай цю суперечку розсудить Зевс. Він виведе вас із цієї невизначеності.
І р и д а. Зевс, повелитель богів, наказує вам сказати: той, хто бачить в світі тільки любов, так же дурний, як той, хто її не бачить. Мудрість, повелів сказати вам Зевс, володар богів, в тому, щоб вдаватися до любові, коли це потрібно, і коли потрібно, забувати про неї. Луги, засіяні первоцвітом, і фіалки, на його смиренну царствену думку, однаково хтиві і для тих, хто вдається на них до любові, і для тих, хто тільки лежачи читає книги, хто просто здуває кульбаби, чи думають вони при цьому про вечерю чи про республіку. Він наказує Гектору і Уліссу розлучити Олену і Париса, не розлучаючи їх. Він наказує всім іншим піти і залишити сам на сам тільки тих, хто веде переговори. Інакше він клянеться, а Зевс ніколи не загрожує марно, — він клянеться, що війна буде.
Г е к т о р. До ваших послуг, Уліссе.
У л і с с. До ваших послуг.
Всі видаляються. Видно, як в небі розпластався величезний шарф.
О л е н а. Це, звичайно, Ірида. Вона втратила по шляху свій шарф.
Сцена тринадцята.
У л і с с, Г е к т о р.
Г е к т о р. Ось це справжня битва, Уліссе.
У л і с с. Битва, яка повинна вирішити, бути війні чи ні.
Г е к т о р. І вона буде?
У л і с с. Це ми побачимо через п'ять хвилин.
Г е к т о р. Якщо це словесна битва, мої шанси слабкі.
У л і с с. Я думаю, що ми, скоріше, будемо вирішувати на вагах. Ми як би обидва сядемо на шальки терезів. Все вирішить наша вага.
Г е к т о р. Моя вага? Що важу я, Уліссе? Моя вага — це вага молодості, молодого чоловіка, молодої жінки, ще не народженої дитини. Моя вага — це радість життя, віра в життя, прагнення до справедливості і правди.
У л і с с. Моя вага — це зрілість, зрілий чоловік, тридцятирічна дружина, син, зростання якого я відзначаю щомісяця зарубками на наличнику палацових дверей. Мій тесть вважає, що я калічу виріб із дерева. Моя вага — солодкість життя і недовіра до нього.
Г е к т о р. Моя вага — полювання, хоробрість, вірність, любов.
У л і с с. Моя вага — обачність по відношенню до богів, людей і речей.
Г е к т о р. Моя вага — фрігійський дуб. Всі фрігійські дуби, густолисті, кремезні, ростуть в достатку на наших пагорбах, де пасуться і наші кучеряві бики.
У л і с с. Моя вага — оливкове дерево.
Г е к т о р. Моя вага — сокіл. Я дивлюся, не моргаючи, на сонце.
У л і с с. Моя вага — нічна сова.
Г е к т о р. Моя вага — весь народ. Народ благодушних селян, працьовитих ремісників, тисячі плугів, ткацьких верстатів, ковальських горнів і ковадла ... О! Чомусь у вашій присутності все це здалося мені раптом таким легковажним!
У л і с с. Моя вага — це вага чистого і прозорого повітря наших берегів, всього нашого Архіпелагу.
Г е к т о р. Навіщо продовжувати? Чаша терезів схиляється.
У л і с с. В мою сторону? .. Так, я так думаю.
Г е к т о р. І ви хочете війни?
У л і с с. Ні, я не хочу її. Але я не знаю, чого хоче сама війна.
Г е к т о р. Наші народи прислали нас сюди, об ми домовилися. Вже одне те, то ми тут, говорить про те, що не все втрачено.
У л і с с. Ви молоді, Гекторе! .. Так уже повелося, щоб перед кожною війною вожді ворогуючих народів зустрічалися в якомусь нейтральному місці, на пагорбі, на березі озера або в куточку саду. Обидва вони погоджуються, що війна – це найлютіший бич людства. І обидва, стежачи очима за відблисками і брижами на воді, відчуваючи на своїх плечах пелюстки магнолій, — обидва миролюбні, скромні, порядні — вивчають один одного. Вдивляються один в одного. Зігріті сонцем, розніжені чудесним вином, вони не знаходять в лицях один у одного жодної риси, яка виправдовувала б ненависть, ні однієї риси, яка не нагадувала б про людську любов; немає нічого суперечливого ні в їх словах, ні в їх жестах, ні в їх манері пити. Обидва вони дійсно сповнені глибоко мирними намірами. вони залишають один одного, потискуючи руки, відчуваючи себе братами. І, сидячи в своїх колісницях, повертаються один до одного, обмінюючись посмішками ... А на наступний день, однак, вибухає війна. Ось в такому положенні знаходимося зараз ми обидва ... Наші народи під час нашої розмови мовчать і тримаються осторонь, але це зовсім не означає, що вони чекають від нас запобігання неминучого. Це тільки означає, що вони дали нам повноваження, ізолювали нас, щоб ми краще відчували перед катастрофою, що насувається братство навіть ворогуючих. Скуштуємо ж його, це блюдо багатих. Отримаємо задоволення їм ... Але це все. Привілей сильних світу сього — з тераси спостерігати за катастрофою.
Г е к т о р. Що це — розмова ворогів?
У л і с с. Це дует перед виступом оркестру. Дует солістів перед війною. Ми були створені мудрими, справедливими, ввічливими, ще за годину до війни розмовляли один з другим так, як ми, старі воїни, будемо бесідувати про неї і багато років по тому. Ми помирилися перед самим боєм. Так буває завжди. Може бути, в цьому наша помилка. Якщо один з нас повинен убити іншого і, щоб дізнатися, хто став його жертвою, зірвати з нього забрало, то, може, було б краще, щоб він не побачив в ньому свого брата. Але весь світ знає, що ми будемо битися.