Він був нетовариський і ні з ким не спілкувався. Лише зрідка на нього могла найти бурхлива хвиля прихильності й любові до людей, а бувало це тоді, коли пан Шпінель впадав в естетичний екстаз, захоплений якимось гарним видовиськом — гармонією двох барв, вазою благородної форми чи горами в сяйві призахідного сонця. "Як гарно! — казав він тоді, схиливши голову набік, здійнявши плечі, широко розвівши руки й наморщивши носа.— Боже, гляньте, як гарно!" Такої миті з надміру почуттів він здатен був схопити в обійми найцеремоннішу особу, байдуже кого — чоловіка чи жінку.
На столі в нього, так, щоб кожному було видно, хто зайде до кімнати, лежала книжка, яку він написав. То був не дуже великий роман з надзвичайно дивним малюнком на обкладинці, надрукований на одному з гатунків паперу, крізь який цідять каву, шрифтом, що в ньому кожна літера скидається на готичний собор. Панна фон Остерло якось на дозвіллі прочитала роман і сказала, що він "рафінований",— в її устах це означало "смертельно нудний". Дія роману відбувалася в світських салонах, у розкішних будуарах, повних вишуканих речей — гобеленів, старовинних меблів, чудесної порцеляни, коштовних тканин і різноманітних мистецьких дрібничок. В опис цих речей було вкладено багато любові, і, читаючи його, знайомі пана Шпінеля відразу немов бачили перед собою самого автора — він морщив носа й казав: "Як гарно! Боже, гляньте, як гарно!" Але він не написав ніяких інших книжок, крім цієї, і це було дивно, бо він дуже любив писати. Більшу частину дня він просиджував у своїй кімнаті за письмовим столом і відсилав на пошту надзвичайно багато листів — майже щодня но одному або по два,— а сам, мов на сміх, отримував їх на диво рідко...
За столом пан Шпінель сидів навпроти дружини пана Клетеріана. На перший обід з їхньою участю він трохи спізнився. Зайшовши до великої їдальні на першому поверсі прибудови, він не дуже голосно привітався до всіх і сів на своє місце, після чого доктор Леандер без довгих церемоній відрекомендував його новим пожильцям. Пан Шпінель уклонився і трохи збентежено взявся до їжі. Його великі, білі, гарної форми руки, що виглядали з дуже вузьких рукавів, орудували ножем і виделкою дещо манірно. Скоро збентеження його минулося, і він уже почав спокійно поглядати то на пана Клетеріана, то на його дружину. Пан Клетеріан також протягом обіду кілька разів звертався до нього з запитаннями й зауваженнями з приводу тутешнього клімату і розташування санаторію, його дружина мило вставляла слово чи двоє, і пан Шпінель ввічливо відповідав їм. Голос у нього був м'який і досить приємний, але говорив він з деяким зусиллям, захлинаючись, наче зуби заважали язикові.
Коли вже, вставши з-за столу, всі перейшли до вітальні й доктор Леандер побажав новим пожильцям, щоб обід пішов їм на користь і на здоров'я, дружила мини Клетеріана спитала про свого візаві:
— Як того добродія звати? Шпінеллі? Я не розчула його прізвища.
— Шпінель, а не Шпінеллі, шановна пані. Ні, він не італієць і родом тільки зі Львова, наскільки мені відомо...
— Що ви сказали? Він письменник? Чи хто? — перепитав пан Клетеріан; тримаючи руки в кишенях зручних англійських штанів, він наставив вухо й розтулим рота, як, буває, дехто робить, щоб краще чути.
— Ну, не знаю... він пише... — відповів доктор Леандер.— Здається, він видав якусь книжку, начебто роман, я справді не знаю...
Цим подвійним "не знаю" доктор Леандер, видно, хотів показати, що він не дуже високої думки про письменника і складав з себе будь-яку відповідальність за нього.
— Але ж це дуже цікаво! — мовила дружина пана Клетеріана. Вона ще ніколи не бачила живого письменника.
— Так,— ввічливо погодився доктор Леандер,— він мав певний розголос...
Більше вони про письменника не розмовляли.
Але трохи згодом, коли нові гості пішли до своїх кімнат і доктор Леандер також рушив до виходу, пан Шпінель затримав його і, в свою чергу, поцікавився:
— Як прізвище тієї пари? Я, звичайно, нічого не розчув.
— Клетеріан,— відповів пан Леандер, не зупиняючись.
— Як? — перепитав пан Шпінель.
— Клетеріан їхнє прізвище! — мовив доктор Леандер і пішов своєю дорогою. Він був таки дуже невисокої думки про письменника.
Ми вже, здається, дійшли до того, що пан Клетеріан повернувся на батьківщину? Так, він знов жив на Балтійському узбережжі, дбаючи про свої торговельні справи і про свого сина, безцеремонну, життєрадісну маленьку істоту, що коштувала матері стількох страждань і легкої хвороби дихального горла. Що ж до самої молодої матері, то вона лишилася в "Затишку", і радниця Шпац узяла на себе роль її старшої товаришки. Але це не заважало дружині пана Клетеріана перебувати в добрих стосунках і з іншими пацієнтами, наприклад, з паном Шпінелем, який, на диво всім (бо досі він ні з ким не спілкувався), зразу ж почав виявляти до неї надзвичайну послужливість і увагу і з яким вона радо гомоніла у вільні години, передбачені суворим розпорядком дня.
Він наближався до неї неймовірно обережно й шанобливо і говорив не інакше, як завбачливо притишивши голос, тож глухувата радниця Шпац здебільшого не могла розчути жодного його слова. Він навшпиньки підходив до крісла, в якому усміхаючись сиділа, ніби невагома, дружина пана Клетеріана, зупинявся за два кроки від неї, одну свою величезну ногу відставляв назад, а тулубом подавався вперед і починав розмову тихо, проникливо, трохи захлинаючись і важкувато повертаючи язика, ладен щомиті відступити й зникнути, тільки-но в неї на обличчі з'явиться хоч якась ознака втоми чи нудьги. Але їй не було нудно з паном Шпінелем; вона запрошувала його посидіти коло них з радницею, зверталася до нього з якимось запитанням, а тоді, усміхаючись, зацікавлено слухала його, бо часом він казав такі незвичайні, дивні речі, яких їй ще зроду не доводилось чути.
— А чого ви живете в "Затишку", пане Шпінель? — спитала вона.— Який курс лікування ви проходите?
— Курс лікування? — Ходжу на електризацію. Але про це навіть не варто згадувати. Я скажу вам, шановна пані, чому я тут. Через стиль.
— Он як,— мовила дружина пана Клетеріана і, спершись підборіддям на руку, обернулася до пана Шніцеля з перебільшеною зацікавленістю,— так прикидаються перед дитиною, коли хочуть, щоб вона щось розповіла.