А тепер щодо пересувань містера Сандерса. Він вийшов, як я вже казала, десь о пів на шосту або трохи пізніше. Він побував у кількох крамницях, а десь о шостій годині зайшов до найбільшого на цих мінеральних водах готелю, де зустрів двох друзів — тих самих, із якими згодом повернувся до Гідро. Вони грали в більярд, і, я думаю, пропустили разом чимало віскі із содовою. Ці двоє чоловіків (їх звали Гічкок і Спендер) фактично не розлучалися з ним протягом усього часу, починаючи від шостої години. Вони прийшли разом із ним у Гідро, і він покинув їх лише для того, щоб підійти до мене та до міс Тролоп. Було десь, як я вже вам казала, за чверть до сьомої, — і в цей час його дружина, певно, вже була мертва.
Мушу вам сказати, що я розмовляла з цими його двома друзями. Мені вони не сподобалися. Їх не можна було назвати ані приємними, ані шляхетними чоловіками, але я не мала найменшого сумніву в тому, що вони говорили абсолютну правду, сказавши, що Сандерс весь той час перебував у їхньому товаристві.
Потім з'ясувалася ще одна істотна деталь. Під час партії в бридж місіс Сандерс нібито покликали до телефону. Якийсь містер Літлворт хотів поговорити з нею. Вона здавалася збудженою й чимось дуже задоволеною — і відразу припустилась однієї чи двох серйозних помилок у грі. Вона пішла набагато раніше, аніж сподівалися Мортимери.
Містера Сандерса запитали, чи відоме йому ім'я Літлворт як одного з друзів його дружини, але він заявив, що вперше чує таке ім'я. Але особливо дивною здалася мені поведінка його дружини — вона також нібито ніколи не чула імені Літлворт. А проте після тієї телефонної розмови вона повернулася до столу усміхнена й почервоніла, тож хоч би хто там їй телефонував, він не назвав свого справжнього імені, і це здавалося досить-таки підозрілим, чи не так?
Ось перед такою проблемою постало тоді розслідування. Що ж насправді було правдивим? Історія з грабіжником, яка здавалася все ж малоймовірною, чи альтернативна теорія, що місіс Сандерс наготувалася вийти і з кимось зустрітися? Чи цей хтось піднявся до її кімнати пожежною драбиною? Чи виникла між ними сварка? Чи він підступно напав на неї?
Міс Марпл замовкла.
— І яка ж правильна відповідь? — запитав сер Генрі.
— Мені цікаво, чи хтось із вас її знайде?
— Я ніколи не вміла знаходити відповіді на важкі запитання, — сказала місіс Бентрі. — Мені шкода, що Сандерс мав таке переконливе алібі; але якщо воно задовольнило вас, то, значить, воно було добре.
Джейн Гел'єр підвела свою прегарну голову й поставила запитання.
— А чому, — запитала вона, — комод із капелюхами був замкнений?
— Яке розумне запитання ви поставили, моя люба, — сказала міс Марпл, сяючи. — Я сама його перед собою ставила. Хоч пояснення було досить простим. Там лежали гаптовані пантофлі та кілька кишенькових хустинок, які бідолашна жінка вишивала, щоб подарувати їх своєму чоловікові на Різдво. Тому вона й замкнула комод. Ключ знайшли в її сумочці.
— О, в такому разі це запитання не становить ніякого інтересу! — сказала Джейн.
— О, становить та ще й який! — сказала міс Марпл. — Це чи не єдина деталь, яка справді була цікавою, — деталь, яка зруйнувала всі плани вбивці.
Усі з подивом утупились у стару даму.
— Я сама не могла цього зрозуміти протягом двох днів, — сказала міс Марпл. — Я сушила собі голову й сушила — і раптом все стало зрозумілим. Я пішла до інспектора й попросила його зробити один експеримент, і він погодився.
— Який експеримент?
— Я попросила його приміряти той капелюшок на голову бідолашної дівчини — і, звичайно, нічого в нього не вийшло. Капелюшок не підходив їй за розміром. То був не її капелюшок.
Місіс Бентрі вирячила очі.
— Але ж він був у неї на голові, почнемо з цього!
— Не на голові…
Міс Марпл замовкла на мить, зачекавши, доки зміст її слів дійде до кожного, а тоді провадила:
— Ми не засумнівалися в тому, що там було тіло бідолашної Ґледіс; але ж ми не бачили її обличчя. Вона лежала долілиць, ви ж пам'ятаєте, і капелюшок усе приховував.
— Але ж вона була вбита?
— Так, згодом. Але в ту мить, коли ми телефонували до поліції, Ґледіс Сандерс була жива й здорова.
— Ви хочете сказати, що хтось прикидався нею? Але ж коли ви доторкнулися до неї…
— Це було мертве тіло, поза всяким сумнівом, — сказала міс Марпл дуже серйозним голосом.
— Але ж, хай йому біс, — пробурмотів полковник Бентрі, — мертві тіла не валяються на кожному кроці. Що ж вони зробили з тим першим трупом потім?
— Він відніс його назад, — сказала міс Марпл. — То була підла думка — але надзвичайно розумна. Наша розмова у вітальні наштовхнула його на неї. Тіло бідолашної Мері, покоївки, — чому б не використати його? Ви ж пам'ятаєте, кімната Сандерсів була поруч із помешканнями слуг. Кімната Мері була від них через двоє дверей. Люди з похоронного бюро мали прийти набагато пізніше — він розраховував на це. Він переніс тіло по балкону (о п'ятій було вже темно), одягнув його в одну із суконь своєї дружини та в її велике червоне пальто. А потім виявив, що комод із капелюшками замкнений! Йому залишалося тільки одне, і він скористався одним із капелюшків бідолашної дівчини. Ніхто цього не помітить. Він поклав панчоху з піском поруч із нею. Потім пішов улаштовувати своє алібі.
Він зателефонував дружині, назвавши себе містером Літлвортом. Я не знаю, що він їй сказав — вона була довірлива жінка, як я вже вам говорила. Але він умовив її покинути гру в бридж раніше й не заходити в готель Гідро через парадні двері, а чекати його біля пожежної драбини, де вони зустрінуться о сьомій. Він, мабуть, сказав їй, що має для неї якийсь сюрприз.
Він повертається до готелю Гідро зі своїми приятелями і влаштовує так, щоб міс Тролоп і я натрапили на вбиту разом із ним. Він навіть поривається перевернути тіло горілиць, і я зупиняю його! Потім директор телефонує в поліцію, а він, хитаючись, виходить із готелю.
Ніхто не вимагав від нього алібі на час після вбивства. Він зустрічає свою дружину, підіймається з нею пожежною драбиною, вони заходять до їхньої кімнати. Можливо, він уже розповів їй якусь історію про тіло. Вона нахиляється над ним, а він хапає свою панчоху з піском і завдає удару… О, мої любі! Мене нудить, коли я думаю про це навіть тепер! Потім швидко знімає з неї пальто й спідницю, вішає їх у шафу і вдягає її в той одяг, який був на другому тілі.