ПРИБОРКАННЯ ЦЕРБЕРА
(Подвиги Геркулеса XII)
З англійської переклала Наталя ДЬОМІНА
I
Еркюль Пуаро сьорбнув аперитива і, поглянувши на женевське озеро, зітхнув. Він провів ранок за розмовами з певними особами, пов'язаними з дипломатичними справами, які всі були дуже стурбовані, а він почувався втомленим, бо нічим не міг їм зарадити. Світ перебував у стані неспокою — всі народи стривожені й напружені. Тепер щохвилини хтось когось міг стусонути — і тоді Європа знову поринула б у війну.
Еркюль Пуаро зітхнув. Він надто добре пам'ятав 1914 рік і не мав щодо війни жодних ілюзій. Війна нічого не вирішує. Мир, що вона приносить потім, є лише миром утоми, але аж ніяк не конструктивним миром. Він із сумом подумав: "Якби ж лишень постала людина, яка з такою ж легкістю поширила ідею миру на весь світ, з якою шириться потяг до перемог і завоювань".
По тому, дякуючи своєму латинському здоровому глузду, він вирішив, що ці його ідеї зовсім марні. Він ніколи не вмів ширити ідеї. "От мізкувати, — подумав він, не страждаючи зайвою скромністю, — це моя справа. А люди з гарними міз-ками вряди-годи бувають великими лідерами чи ораторами. Можливо тому, що занадто витончені, аби перейматися власною персоною".
"От тут треба бути філософом, — промовив Еркюль сам до себе, — потопу ще немає. А поки що цей аперитив добрий, сонце сяє, озеро блакитне, оркестр грає непогано. Чи цього не досить?"
Та він відчував, що не досить, міркуючи собі з раптовою посмішкою: "Бракує однієї маленької деталі, аби довершити гармонію миті — Жінки. Une femme du monde — chic1, гарно вдягненої, симпатичної, spirituelle!"2
Навколо нього було багато чарівних і добре вдягнених жінок, але для Пуаро цього було дещо замало. Він вимагав більше гарних вигинів, пишнішої і барвистішої зовнішності.
У ту саму мить, коли Пуаро невдоволено пройшовся очима по терасі, він побачив те, що сподівався побачити — жінку за сусіднім столиком — пишнобарвну, із шикарним пофарбованим у червоне волоссям, прибраним маленьким чорним обідком, на якому красувалися яскраво обпірені маленькі пташки.
Жінка повернула голову, мимохіть поглянула на Пуаро, і враз її очі розширились, а яскраво-червоні уста розкрилися. Вона підвелася, ігноруючи свого супутника за столиком, і з усією імпульсивністю своєї російської натури помчала до Пуаро, наче галеон на повних вітрилах. Простягаючи руки, вона вигукнула:
— О, та це ж, та це ж mon cher* Еркюль Пуаро! Скільки минуло років, скільки років... Ох, не будемо згадувати скільки! Бо шкода.
Пуаро підвівся, галантно схиляючись до руки графині Вєри Росакової. Така вже доля маленьких педантичних чоловіків — палко прагнути великих пишнобарвних жінок.
Пуаро ніколи не міг звільнитися від фатальних чар графині. Щоправда, тепер вона вже була далеко немолода. її нафарбоване обличчя нагадувало про захід сонця, а з вій стікала туш. Справжня жінка уже давненько ховалася під цим гримом.
Попри все, для Еркюля Пуаро вона й досі втілювала образ розкошів та спокуси. Як буржуа він був у захваті від аристократки. Давні чари взяли гору. Він добре пам'ятав, як вони вперше зустрілися — з якою спритністю вона вкрала коштовності і з якою пихою визнала факт крадіжки, коли її звинуватили в ній.
Він промовив: "Мадам, enchanté"4, — що пролунало так, ніби фраза була чимось більшим, ніж просто формула ввічливости.
Графиня підсіла за його столик, вигукуючи:
— Ви тут, у Женеві? Чому? Невже, аби вистежити якогось нікчемного злодюжку? О, якщо це правда, то в нього проти вас — жодних шансів, жодних. Ви — чоловік, який завжди перемагає! Таких більше немає — немає в усьому світі!
Якби Еркюль Пуаро був котом, він би замуркотів. Натомість він підкрутив свої вуса.
— А ви, мадам? Чим тут займаєтеся ви? Вона осміхнулася, промовивши:
— Я вас не боюся. Цього разу я — на боці правого діла! Я живу дуже доброчесно. Намагаюся якось розважитися, але тут усі такі похмурі. Це нічого?
Чоловік, який сидів був за столиком із графинею, підійшов і нерішуче зупинився біля них. Графиня поглянула на нього.
3 Mon cher (франц.) — мій друже.
— Bon Dieu!5 — вигукнула вона. — Я забула про вас. Дозвольте відрекомендувати — доктор Кайзербах. А це — це найдивовижніший у світі чоловік — мсьє Пуаро.
Високий чоловік із темною бородою і палкими блакитними очима клацнув каблуками і вклонився, після чого промовив:
— Я чув про вас, мсьє Пуаро.
Графиня Вєра перервала ввічливу відповідь Пуаро, вигукнувши:
— Та ви ж не знаєте, яка це дивовижна людина! Він усе знає! Він може зробити будь-що! Вбивці вішаються, коли почують, що він іде по їхніх слідах. Він — геній, кажу вам. Він ніколи не помиляється.
— Та ні, мадам. Не кажіть такого.
— Але ж це правда Не будьте таким скромним. Це нерозумно — бути скромним.
Вона звернулася до того чоловіка:
— Кажу вам, він робить дива. Він навіть мертвого може повернути до життя.
У блакитних очах під окулярами щось блиснуло.
— Та невже? — промовив гер Кайзербах. Але тут заговорив Еркюль Пуаро:
— До речі, мадам, як там ваш син?
— Мій любий ангел! Тепер він уже такий великий — широкі плечі, такий гарний хлопець! Він в Америці. Будує там мости, банки, готелі, торгові центри, залізниці — все що схочуть американці.
— То він будівельник чи архітектор? — поцікавився Пуаро.
— Та яка різниця? — відказала графиня Росакова. — Він славний хлопець: у нього тільки й мови про сталеві балки, про якийсь опір матеріалів. Це щось, чого я ніколи не розуміла і чим ніколи не переймалася. Але ми обожнюємо одне одного.
Гер Кайзербах збирався вже йти, тож запитав у Пуаро:
— Ви тут зупинилися, мсьє Пуаро? Добре. Тоді ми можемо знову побачитися.
— Чи не випили б ви зі мною аперитива? — запитав Пуаро у леді.
— Так, так. Вип'ємо разом горілки й одразу повеселішаємо. Еркюлю Пуаро ця ідея сподобалася.
II
Це було наступного вечора, коли доктор Кайзербах запросив Пуаро до своїх покоїв. Вони випили чудового бренді і завели балачку про се й про те. Зрештою Кайзербах сказав: г
— Мене зацікавило, мсьє Пуаро, те, що вчора розповідала про вас наша чарівна знайома.
— Так?
— Вона сказала: "Він може навіть мертвого повернути до життя". Еркюль Пуаро випростався у кріслі і, здивовано повівши бровами, запитав: