— Вони ще пишуть про чарівне борошно і чарівний хліб! — несміливо пискнув найменшенький пекарчук.
Але й це не збентежило веселого товстуна.
— Цікаво знати, коли це мій хліб не був чарівним? Він просто не зрозумів, у чому справа, і вирішив,
що це комплімент його роботі, і, як завжди, весело наспівуючи, підбадьорюючи учнів, почав замішувати тісто. Перше з нового урожаю борошно він узяв з трьох дивних лантухів і виробив окремо з кожного круглі паляниці.
Але цього разу і він був здивований. Він ще ніколи в житті не бачив таких паляниць. Вони виростали на очах до неймовірної височини, їм не вистачало форм, і вони ледве влізли в пічку і заповнили її геть-чисто всю. А коли їх вийняли, паляниці були легкі, пухкі і такі пахучі, що навіть на вулиці люди зупинялися. Тільки... всі однакові...
Майстер Найсолодших Булок одрізав по шматочку на пробу, дав помічникам, сам укусив і розвів руками:
— Це щось надзвичайне... Такого я ще ніколи не їв. Ніби мені сили від цього шматочка прибавилося, ніби я й не працював ще сьогодні зовсім. Це справді якийсь чарівний хліб.
* * *
Гострий лікар нарешті приїхав. Схвильовані, всі семеро дітей прийшли до нього, несучи три чудесні паляниці.,
— Ми робили все, як ви наказали,— сказав Юрко,— а вони всі вийшли однакові.
— Однаково чарівні? — хитро всміхнувся лікар.
— Вони справді надзвичайні,— мовили діти.— Всі, хто куштував паляниці з нашого борошна, хоч би з якого мішка, кажуть, що вони просто чарівні.
— А якими б вони могли бути інакше,— сказав лікар,— коли ви всі однаково з запалом працювали над кожною зерниною, коли стільки любові ви і ваші друзі вклали в свою працю? Любов, праця і дружба кожну справу зроблять чарівною.
Він хотів ще щось сказати, але тут подзвонив телефон. Лікар узяв трубку.
— Зараз. За півгодини ми будемо готові,— мовив він у трубку, а потім звернувся до дітей: — Ми зараз вилітаємо до нашої столиці. Ви всі нагороджені цієї поїздкою за прекрасну роботу, і ми повеземо на Виставку Урожаю наш чудесний хліб.
* * *
Мої знайомі казали, що стрівали веселу групу дітей з гострим лікарем на чолі в одному з павільйонів Виставки. Вони всіх частували чудовими паляницями, бо з їхнього борошна все пекли й пекли, а його ще було багато. І ніякого секрету наші друзі не робили з того, як виростили цей хліб. Багато дітей і дорослих, записували три умови, розпитували Івасика з Панасиком, як вони вчили пташині й звірині мови, у Тетянки — адреси людей, дощових інженерів і телефон дідуся, який керував вітрами, а в Оксанки — її пісні й різні історії. Взагалі це був дуже веселий павільйон. І не дивно. Адже чарівний хліб мав таку властивість: усіх звеселяти. І тільки раз до павільйону підійшла людина в рогових окулярах, картатому пальті, з блокнотом у руках. її теж почастували шматком чарівної паляниці. Але людина скривилася і непомітно виплюнула шматочок.
Діти перезирнулися між собою і все зрозуміли. І ви також?
1946
Оповідання
ПЕРВАЧКИ В УЛЬЯНОВСЬКУ
Над широкою Волгою стоїть місто Ульяновськ. Першого вересня тут, як і скрізь у Радянському Союзі,— перший день навчання.
Учителька Ніна Олександрівна зібрала своїх первачків, поставила в пари і сказала:
— А тепер я поведу вас в той саме клас, де колись учився маленький Ленін — Володя Ульянов.
— І ми теж там вчитимемося? В тому ж самому класі? — нетерпляче вигукнув Женя.
Усі діти, які сьогодні вперше прийшли до школи, вже знали, що цього хлопчика звуть Женею, бо він весь час крутився, перебивав учительку запитаннями і ніяк не міг заспокоїтися. Маленькій Олі з великими білими бантами в охайних тоненьких косичках було дуже неприємно, що його поставили, як навмисне, в парі з нею. Але ж не буде вона вередувати і коверзувати з першого дня в школі! Вона мовчала й намагалася не звертати на нього уваги. Може, потім учителька побачить, як це Олі неприємно, і сама посадовить її на парті з якою-небудь дівчинкою або принаймні не з таким хлопчиком, що весь час випинається!
— Ні,— спокійно відповіла Жені вчителька,— ми там проведемо лише перший урок, ваш перший урок у школі, де вчився колись маленький Ленін.
От учителька дуже сподобалась Олі, та й, напевно, всім дітям: вона була така спокійна і так дивилася на них, ніби кожного вже давно знала.
— Бачите, діти, яка вам честь припала: ви й вчитися починаєте в тому ж класі, де вчився Володимир Ілліч, і живете в тому ж місті, де він народився. Тільки наше місто раніше звали Симбірськ, а тепер звуть...
— Ульяновськ! — вигукнув Женя. Наче крім нього, ніхто про це не знає! Але Ніна Олександрівна і зараз на нього не розсердилася, а спокійно вела далі:
— Аякже! Звичайно, ви всі знаєте, що наше місто звуть Ульяновськ. Ульянови — прізвище родини Володимира Ілліча. А Леніним Володимир Ілліч почав називатися, коли виріс, став революціонером, і це ім'я його знають в усьому світі. Багато людей хочуть побачити місто, де він народився, де минули його дитячі, юні роки.
Справді, і маленька Оля, і всі діти знали, що в їхньому місті, особливо влітку дуже багато туристів, не тільки з усього Радянського Союзу, а й з різних країн світу.
Сьогодні всі дорослі милувалися, як першого вересня діти йшли до школи — з букетами квітів у руках, дівчатка в білих фартушках, з білими бантами в кісках. А в кого косички ще не підросли — однаково якось-то вже намагалися причепити бант на голівці.
Найдужче хвилювалися первачки. Оля встала сьогодні раніше за всіх у домі, але й вона зовсім не знала, що їх поведуть саме в той клас, де вчився Ленін. Клас тепер був як музей.
Підходячи туди, навіть Женя трохи втихомирився. Та ви думаєте, надовго? Тільки всі зайшли в клас і вчителька почала казати: "Сідайте, діти, за парти",— як Женя знову вихопився:
— А де сидів маленький Ленін? Я хочу там сісти!
— Ні,— похитала головою Ніна Олександрівна,— цю парту ніхто не займає.
І вона розсадила всіх дітей по-своєму — меншеньких наперед, а вищих на задні парти, щоб усім було добре і зручно. А Олі таки знову припало сидіти поряд з Женею! А потім учителька розповіла дітям, що хоч маленький Володя був і веселий, і жвавий хлопчик, та на уроках завжди поводився дуже уважно, любив читати книжки, і тому вчився найкраще від усіх. А коли закінчив гімназію, одержав золоту медаль, і тепер, коли в Ульяновську хто закінчує школу на всі п'ятірки, тому видають атестат і медаль на урочистому святі в тому ж залі, де колись видавали Володі Ульянову.