ТРИ БАЖАННЯ
Цікаво, чи стрівали ви таких людей, яким завжди сумно, коли іншим весело, і, навпаки, вони тільки тоді й усміхаються, коли товаришам не до сміху? Ну, от просто ніяк не попадуть у лад?
Хоч таких чудних людей мені завжди шкода, проте бувати з ними в товаристві не дуже зручно, і я, по правді сказати, не дуже люблю, та і ви, напевно, також?
Мабуть, тому і в Зіни не було товаришів: вона теж ніяк не могла вгадати, коли треба сміятися, а коли плакати. Наприклад, у їхньому класі 5-А — дівчинка Ася зайняла на міському музичному конкурсі перше місце. Звичайно, весь клас ніби свято справляв, і кожен з учнів до речі і не до речі згадував: "Я вчуся в одному класі з тією самою Асею!" Тільки бідна Зіна ходила, ніби в воду опущена.
Правда, у неї саме в ті дні боліли очі...
Повесні наш Василь змайстрував чудовий планер; він літав, як справжнісінький. Василь навіть усіх катав на ньому. Тільки Зіна сказала, що в неї щось очі ріжуть, і не схотіла.
Взагалі, клас 5-А — чудовий клас.
Вітя, наприклад, пише вірші й оповідання, і весь клас покладає на нього великі надії. От Вітя написав таку поему про школу, що наші дівчата,— ви ж знаєте, дівчата завжди як сміються, так міри не знають,— плакати від сміху почали, особливо біленька і чорнявенька Галі.
А у Зіни бідної знову, як на біду, розболілися очі, і вона сказала, що такі дурниці слухати не смішно, а противно. Ку, знаєте, коли в людини щось болить, так ніщо вже її не веселить!
І навпаки, коли та сама Ася, яку в класі люблять, одержала з математики двійку, всім було дуже сумно за неї, і білявенька та чорнявенька Галі теж пішли з нею плакати в коридор, а в самої Зіни був хороший настрій. Вона сміялась і трохи не співала, і очі не боліли, як завжди. Отака вже дівчина вдалася, що все в неї не так, як у людей!
Не знаю, як було б далі, та, на щастя, її побачив один лікар.
Недавно в нашому місті було велике свято.
Святкували школярі закінчення навчального року.
Серед почесних гостей у театрі сидів і улюбленець дітвори — лікар тієї незвичайної лікарні, що стоїть на краю міста. Про цього лікаря взагалі можна розповісти з десять кіп казок, але хай іншим разом. Та, напевне, і вам відомий цей лікар, бо всі, навіть маленькі діти, побачивши його гостру постать, відразу починають співати:
Гострий лікар — це наш друг. Дуже він не любить хворих І лікує просто й скоро Брехунів і цокотух! В нього є чудові ліки Боягузам і базікам. І для всіх він знайде радо Допомогу і пораду!
І от цей дивний лікар звернув увагу на дівчинку, яка сиділа в партері в 2 ряду, місце 15, якраз посередині. Це була Зіна. Вона нібито нічим особливим не відрізнялась од інших дітей, але лікар своїм гострим поглядом помітив, що з дівчиною не все гаразд. Час від часу вона терла свої очі, і обличчя у неї при цьому кривилося. Через це вона і не сміялася, і не раділа так виступам своїх това-ришів-артистів, як решта дітей.
"В чім справа?" — подумав лікар. Якраз на сцені дівчинка Ася чудово грала на роялі, і це був, напевно, найкращий номер. її без кінця викликали на біс, а Зіна навіть закрила очі хусточкою!..
В антракті діти побігли в фойє. Вони цвірінчали, як горобці, ділилися своїми враженнями.
Ціла юрба обступила лікаря. Та, жартуючи з ними, він уважно стежив за дівчиною з хворими очима. Вона стояла одна за колоною і ні на що не дивилась. Ось підбігли до неї дві реготушки — білявенька і чорнявенька Галі.
— Зіночко! — закричала білявенька.— Правда, Наталя чудово співала сьогодні! Я б цілий день слухала її.
— Пхе,— скривила губи Зіна,— і що там чудового? Просто, як кішка, верещала.
— Ну, що ти! —образилася чорненька.— Вона співає краще від усіх в нашій школі!
— Бо дуже легко заспівати краще від усіх в нашій школі. Усі, як миші, пищать! Я навіть відмовилася бути в хоргуртку!
Чорнявенькій зробилось враз сумно, бо вона любила всіх хвалити і всім захоплювалась. Але білявенька любила всіх мирити і тому добродушно сказала:
— Ну, що там сперечатися! От Валя та Рая танцювали сьогодні надзвичайно! Як би я хотіла так танцювати!
— А я і дивитись не схотіла! — сказала презирливо Зіна.— Коли я вчилася в балетній школі, таких, як вони, навіть не приймали.
Білявенька й чорнявенька аж ойкнули на такий присуд і, вже не вимовивши ані слова, схопилися за руки й побігли геть. Адже сумно й навіть страшно отак все гудити!
Тоді лікар, який чув усю розмову, не стерпів і підійшов до Зіни.
— Дівчинко, чи давно в тебе болять очі? — спитав він. Зіна здивовано поглянула на нього:
— Вже кілька років,— призналася вона.— Лікарі по очних хворобах кажуть, що очі цілком здорові, а вони весь час ріжуть і ріжуть,— додала дівчинка й почервоніла.
Лікар уважно подивився на неї і сказав:
— Може, я вилікую тобі очі. Приходь до мене ввечері. Увечері Зіна підходила до лікарні, оточеної великим
садом. На дверях висіла об'ява. На неї Зіна не звернула уваги: дівчинка проходила тут часто і знала її напам'ять:
Лікую:
БРЕХУНІВ, БОЯГУЗІВ, БАЗІК, ЛЕДАРІВ, ЗАЗДРИХ І ТОМУ ПОДІБНИХ ХВОРИХ, ЩО ЗАВАЖАЮТЬ ЖИТИ СОБІ И ІНШИМ.
ЛІКУЮ ШВИДКО І БЕЗ БОЛЮ ЛІКИ БЕЗПЛАТНІ У ВЛАСНІЙ АПТЕЦІ
Ця об'ява аж ніяк не стосувалася її. У неї просто боліли очі, і гострий лікар обіцяв вилікувати їх.
Лікар сидів у затишному, дуже гарно вбраному кабінеті за невеличким круглим столиком і був зайнятий якоюсь дивною справою. Перед ним стояло кілька шкатулок, наповнених дрібним різнобарвним камінням.
— Яка краса! — скрикнула Зіна.— Воно як живе! Дивіться, як промениться оцей червоний камінець! А цей зовсім прозорий, як струмкова вода!
— Якщо ти не поспішаєш,— сказав лікар,— допоможи мені перебрати це каміння.
— О, з великою охотою! — радісно відповіла Зіна.
— А чи не заболять очі від цього дужче? — спитав лікар.
— Ні, вони зовсім не болять зараз! Мені, навпаки, так приємно буде перебирати ці чудові камінці.
Яких тільки камінців не було тут! І червоні, як усмішка, корали, і маленькі зірочки-діаманти, і рідкісні чорні перлини, і веселий смагард, і безліч простих камінців, але таких різнобарвних, ніби веселка упала на них і відбилася всіма своїми кольорами, щоб вони завжди веселили очі людей. А хвилі обточили їх краще від найвправні-ших майстрів.