— Я назбирав їх на берегах багатьох морів,— сказав лікар,— багато з них подарували мені мої друзі, що їздили по всіх світах. Перебираючи їх, кожного разу я ніби читаю цікаву книгу. Кажуть, що багато з цих камінців мають чарівну силу. Оцей смарагд береже від хвороб, а оцей чорний камінець з синіми жилками моряки беруть з собою в море, і він рятує їх під час бур. А хто має оцей мінливий червоно-золотистий, той може здійснити свої три щирі бажання. Ти відбери мені оті кругленькі рожеві камінці. їх я збирав сам, і вони нагадують мені і взимку ласкаве весняне сонце.
Зіна вибирала рожеві камінці і, справді, наче тепле сонячне проміння розлилося на столі. Навіть пальцям стало тепло.
— А навіщо ви відібрали ці рожеві камінці? — спитала Зіна.
— Я хочу послати їх у подарунок вашій дівчинці Асі,— мовив лікар.— Вона так грала сьогодні,— ніяк не можу забути! Справді, ніби сонце сміялося, і ніби не пальці, а білі метелики літали по клавішах.
Він не скійчив говорити, як раптом Зіна почула, що в неї дуже ріжуть очі. Вона швидко потерла їх.
— Ах, мені дуже боляче! — сказала вона. Лікар, немов не почувши її слів, продовжував:
— Але мені так хочеться зробити подарунок. Хочеш, я подарую тобі цей камінець трьох бажань?
Зіна з хвилюванням подивилась на нього.
— Як, я можу стати тим, ким хочу? Я можу забажати всього, чого мені хочеться? І все здійсниться?
— Так,— сказав лікар.— Цей камінець трьох бажань перейшов уже багато поколінь. Він переходить з рук у руки, бо виконує всього лише три бажання протягом трьох місяців. Хочеш мати цей камінець?
— О, звичайно!
— Так, будь ласка, бери його, і хай буде в тебе три місяці, поки не здійсняться твої три бажання. Чого ж ти •хочеш?
Зіна, не замислюючись, уперто й твердо сказала:
— Я хочу грати так само, як Аська!
— Ну? — здивувався лікар.— Хіба ти найбільше від усього любиш музику?
, — Вона скрізь перша,— вже не ховаючи серця, мовила Зіна,— і вона задається!
— Добре,— сказав замислено лікар.— Ти сьогодні ж почуєш, що граєш так само, як і вона. Але надалі все залежить від тебе. Через три тижні вона виступатиме на олімпіаді всієї країни. Ти можеш виступити разом з нею!
— Але ж я можу знову загадати бажання перед олімпіадою? — спитала Зіна.
— Е, ні,— засміявся лікар,— друге бажання ти зможеш загадати лише через місяць, а олімпіада через три тижні. Та й навіщо тобі? На сьогодні ти граєш так само, як і вона, і коли в тебе дійсно таке щире бажання грати, ти багато гратимеш і за цей час зможеш навіть перегнати її.
— Правда,— погодилася Зіна.— Тепер я їй зможу показати!
— Знаєш,— мовив лікар серйозно і ласкаво,— постарайся тільки зрозуміти, чого хоче Ася, тоді у тебе все вийде гаразд. Ну, що ж, а тепер давай подивимось на твої очі.
— Ні, ні! — заперечила Зіна.— Хай потім. Я хочу швидше спробувати, чи справді я граю так, як Ася? До побачення!
І вона швидко побігла, сховавши чарівний камінець у кишеню. А лікар усміхнувся і похитав головою.
* * *
Ніхто з дітей не знав, що в кишені у Зіни лежить чарівний камінець, і всі були дуже здивовані, коли почули, як вона грає. її руки сміливо і впевнено брали найважчі акорди і з блискавичною швидкістю виконували найскладніші пасажі. Ася сиділа уважна й серйозна, ніби боячись пропустити хоч один звук. Усі діти мимоволі поглядали не тільки на Зіну, а й на неї. Яке ж було їх здивування, коли по закінченні гри вона раптом кинулася Зіні на шию.
— Зіночко! Як чудово ти граєш! Я про це і не знала! Тепер ми разом виступатимемо на олімпіаді!
Зіна презирливо усміхнулась і сказала:
— Звичайно, аякже!
І вони вдвох поїхали за місто, на затишну дачу з великим парком, який просто переходив у ліс. У них були милі кімнатки, в яких стояли прекрасні роялі. І там у затишку і спокої вони готувались до олімпіади.
Тільки починали співати пташки в парку, як Ася вже сідала за рояль, і починала безконечні вправи.
Зіна натягала ковдру на вуха і бурмотіла:
— Ото ще задавака, щоб усі чули, що вона перша встає! Тільки виспатись не дасть!..
Після сніданку і вона сідала грати, але як нудно грати одне й те ж сотні раз! І як це Аська може! Зіна не витримувала і бігла в парк, там кидалась у гамак з якою-небудь книгою і мріяла, як вона переможе Асю на олімпіаді. Вона вже ніби бачила перед собою здивовані обличчя подруг і товаришів, сльози Асі і себе, сяючу і задоволену. Крім цього заняття, у неї було ще одне, не менш важливе. Вона дуже дбайливо ставилась до своїх рук. Адже завжди на концертах всі дивляться на руки, тому вона без кінця підточувала нігті, стежила, щоб шкіра була ніжною і, чого доброго, не засмагла на сонці.
Ася і Зіна мусили вивчити нову велику й важку сонату.
— Слухай, ти зовсім здурієш! — сказала якось Зіна Асі.— Ти ж уже знаєш її, чого ж тобі ще морочити собі голову!
— Ні,— сумно похитала головою Ася.— Хіба ти не чуєш, як я щоразу граю її по-новому, і все мені здається, що той, хто написав цю сонату, мислив її не так!
— Ще думати, про що він мислив? — знизала плечима Зіна.— Я граю те, що написано, і зовсім не хочу знати ні про що інше.
— Я так не вмію,— тихо мовила Ася. І вона задумливо ходила по алеях парку, потім знову сідала за рояль. А за парканом збиралися люди і зачаровано слухали глибоку, проникливу, як найщиріші думки людини, музику, і дивувались, як ця дівчинка може добути таке багатство звуків, може передати і сум, і радість, і дзюрчання води, і спів птахів.
— Мені здається, що ти не дуже багато граєш, моя дівчинко,— зауважив одного разу Зіні вчитель, що приїздив інколи їх відвідати й перевірити.
— Скільки того й діла! — відмахнулась Зіна. Але з кожним днем їй стало важче примусити себе сісти за рояль.
Якось приїхали до них у гості подруги — обидві Галі.
— Ах! — зацокотіла чорнявенька.— Ви тут сидите і нічого не знаєте!
— А що у нас трапилось!..— зацокотіла білявенька.
— Не перебивай! — смикнула її чорнявенька, але білявенька все-таки випалила раніше за неї:
— Настусині квіти посилають у серпні на виставку! І сама вона поїде аж у столицю!
І враз у Зіни защеміли очі. Оце справді! І хто б міг подумати про скромну, соромливу Настю, що вона таке зробить!