Жених весь час стояв біля дверей. Коли Мати Нареченої сказала дочці: "Підіжми хвіст і мовчи!" — він утупився в неї некліпливими суворими очима. Потім не витримав і сказав:
— Я дико вибачаюсь, та ви, мамашо, теж неправильно висловлюєтесь. — Ви, наприклад, сказали: "Підіжми хвіст". Я не згоден.
Мати Нареченої приємно здивувалася.
— Скажіть, який заступник знайшовся! Вона поки ще моя дочка як хочу, так і розмовляю з нею. От коли вона стане твоєю жінкою, тоді зможеш мені затикати рот.
Жених не відчув у словах майбутньої тещі доброго ставлення до себе, по-дурному вперся:
— А я не згоден! Треба теж вибирати вислови. Я вам теж можу сказати: "Зачиніть піддувало". Ви теж не згодитесь.
Мати Жениха й Батько Жениха засміялися. Зате Мати Нареченої і Батько Нареченої недобре посуворішали.
— Ні, чому, — сказав Батько Нареченої, — я просто за такі слова в лоб дам разок, і все.
Жених поблажливо посміхнувся, а Наречена хихикнула.
— Папашо, — сказала вона радісно, — адже він першорозрядник із боксу. В нього удар — двісті п'ятдесят кеге.
Батько Нареченої прикусив язика.
— А тумбочки теж майстрували не самі? — запитав Невідомо хто в Діда.
— Га?
— Тумбочки, кажу…
Дід поглянув на тумбочки:
— Ні.
— Ну гаразд, — сказав Батько Жениха, — це все пусті балачки. Як у вас із житлоплощею? Тільки не тягніть кота за хвіст.
Тут несподівано вибухнув Дід.
— Це неподобство! — вигукнув він. — До чого тут житлоплоща, коли вони кохають одне одного?
Всі здивувалися.
— Ти що, з глузду зсунувся? — спитав Батько Нареченої. — Чи зірвався з одного місця?
— Прокинувся, — шпигнула Мати Нареченої. —Чого ти лізеш не в своє діло? Твоє місце знаєш де?.. Сказати?
— Я правильно кажу. Спершу треба наречену спитати: згодна вона чи ні. Ти згодна, внучко, за цього дурня?
Жених знову поблажливо всміхнувся. Одначе всі подивились на Наречену.
У цей час як на гріх увійшла Сусідка, підстаркувата дівка. Глипнула очима туди-сюди і вмить утямила, що тут відбувається.
— О, у вас гості? — сказала вона, всміхаючись. — Вибачте, будь ласка, я тільки хотіла праску попросити. Катре, — до Нареченої, — дай мені, будь ласкава, праску.
Катря надумала зіграти на Сусідку, подумала поставити на кухні невеликий нерукотворний пам'ятник собі: надумала вбити Сусідку.
— Я ще не знаю, — сказала вона, знітившись. — Я ще думаю. Взагалі, мені ще рано заміж.
Всі сторопіли. Запала ніякова пауза.
— Так? — спитав Жених. — Може, нам краще розійтись, як у морі кораблям? Щоб без теревенів?..
Знову пауза. Мить важка, огидна.
— Катре, — обізвалася Сусідка. — Я по праску… Вибачте, будьте ласкаві.
Ніхто на неї не звернув уваги. Катрі тим більш було не до праски. Дід звівся, знайшов праску, подав Сусідці. Та вийшла. Незрозуміло хто зупинив Діда й мовив:
— Цікаво, а етажерку…
— Йди до дідька! — розгнівався старий. — Я не столярі Я машиністом був — ту-ту!.. Зрозумів?
— Чого ви кричите? Я ж не глухий, як дехто тут.
— Ні, я хочу зрозуміти — в якому смислі треба розуміти: "Мені ще рано заміж"? — спитав Жених.
— Та в такому самому… — Наречена зрозуміла, що зморозила дурницю, розгубилась.
— У якому "в такому самому"?
— Та в такому самому. Й нічого до мене чіплятися. — Вона мало не плакала з відчаю.
— Я все зрозумів, — сказав Жених. — Ходімо, рідня.
— Посмішили людей і ходімо? Так тільки коміки чинять, — сказала Мати Нареченої.
— Я, може, пожартувала, — спробувала врятувати становище Наречена. — Я, може, просто так сказала.
— Нічого собі жарти! — вигукнув Жених. — Я теж можу сказати: "Мені ще рано женитись, я ще не нагулявся". Цікаво, сподобається тобі це? Не сподобається, більш ніж певен.
— Вона не хотіла так сказати, — мовила Мати Нареченої.
— А як вона хотіла сказати?! Я не дурень, як натякає ваш глушман, я розумію, як вона сказала.
— Вона — дівчина й повинна бути скромною, — встряв до неприємної розмови Батько Нареченої. — Мало, що вона згодна! Вона повинна казати, що не згода.
— Я тільки сказала: я подумаю.
— Знаєте!.. — заревів Жених. — Знаємо ми ці коники! Сьогодні — подумаю, а завтра — хихоньки з сусідом. Знаємо ми це. В мене один друг теж женився: вона його другого ж дня зрадила.
— Ну й ми теж дещо знаємо! — пожвавішала Наречена. — В однієї моєї подружки теж чоловік сказав, що їде у відрядження, а сам жив із нашою спільною знайомою. Вона їх заскочила. Так він набрався нахабства й каже: "А ми, — каже, — нічого, ми, — каже, — листа турецькому султанові пишемо…"
— Теж — комік, — кинула Мати Нареченої.
— А в мене товариш був, — згадав Батько Нареченої, — так що він вчудив: заскочив теж жінку з полюбовником і скинув його з чотирнадцятого поверху.
— Розбився? — поцікавився Незрозуміло хто.
— Полюбовник? Авжеж. Із чотирнадцятого поверху… Спробуй.
— А я оце йду вчора вулицею, — обізвався Батько Жениха, — дивлюсь: чоловік лупцює жінку що є сили. А в самого кулак — як дитяча голівка. Я йому кажу: "Що ж ти робиш? Адже ти можеш їй ребра поламати". А він мені відповідає: "Чим, — каже, — менше женщину ми любим, тим більше нравимось ми їй". Доцент якийсь…
— У вас санвузол об'єднаний? — спитав Незрозуміло хто в Батька Нареченої.
— Об'єднаний, — відповів той.
— Це кепсько, — сказав Незрозуміло хто.
— Кому як. — Батько Нареченої знову підозріливо подивився на незнайомця. — Тісно, та не слізно, кажуть.
— А сусіди як? Нічого?
— Нічого. Тимошка Соколов тільки бешкетує часто. Ось тут, через стіну, живе. З сокирою бігає, шибки б'є інколи… А вчора, наприклад, приплентався додому в стані зеленого алкоголю. А сім'я, — ну, тобто рідня й знайомі, дивились телевізор. Ну, він теж став дивитись. Подивився трохи й каже: "Таких теслів не буває!" Його попросили привести себе до ладу. А він своє: "Таких теслів не буває! Я, — каже, — сам тесля — знаю! Це все брехня". Зняв чобіт із лівої ноги і вдарив по телевізору.
— Скільки дали? — спитав Незрозуміло хто.
— П'ятнадцять діб. Я сам і відвів його у відділення. Критик ти, — кажу, — а не тесля.
— Який телевізор? — спитав Незрозуміло хто.
— Звичайний телевізор.
— Вони всякі бувають.
— У них "Рекорд" був, — сказала Наречена.
— Найгірший. А ось у вас, я бачу, ніякого телевізора нема.