ХХХУ
Наказом командувача об'єднаними повстанськими силами Верхнього Дону Григорій Мелехов призначений був командиром Вешенського полку. Десять сотень козаків повів Григорій на Каргінську. Наказував йому штаб за всяку ціну розгромити загін Лихачова і вигнати його за межі округу, з тим, щоб підняти всі чирські хутори Каргін-ської та Боківської станиць.
І Григорій 7 березня повів козаків. ,На відталому бугрі, вкритому чорними голизинами, пропустив він повз себе всі десять сотень. Обіч шляху, підбочившись, горбатився він на сідлі, туго напинав поводи, стримував баского коня, а повз нього похідними колонами йшли сотні над-дінських хуторів: Базків, Білогорки, Ольшанського, Мер-кулова, Громківського, Семенівського, Рибинськоґо, Водян-ського, Лебяжого, бфика.
Рукавичкою гладив Григорій чорного вуси, ворушив шу-лічачим носом, спід криластих брів похмурим, осадистим поглядом проводив кожну сотню. Сила за хлюста них кінських ніг місила буру потолоч снігу. Знайомі козаки, проїжджаючи, посміхались до Григорія. Над папахами їх хвилював і танув тютюновий димок. Від коней ішла пара.
Приєднавсь Григорій до останньої сотні. Верстви через три зустрів їх роз'їзд" Урядник, що водив роз'їзд, підскакав до Григорія:
— Відступають червоні дорогою на Чукарин!
Бою лихачівський загін не прийняв. Але Григорій кинув в обхід три сотні козаків і так натис із рештою, що вже по Чукарину почали кидати червоноармійці підводи, набійні ящики. На виїзді з Чукарина, біля вбогої церковці, застрягла в річці лихачівська батарея. їздові обрубали посторонки, левадами поскакали на Каргінську.
П'ятнадцять верстов від Чукарина до Каргінської козаки пройшли без бою. Праворуч, за Ясенівкою, роз'їзд супротивника обстріляв розвідку вешен ]ів. На тому справа й кінчилась. Козаки вже почали шутку вати: "До Новочеркаська піде" !
Григорія тішила захоплена батарея. "Навіть замки не встигли попсувати" — зневажливо подумав він. Волами виручали застряглі гармати. Із сотень миттю набралась прислуга. Гармати йшли в подвійній запряжці: шість пар коней тягли кожну. Півсотня, призначена в прикриття, супроводила батарею.
Присмерком з наскоку забрали Каргінську. Частина лпхачівського загону з останніми трьома гарматами та дев'ятьма кулеметами була взята в полон. Решта, разом З каргінським ревкомом, встигла хуторами втекти в напрямку Боківської станиці.
Усю ніч ішов дощ. На ранок зашуміли видолинки й байраки. Дороги стали непроїзні; як байрачок — так і пастка.
Насичений водою сніг провалювався до землі. Коні шуршали, люди падали з утоми.
— Дві сотні під командою базківського хорунжого Ермакова Харлампія, вислані Григоріям для переслідування супротивника, що відступав, переловили на сумежних хуторах — Латишівському й Вислогузівському — коло тридцяти відсталих червоноармійців; вранці привели їх до Каргін-ської.
Григорій став на квартирі у величезному домі місцевого багатія Каргіна. Полонених пригнали до нього в двір. Ермаков увійшов до Григорія, поздоровкався.
— Узяв двадцять сім червоних. Тобі там вістівець коня підвів. Зараз виїздиш, чи що?
Григорій підперезав шинель, зачесав перед дзеркалом Зваляне під папахою волосся, тільки тоді повернувся до Ермакова.
— їдьмо. Виступати зараз. На майдані влаштуймо мітинг, — і в похід
— Потрібний він, мітинг! — Ермаков знизав плечем, посміхнувся. — Вони й без мітингу всі на конях. Та он, диви! Це чи не вешенці підходять сюди?
Григорій виглянув у вікно По чотири вряд, в чудовому порядкові йшли дві сотні. Козаки — як добрані, коні — хоч на огляд.
— Звідки це? Зв*дки їх чорт приніс? — радісно бурмотів Григорій, набігу причіпляючи шаблю. Ермаков догнав його біля воріт.
До хвіртки вже підходив сотенний командир передньої сотні. Він поштиво держав руку біля папахи, простягнути її Григорієві не насмілився.
— Ви — товариш Мелехов ?
— Я. Звідки ви?
— Пр ийміть до своєї частини. Приєднуємось до вас. Наша сотня сформована за цю ніч. Ця — з хутора Лихо-видова, а інші дві сотні — з Грачова, з Архипівки та Василівни.
— Ведіть козаків на майдан. Там зараз мітинг буде.
Вістівець (Григорій узяв у вісті вці Прохора Зикова) подав йому коня, навіть стремена подержав, рмаков якось особливо зграбно, майже не торкаючись до луки й гриви, скинув на сідло своз сухорляве залізне тіло, спитав, під-їжджаючи й звично поправляючи над сідлом розріз шинелі і
— З полоненими як бути?
Григорій узяв його за гудзик шинелі, близько нагнувся, хилячись з сідла. В очах його блиснули руді іскорки, але губи під вусами, хоч і звірувато, але посміхались.
— До Вешок накажи відігнати. Зрозумів? Щоб зайшли не далі отого горбка.
Він махнув нага$м в напрямку навислого над станицею піщаного 63'гра, торкнув коня. "Це їм за Петра перший платіж", — подумав він, рушаючи ристю, і без видимої причини нага§м вибив на крупі коня білявий спухлий рубець.
XXXVI
З Каргінської Григорій повів на Боківську вже три з половиною тисячі шабель. Наздогін йому штаб і окрвиконком слали нарочними накази та розпорядження. Один із членів штабу в приватній записці кучеряво просив Григорія:
— "Вельмишановий товаришу Григорій Пантелейович! До нашого відома коварні доходять чутки, ніби то ти чиниш жорстоку розправу над полоненими червоноармійцями. Неначе з твого наказу знищені — сир§ч порубаній—тридцять червоноармійців, узятих Харлампі м Єфмаковим під Боківською. Серед зазначених полонених, за чутками, був один комісарчйк, який міг нам дуже придатись, на предмет зв'язування їх сил. Ти, дорогий товаришу, скасуй наказ полонених не брати. Такий наказ нам шкідливий страшенно, і козаки мовби нарікають навіть на таку жорстокість і бояться, що і червоні будуть полонених рубати та хутори наші нищити. Командний склад теж припроводжай живцем. Ми їх потихеньку прибиратимемо у Вешках або в Казанській, а ти йдеш із своїми сотнями, як Тарас Бульба З історичного роману письменника Пушкіна, і все віддаєш огню та мечеві і козаків підбурюєш. Ти оханись, будь ласка, полонених смерті не предавай, а виряджай до нас. У вищезазначеному й буде наша сила. А по цьому бувай Здоров. Шлемо тобі низький поклін і жіемо успіхів".