Після кінцевих слів Краснова підвівсь капітан Бонд. На звук англійської мови серед присутніх: на бенкеті мертва простерлась тиша. Перекладач піднесено почав перекладати.
— Капітан Бонд од свого імени і від імееи капітана Ошена уповноважений заявити дінському отаманові, що вони офіційно послані від держав Згоди, щоб дізнатись про те, що відбуваються на Дону. Капітан Бонд запевняю, що держави Згоди допоможуть Донові і Добровольчій армії в їх. мужній боротьбі з більшовиками всіма силами й засобами, не виключаючи й війська.
Перекладач ще не скінчив останню фразу, як гучне "ура", тричі повторене, стрясло стіни зали. Під бравурні Звуки оркестру зазвучали тости. Пили за процвітання "прекрасної Франції" і "могутньої Англії", пили за "дарування перемоги над більшовиками" ... В бокалах пінилось дінське шипуче, іскрилось видержане ігристе, солодко пахтіле старовинне "лампадне" вино.
Слова ждали від представників союзницької місії, і капітана Бонд не забарився:
— Я виголошую тост за велику Росію, і я хотів би почути тут ваш чудовий старий гімн. Ми не надаватимемо значення його словам, але я хотів би почути тільки його музику...
Перекладач переклав, і Краснов, повертаючись зблідлим від хвилювання обличчям до гостей, гукнув перехопленим голосом:
— За велику, юдину й неділиму Росію, ура!
Оркестр потужно й плавно почав "боже, царя храни". Всі підвелись, вихиляючи бокали. По обличчі сивого архі-Юпіскопа Гермогена текли буйні сльози. "Як це прекрасно!.."— захоплювався захмілілий капітан Бонд. Хтось із сановних гостей від переповні почуттів, по простацькому ридав, уткнувши бороду в серветку, вимазану розчавленою Зернистою ікрою...
і
Цієї ночі над містом вив і ревів лютий надазовський вітер. Мертвотніше вилискувала баня собору, обвіяна першою метелицею...
ЦІЄЇ ночі за містом, на смітниках, в суглинистих ярах З присуду військово-польового суду розстрілювали шахтинських більшовиків — залізничників. З зав'язаними назад руками їх по двоє підводили до укосу, били всупір з наганів та гвинтівок, і звуки пострілів паморозний вітер гасив, як іскри з цигарок...
А біля входу до отаманського палацу, на морозі, на пекучому листопадовому вітрі, мертво дубіла почесна варта 3 козаків лейб-гвардії Отаманського полку. У козаків чорніли, заходились з пари, стискаючи ефеси оголених палашів, руки, від холоду сльозились очі, клякли ноги... З палацу до світанку линули п'яні вигуки, мідні сплески оркестра та плачливі трелі тенорів військового хору пісельників...
Тиждень згодом почалось найстрашніше — розвал фронту. Перший оголив зайняту дільницю розташований на Кала-чівському напрямку 28 полк, в якому служив Петро Мелехов.
Козаки після таємних переговорів з командуванням 15 їнзенської дивізії вирішили знятися з фронту і без перешкоди пропустити через територію Верхньодінського округу червоне військо. Яків Фомін, обмежений, тісного розуму козак, став на чолі м'ятежного полку, але по суті тільки вивіска була фомінська, а за спиною Фоміна правила ділами й керувала Фоміним група по більшовицькому настроєних козаків.
Після бурхливого мітингу, на якому офіцери, побоюючись кулі в спину, неохоче доводили потребу воювати, а козаки дружно, напористо й безладно вигукували ті самісінькі набридлі всім слова про непотрібність війни, про замирення з більшовиками, — полк рушив. Після найпершого ж переходу, вночі, біля слободи Солонки, командир полку, військовий старшина Філіпов, з більшістю офіцерського
складу відбився від полку і на світанку пристав до пошарпаної в боях бригади графа Мольера, що відступала.
Слідом за 28 полком покинув позиції 36 полк. Він у повному складі, з усіма офіцерами прибув до Казанської. Раб-ськи запобігущий перед козаками, дрібнорослий, із злодійкуватими очима командир, оточений вершниками, верхи під'їхав до будинку, де був етапний комендант. Увійшов, войовничо махаючи нага§м.
— Хто комендант?
— Я — помічник коменданта, — підводячись, поважно відповів Степан Астахов. — Зачиніть, пане офіцере, двері.
— Я — командир тридцять шостого полку, військовий старшина Наумов. Е-е-е... маю за честь... Мені треба одягти й обути полк. Люди в мене роздягнені й босі. Чи чу-§те, ви ?
— Коменданта немад, а без нього я не можу вам видати зі скдаду й пари валянців.
— Як?
— А ось так.
— Ти!.. Ти з ким?.. Аррр-рештую, чорт тебе забер-р-ри! В підвал його, хлопці! Де ключі від складу, тиловий ти пацюк?.. Що*о? — Наумов ляснув по столі нагайкою, зблід-нувши з люті, збив на потилицю кудлату манджурську папаху. — Давай ключі — і без балачок !
За півгодини з дверей складу, збиваючи жовтогарячу куряву, полетіли на сніг, на руки з'юрмлених козаків, в'язки дублеників, пачки валянців, чобіт, з рук у руки пішли мішки з цукром. Гучний і веселий гомін довго роз-будоражував майдан...
А в цей час 28 полк з новим командиром полку, вахмістром Фоміним, вступав до Вешенської. Слідом за ним, верстов за тридцять, ішли частини Інзенської дивізії. Червона розвідка цього дня вже побувала на хуторі Дубровці.
Командувач Північного фронту генерал-майор Іванов за чотири дні перед цим, разом з начальником штабу генералом Замбржицьким спішно евакувались до станиці Кар-
гінської. Автомобіль їх буксував по снігу, жінка Здобржи-цького до крові кусала губи, діти плакали.
У Вешенській на кілька днів зайшло безвластя. За чутками, в Каргінській зосереджувано сили для того,. щоб кинути їх на 28 полк. Але 22-го з Кар гінської до Ве-шенської приїхав ад'ютант Іванова і, посміхаючись, забрав на квартирі командувача забуті ним речі: літній кашкет З новенькою кокардою, головну щітку, білизну та ще дещо З дрібниць...
В стоверстовий прорив, що утворивсь на Північному фронті, ринули частини 8 Червоної армії. Генерал Сава-тз в без бою відходив до Дону. На Тали й Богучар спішно відступали полки генерала Фіцхе — Лаурова. На півночі на тиждень стало незвичайно тихо. Не чути гарматного гуркоту, помовчували кулемети. Пригнічені зрадою верхньо-дінських полків, без бою відступали низівські козаки, що бились на Північному фронті. Червоні посувались бережно, помалу, пильно мацаючи розвідками розташовані попереду хутори.